388

Внутрішній двір Михайлівського Золотоверхого собору, самий центр Києва. Вчергове виє сирена, яка сповіщає про можливий авіаудар. У супроводі охоронців до знімальної групи «Слідства.Інфо» йде предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній. Ми будемо говорити з ним про війну. 

Після повномасштабного вторгнення Росії на територію України та вбивства тисяч мирних жителів російськими окупантами, роль церкви у житті українців важлива як ніколи.

Поки священнослужителі Православної церкви України допомагають армії та мирним жителям як волонтери, представники Російської православної церкви України (УПЦ Московського патріархату) тікають від питань про війну та російське вторгнення. Воно й не дивно, адже предстоятель РПЦ патріарх Кіріл прямо підтримав російське вторгнення і фактично благословив вбивство мирних українців. 

В ексклюзивному інтервʼю для нашого медіа предстоятелем Православної церкви України митрополит Епіфаній розповів про війну, про роль священнослужителів ПЦУ та вірян у захисті України. А також про майбутнє церкви і українського суспільства після перемоги над російськими окупантами. 

— Є традиційне уявлення у суспільстві, що закон Божий забороняє вбивати. Але коли йдеться про захист від російських окупантів, які вбивають мирне населення, чи є гріхом вбивство загарбника?

Не є гріхом, коли ми захищаємося. Якщо б ми захоплювали чужу територію, то це є вбивством, це є бажанням загарбати чуже. Але ми захищаємо свій власний дім, ми захищаємо свою Батьківщину, ми захищаємо свою домівку. І коли ворог прийшов до нас, то ми, захищаючи, проявляємо любов. Любов до своїх ближніх, любов до своєї землі. Тому це не є гріхом як таким. Господь сказав, що немає більшої любові, ніж хто душу покладе за друзів своїх. Тому наші славні воїни, герої, покладають душі свої, охороняючи всіх нас, охороняючи нашу державу. Вони не намагаються захопити щось чуже, вони охороняють свій дім, і тому проявляють свою любов до своєї Батьківщини. А ті, хто заради зла приходить на нашу землю — вони отримують смерть. 

— Як священнослужителі Православної церкви України допомагають армії та цивільним? На чому ви фокусуєтесь? 

Зараз священики Православної церкви України, а їх тисяча чи навіть більше, вони є капеланами, які підтримують дух нашого українського воїна. Бо зараз дуже важливо підтримувати саме дух української армії. Тому є священики-капелани, є священики-волонтери, які допомагають матеріально українським військовим. А інші священники, особливо із західної України, допомагають біженцям, переселенцям, облаштовують будинки, де їх приймають. Вони також передають гуманітарну допомогу на схід України. Тобто, практично кожен священник ПЦУ зараз є також волонтером. 

— Чи є серед священнослужителів ті, хто взяв в руки зброю для захисту України?

Є священнослужителі, а є церковнослужителі. Священнослужителі, згідно канонічного права, не мають права брати зброю в руки. Хіба що вже в крайньому випадку. А є церковнослужителі, які мають право, тому що вони не в сані, вони виконують інші покладені на них обовʼязки. Тому багато з них пішло до армії, вони пішли захищати нашу українську Богом дану землю. Це послушники, іподиякони, дяки, регенти хорів. Таких є дуже багато, і з них є багато тих, хто пішов охороняти нашу Україну саме зі зброєю в руках. Бо їм це дозволено. А в священника, у нього зброя — це слово Боже. Це проповідь і духовна підтримка, це найперше. І тому їм не дозволено брати зброю в руки. 

Нещодавно ми прийшли до Києво-Печерської Лаври, щоб поспілкуватися зі священнослужителями Російської православної церкви в Україні (УПЦ МП) і запитати їхню позицію щодо російського вторгнення. Вони роками вважали Росію братським народом. Як ви ставитеся до того, що там зараз відбувається?

— Ми про це говорили ще задовго до війни, що в Україні повинна бути єдина помісна Православна церква. Якщо ми будемо мати єдину визнану автокефальну помісну Православну церкву, то це буде та духовна основа, на якій повноцінно розвиватиметься незалежна українська держава. Це аксіома. Без цієї духовної основи ми не збудуємо єдиної сильно української держави. Але нас не чули, нас не розуміли. Вважали, що ми справді є «братніми народами» — український і російський, і що ніколи наш так званий «старший брат» не нападе на Україну. 

Я не вірю, що хтось з православних українців після такого терору, після практично геноциду українського народу, який ми бачимо зараз на сході України, коли знищуються просто цивільні міста, села, руйнуються будинки — це собі важко уявити, це як в страшному сні, коли дивишся ці кадри. Я не вірю, що хтось із православних українців у майбутньому після перемоги буде відвідувати храми Російської православної церкви. 

