Росія вже понад рік тримає у полоні майже 2 тисячі захисників Маріуполя, які протягом 86 днів обороняли місто. Дружини військовослужбовців благають світ звернути увагу на те, що полонених утримують у жахливих умовах, катують та влаштовують показові судилища.
Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися з дружиною бійця полку «Азов», яка чекає на повернення свого чоловіка з російського полону.
ЗАВЖДИ ХОТІВ БУТИ ПРИКЛАДОМ
Ганна — художниця-ілюстраторка, яка малює плакати про військовополонених. Її чоловік Сашко — військовий полку «Азов», захисник Маріуполя, який у травні 2022 року разом з бійцями інших українських підрозділів виконав наказ про здачу у полон.

Ганна — дружина полоненого бійця полку «Азов»
Військові Маріупольського гарнізону у повному оточені 82 дні обороняли місто від росіян. Задля збереження життів їм наказали залишити «Азовсталь».
Чоловік Ганни за освітою — історик. Він приєднався до «Азову» у 2018-му році. І тоді ж поїхав в Донецьку область.
«Сашко мені казав, що хоче в полк, там дуже класні хлопці, хоче там якось проявитися. У нас було весілля, і буквально через три дні він втік у полк. На третій день я вже проводжаю його, стою на вокзалі, махаю рукою… і він їде… у Маріуполь», — згадує дівчина.
- Ганна з чоловіком
- Ганна з чоловіком
Ганна поїхала за чоловіком через кілька місяців. Сама дівчина родом з Луганська і добре знала, що таке війна.
«Дуже довгий час я розказувала йому, як у нас це все трапилося і наскільки я сумую за домом. І він дуже мені співчував. Він мене підтримував, казав, що він хотів би побачити мій дім», — згадує Ганна.
Дівчина каже, що Сашко завжди хотів бути військовим: «Він хотів бути таким прикладом. Таким військовим, яким би я захоплювалася».
ЛЮТИЙ 2022. «ВІДЧУТТЯ, НІБИ ЗНОВ 2014-Й І ОСЬ Я ЗБИРАЮ РЕЧІ»
Сашко зустрів повномасштабне вторгнення в Маріуполі і до останнього дня оборони був там. Напередодні 24 лютого 2022-го Ганна мала їхати у справах у Київ, але сумнівалася. Чоловік вмовив все ж відправитись у поїздку.
«І чоловік сказав: «забирай собаку, забирай речі, все, що можеш, тільки на всяк випадок візьми мої документи». Мене це дуже сильно стривожило, я дуже переживала, а відчуття було таке, ніби знову 2014-й, ось мій Луганськ, ось я збираю всі свої речі та їду у відпустку, яка затягнулася на стільки років», — згадує дівчина.
Зранку, коли Росія розпочала повномасштабну війну проти України, Ганна втратила зв’язок з чоловіком.
«Я постійно на телефоні: «Що там у вас? Як ви там? Відповідай». Немає жодної відповіді. Тиша… Тиша… потім приходить повідомлення: «Все нормально, я буду тут, з хлопцями, ми тримаємося», — розповідає Ганна.
Відтоді життя Ганни перетворилося на очікування – зв’язку з чоловіком майже не було. Найтриваліша бесіда подружжя тривала 10 хвилин. Одного разу Сашко не відповідав 4 дні.
«Я вже думала… не можу. Кому я напишу, ніхто не відповідає, зв’язку з жодною людиною немає. Потім, вночі, хтось телефонує. Я чую голос… Це було дуже жахливо, коли ти розмовляєш з людиною кожен день, а тут її немає добу, дві, і ти не знаєш, про що думати, куди писати», — ділиться хвилюваннями Ганна.
- Фото з заводу “Азовсталь”
- Повідомлення від Сашка
«МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ ЇСТИ, ДУЖЕ ВАЖКО». ПОВІДОМЛЕННЯ З МАРІУПОЛЯ
Кожне повідомлення Сашка пронизане стійкістю, проте читати їх — боляче. У військових не було достатньо їжі та води. Вони перебували на віддалених позиціях. Люди, які мали доставляти продукти, — гинули, не встигаючи принести їжу.
«Сонечко, в нас все буде. Коли я повернусь, в нас буде все. У нас буде їжа, хліб, цукор. Я дуже хочу чаю», — писав Сашко дружині.
Ганна каже, що це були страшні повідомлення. Чоловік писав, що вони разом з побратимами знайшли пакет гречки і розділили його на трьох, це була вся їхня їжа на день.
«Мені хочеться їсти, я не можу ні про що думати, мені дуже важко. Мені постійно хочеться їсти», — згадує Ганна повідомлення від чоловіка.
