Зведена тактична група «Адам» названа на честь їхнього командира, оборонця Донецького аеропорту та Героя України Євгена Межевікіна з позивним «Адам». Це великий підрозділ з понад 10 тисяч військових, який підсилює бригади на складних напрямках.
Журналісти «Слідства.Інфо» провели день із танкістами підрозділу «Адам» та поспілкувалися з військовими, які знищували російських окупантів на Харківщині, Луганщині, а тепер — під Бахмутом на Донеччині.
ЩОРАНКУ У НАЙГАРЯЧІШУ ТОЧКУ ФРОНТУ
Журналісти «Слідства.Інфо» зустрічаються з військовими ще до світанку, аби встигнути поспілкуватися з бійцями до їхнього виїзду на бойове чергування під Бахмут.
Командир екіпажу танка Т-64 із позивним «Лютий» прогріває свою машину. За кілька десятків хвилин вони вирушать в одну з найгарячіших точок фронту. Бійці зведеної тактичної групи «Адам» боронять від російських військових дорогу «Костянтинівка–Бахмут».
Командир екіпажу танка Т-64 із позивним «Лютий»
Чоловіки спокійно курять та допивають ранкову каву.
«Та ми звикли вже. Це наша робота — захищати», — каже «Лютий».
Він з Харківщини. Вдома на чоловіка чекають дружина і двоє маленьких дітей. Щоразу після повернення з виїзду він перш за все телефонує їм.
«Переживають дуже. Пишаються батьком. У нас в селі багато тих, хто не пішов воювати, ховаються за спідницями. Ну нічого, їм з цим жити. Я свій обов’язок виконав», — каже чоловік, докурює та застрибує назад на танк.
Машина з ревом заводиться, випускає хмару білого диму та вирушає на завдання.
Командир екіпажу танка Т-64 із позивним «Лютий» біля танка
«СКОРО БУДЕМО ВПРИТУЛ БИТИ ВОРОГА»
Протягом усього чергування звʼязок зі своїми бійцями тримає «Полтава». Він командир танкової роти ЗТГ «Адам».
«Здебільшого працюємо із закритих позицій, але буває і впритул доводиться. Ми знищували снайперські групи, взводні опорні пункти, піхоту противника — ось цих відомих «вагнерів», котрі пруть до нас по посадках. Працюємо по живій силі противника», — каже військовий.
«Полтава» — командир танкової роти ЗТГ «Адам».
Чоловік пояснює, за останній рік сильно змінилася тактика ведення бою на танку — щоразу відстані, із яких доводиться відпрацьовувати по російських військових, скорочуються.
«Ми працювали з дистанції у 1,5 кілометра раніше і це здавалося дуже близько. Потім почали на 800 метрів виходити, потім на 200, 100. Ну, мабуть, скоро будемо виходити і контрольний в голову бити цим виродкам», — сміючись, каже комроти.
Працюють бійці на ще радянських танках Т-64. Усі машини після капремонту, але все одно часто ламаються і потребують дуже ретельного догляду, тож частина українських військових мріє про «Леопарди» (більш маневрений танк німецького виробництва, — ред.). Впевнені, що опанували б їх швидко.
«Там і звʼязок краще. На наших його глушать дуже сильно. І більш потужні ці танки, і дальність стрільби у них краща. Це змінило б, звичайно, хід бойових дій. Але, як кажуть, важливі не машини, а люди, які в них сидять. А ось вони в нас з гарячими серцями, які хочуть звільнити Україну», — говорить «Полтава» та проводить журналістів до іншого екіпажу танкістів.
«ТАНКИ В МІСТО ВЗАГАЛІ НЕ ПОВИННІ ЗАХОДИТИ»
Доки один із екіпажів на бойовому чергуванні, інший — так званий «другий номер» — теж готує машину до виїзду. Це потрібно, аби мати змогу швидко виїхати на допомогу, якщо «першому» знадобиться підтримка у бою або ж його доведеться тягти на постійне місце дислокації через ураження танка російськими військовими чи підриву на міні.
Боєць із позивним «Хомʼяк» та командир танка, який сьогодні страхує побратимів, саме прогріває машину. Каже, Т-64, попри вік, якісна і влучна машина в тих умовах, в яких їм доводиться воювати, бо міцніший за іноземні. Щоправда, вважає, що використовувати його зараз доводиться не завжди ефективно.
Боєць із позивним «Хомʼяк»
«Танки в місто взагалі не повинні заходити. Те, що ми їх у Бахмуті намагались використовувати, — це вже крайня ситуація. Бо танчик вразливий збоку і ззаду, тобто тебе легко можуть підбити. І ось якщо ти в місті й стріляєш з 200-х метрів, то навіщо тобі та 7-метрова гармата, яку ти з собою тягаєш і яка не дає тобі розвернутися?», — пояснює боєць.
Ще одна із, здавалось би, очевидних проблем — гучність танка. Росіяни чують наближення машини ще за кілька кілометрів і ховаються в укриття, тож знищити їх складніше. Крім того, варто постійно пильнувати, аби тебе не підбили з сусідніх позицій.
«Тому тут, наприклад арта або ж міномет, навіть 80-ка краще відпрацювали б, бо ворог не встигав би ховатися, не знав би, що от зараз по ньому працюватимуть. Тому нам би добре не 300 закордонних танків, а 300 мінометів і вдосталь БК (боєкомплекту, — ред.) до них», — вважає Хомʼяк.
«Я НЕ ХОЧУ БУТИ БІЖЕНЦЕМ»
Надвечір з бойового чергування повертається і «Лютий», якого журналісти проводжали вранці під Бахмут. Хлопці цілі та усміхнені. Вони розкладають речі й діляться, що вже мають плани із сімʼями на «після війни».
«Поїдемо відпочивати всі разом. Будь-куди, аби разом», — каже «Лютий», усміхаючись цій думці.
Схожі плани і у «Хомʼяка», щоправда, вони із дружиною хочуть побачити океан.
Окрім цих думок і мрій, триматися та боротися з втомою допомагає усвідомлення, що воюєш за своє, каже «Хомʼяк»: «Це моя земля, куди мені звідси йти? Я не хочу бути біженцем в Польщі. Зараз вони (російські окупанти, — ред.) тут заберуть, потім прийдуть до мене додому, потім я переїду до Полтави, вони прийдуть до Полтави, потім до Вінниці. Ні, так не буде. Вони сюди прийшли, вони захотіли взяти моє, я заберу в них все».