— Чи правильно я розумію, що є великі шанси, що РПЦ в Україні просто зникне після перемоги?

— Люди не будуть відвідувати ці храми. Якщо вони і далі будуть залишатися в юрисдикції Російської православної церкви, то я переконаний, що люди не будуть відвідувати. Якщо не буде людей, то священники змушені будуть ухвалювати відповідне рішення. Але це ж залежить від наших українців. Я ж переконаний, що українці зараз вже на власному досвіді побачать, що далі так неможливо — належати до церкви держави-окупанта, належати до церкви держави-агресора, належати до тієї церкви, яка через Московського патріарха практично керується антихристом Путіним. 

— Всі ми бачили жахливі кадри руйнування церков. Скільки зараз зруйновано церков ПЦУ, чи є у вас статистика? І як ви взагалі оцінюєте такі дії?

— Чіткої статистики у мене на даний момент немає, але я знаю про декілька вщент зруйнованих храмів Православної церкви України, і не тільки ПЦУ, але й храмів Московського патріархату. Це мене дивує, що патріарх Кіріл, практично, благословляє де-факто цю війну, підтримує Путіна, а російські війська руйнують храми Московського патріархату в Україні. Це теж повинно відкрити очі і священнослужителям, і тим вірним, які поки що знаходяться в юрисдикції Московського патріархату. 

У юрисдикції Російської православної церкви на чолі якої є патріарх Кіріл, який практично благословляє цю війну і очікує, що російські війська знищать, як вони називають, «розкол» в Україні. Цього ніколи не станеться. Тому ті, які перебувають там, вони повинні бачити наочно, яскраво, що ваші ж храми, ваші ж брати, які прийшли «визволяти», —  я не знаю, кого і від чого — руйнують православні святині. Це неприпустимо. Особливо те, що ми чули про святу Софію Київську — що зараз є загроза, що може бути удар по цій святині, яка пережила тисячу років. Ви уявляєте собі, тисячу років історії, і тут російські загарбники погрожують знищити святиню, яка є в основі взагалі українського православ‘я? Руського православ‘я? Тому що вони привласнили цю назву. Тут Русь — у Києві, в Україні. І це ще один момент, який їх дуже дратує, бо вони втрачають історію. 

І для них це боляче, і, можливо, навіть у такому ніби  розпачі вони й готували якийсь удар по Софії Київській. Але це неприпустимо, бо Софія Київська – не тільки надбання українського народу, але й надбання світової спільноти. Тому ми зверталися і будемо звертатися до всіх людей доброї волі у світі, щоб вони робили все від них залежне, щоб цього не сталося, щоб святині світового масштабу не були у час війни знищені агресором. 

— Ми знаємо, що багато музейних комплексів намагаються зараз оберігати стародавні реліквії, експонати. Як церква діє у цьому напрямку?

Загалом я бачу це в основному на західній Україні, там, де є можливість, де є певні умови. Але зараз візьмемо Київ — це надзвичайно складно. Вивозити якісь святині з міста, це теж зараз некоректно, тому що буде певною мірою паніка. Тому ми покладаємося на волю Божу. Якщо Господь не захистить, то хто тоді захистить? Я переконаний, що все у нас буде добре, наші святині будуть збережені, ворог зазнає поразки. Бо наші українські воїни і наш український народ незламні. 

Звичайно, ми знаємо, що народження завжди буває в стражданнях, в муках, в болях. Але після цих страждань, після нового народження ми будемо мати зовсім іншу українську державу: єдину, сильну, європейську, демократичну, без корупції, без інших різних негараздів, які були до цього часу в нашій державі. Народжується нова Україна, через страждання народжується сильна українська нація, яка буде і надалі розвиватися, утверджуватися і стане згуртованою.

— Скажіть, як довго ви особисто плануєте залишатися в Києві?

— Я залишаюся в Києві, молюся, підтримую своїх вірних. На все воля Божа. Кажу: якщо Господь не збереже, тоді хто може зберегти? 

— Тобто ви не будете за жодних обставин виїжджати з країни?

— Будемо бачити по обставинах. Зараз важко сказати, що буде завтра, що буде післязавтра. Зараз ми не плануємо. Я спілкуюся з людьми, і всі кажуть: «Ми не плануємо зараз днями, ми плануємо годинами». Так само і зараз. Ми збираємося, ми молимося, ми робимо все від нас належне. А Господь, я переконаний, Він милостивий, милосердний, він зглянеться над нами, допоможе нам, особливо у цей час, і ми вийдемо переможцями. Духовно сильнішими, ніж були до цього часу.