Сашко також описував, що відбувалося в місті: «Багато двохсотих. Дуже багато. Люди помирають неочікувано для них. Бачив пару. Вони, схоже, стояли і притискались одне до одного під обстрілом. Так і померли в обіймах».
- Повідомлення Сашка
- Повідомлення Сашка
- Повідомлення Сашка
«ЯКЩО МИ ЗВІДСИ ПІДЕМО, ХТО ЗАХИСТИТЬ МІСТО»
Попри складні умови для оборони та переважаючу кількість армії росіян, українські захисники не відступали. Маріуполь обороняли бійці окремого загону спеціального призначення «Азов», 12-та бригада Національної гвардії України, 36-та окрема бригада морської піхоти, прикордонники, поліцейські та добровольці.
«Мені здається, це було щось схоже на першу окупацію Маріуполя (Перша спроба росіян окупувати місто була у 2014 році, — ред.), і вони (українські військові, — ред.) думали, що і зараз це не буде настільки масштабним. А потім хлопці вже писали: «а ми не можемо відступити. Куди ми? Якщо ми звідси підемо, хто захистить місто?», — говорить Ганна.
Сашко разом з побратимами вирішили тримати оборону міста до кінця.
«Мені чоловік прямо сказав: «Я буду тут, я тебе кохаю, але я тут потрібен», — говорить Ганна.
«СХОДІТЬ, ПОМОЛІТЬСЯ, МОЖЕ, ДОПОМОЖЕ»
Росіяни оточили українських військових на заводі «Азовсталь». Всередині травня 2022-го захисники Маріуполя виконали наказ влади України та здалися в полон росіянам. Тоді президент України Володимир Зеленський наголосив, що збереження життя — важливіше. В Генштабі українських військових назвали героями, які увійшли в історію. Українська влада запевняла, що полонених військових обміняють і повернуть додому. Однак росіяни неохоче відпускають захисників Маріуполя назад.
Ганна дізналася про здачу в полон Сашка з новин. Чоловік не встиг її попередити особисто: «Уся країна писала великі лозунги: «Я — Азов, ми — Азов, вся Україна — Азов. Я пам’ятаю просто це, як страшний фільм», — згадує Ганна.
За її словами, третьою стороною у здачі в полон мав виступати «Червоний Хрест».
«Я думаю, у всіх жінок зараз дуже великі претензії до Червоного Хреста. Особливо, коли ти дзвониш. А тебе… У нас був такий випадок, коли… Подзвонили на гарячу лінію Червоного Хреста, а Червоний Хрест… «Сходіть, помоліться, може, допоможе».
Як каже Ганна, волонтери міжнародного Червоного Хреста не всі дні були присутні під час виходу українських військових з «Азовсталі», через що не всі потрапили у списки військовополонених. Тож про долю багатьох захисників рідним доводиться дізнаватись самотужки.
«Найжахливіша ситуація у нас з нашим другом, про якого я досі не знаю, чи жива людина взагалі. Він потрапив у госпіталь, який потім захопили. І от на цьому моменту невідомо, чи він вижив, чи потрапив у полон, чи взагалі його вбили», — говорить Ганна.
Дівчина каже, що для неї найстрашніше, — коли невідомо, де шукати людину, до кого звертатися.
«Знаєте, як би це жахливо не звучало, але якщо людина померла, то у тебе є час плакати, горювати. Коли людина в полоні, ти намагаєшся цим справлятися, бо знаєш, що жива. А коли його немає і ти навіть не знаєш, ні де шукати, ні до кого звертатися — це найстрашніше», — говорить Ганна.

Повідомлення від Сашка
Жінки військових з «Азову» об’єдналися, щоб разом добитися повернення своїх рідних.
«Ми намагаємося справлятися з цим. Кожен абсолютно по-своєму. Є люди, які плачуть, постійно плачуть. Є такі, які намагаються щось робити. Кожен день ти береш себе в руки, прокидаєшся, ти намагаєшся щось робити, будь-що».
Ганна дізналася, що здоров’я Сашка погіршилося. У нього впав зір та його погано годують, як й інших бранців. Відсутність підтвердженої інформації і рік полону вбивають дівчину морально.
«Це кожен день з тобою. Ти прокидаєшся з цим, ти засинаєш з цим. І ти живеш у цьому. Ти не знаєш, що з людиною. Що буде далі. Я не знаю, чи завтра його вб’ють, чи він ще буде жити… Скільки їм ще з такими обмінами потрібно там буде висидіти? І яку людину я назад поверну. Взагалі, чи виживе після цього всього?», — говорить Ганна.
- Малюнок Ганни
- Малюнок Ганни
- Малюнок Ганни
- Малюнок Ганни
- Малюнок Ганни