Відразу після звільнення Харківщини в лісі, неподалік від Ізюма, виявили найбільше з вже відомих масових поховань повномасштабної війни. Під час окупації тут похоронили 447 людей — здебільшого цивільних. Ексгумовані тіла забрали до Харкова, аби провести експертизу та встановити причину смерті. Нові поховання знаходять в області і досі. 

Журналісти «Слідства.Інфо» відвідали Ізюм, щоб дізнатися, як працівники місцевого моргу справляються з такою кількістю вбитих і замордованих російськими солдатами людей. 

«ЦЬОГО ЛЮДЯМ НЕ ТРЕБА БАЧИТИ»

«Прямо, а далі ви по запаху зрозумієте», — пояснюють журналістам медики Ізюмської центральної міської лікарні, як пройти до моргу. 

Уже за кілька десятків метрів до невеликої одноповерхової будівлі справді чітко відчувається трупний запах. На вході, затуливши обличчя руками, сидить чоловік у білому, перемазаному брудом та кровʼю халаті. Це Вадим, він вже 10 років працює тут санітаром: переносить і робить розтин тіл, пакує їх у мішки. 

Будівля моргу

«Цього людям не треба бачити, не треба, будь ласка. Це дуже страшно. Не треба», — повторює санітар, підкурюючи сигарету. Попри вже чималий досвід роботи із мертвими, Вадиму зараз, здається, найважче. 

«Я просто не можу… Куди вже… Скільки можна? Везуть і везуть. Вони ж, с*ки, (росіяни,  — ред.) вже пів України перех*ярили», — каже чоловік. 

Ізюмський морг працював і під час окупації Харківщини росіянами. На роботу працівники вперше вийшли у квітні. Щоправда, тоді здебільшого виписували лише довідки про смерть. Проводити розтини без води, світла та опалення було неможливо. 

«Я 20 квітня вийшла на роботу. Ще стріляли довкола, так ми тут і на підлогу падали і бачили як «касетки» (касетні снаряди, — ред.) розривалися. Буває, йдеш так дорогою і бачиш, як перед тобою лягає. Притулишся до стіни кудись… Дивом просто залишилися живі», — пригадує лаборантка ізюмського моргу Валентина Барчан.

У морзі залишалося троє людей: лаборантка, патологоанатом і судово-медичний експерт. Усі вже на пенсії, але продовжували працювати, оскільки не було кому їх замінити.

«ВБИЛИ, БО НЕ ВІДДАВ МАШИНУ»

На початку травня до приміщення моргу навідалася група російських військових з автоматами. Один із чоловіків сказав, що його звати Ахмет, він з Чечні та воює вже 26 років. 

Росіяни побачили запарковану поруч автівку судово-медичного експерта Володимира Здебського та вимагали її віддати, але чоловік відмовив.

«Він каже: «Ну я інвалід, мені рік тому ногу ампутували, там ручне керування в машині. Ніхто на ній не може поїхати, крім мене», — розказує Валентина. 

Така відповідь, за словами жінки, не задовольнила російських військових. Один з них вистрілив спершу у стелю, а потім застрелив судмедексперта. Це сталося 7 травня. 

«І так 7-го він пролежав на столі в кабінеті, 8-го теж, 9-го травня — свято, і тільки 10-го тіло забрали і повезли в Бєлгород (місто в РФ, — ред.) на розтин», — каже лаборантка. 

Тіло судмедексперта досі не знайшли. У прокуратурі Харківської області припускають, що після розтину його так і не повернули з території РФ. 

«ТІЛА ЛЕЖАЛИ — НЕ МОЖНА БУЛО ПРОЙТИ» 

У морзі не вистачало співробітників, щоб справлятися з усіма тілами, що привозили сюди під час окупації та вже після звільнення міста. У невеликому приміщенні на дві кімнати померлі у чорних мішках лежали просто один на одному. 

«Лежало стільки, що не можна було пройти. Ну ви уявіть, десь 30–32 тіла. У нас зазвичай не більше 5–7. А це ж тепло ще, гниль, запах цей», — пригадує Валентина Барчан.

Жінка каже, що останні пів року дуже багато плаче. Особливо, коли бачить у морзі тіла військових.

«Так мені шкода цих дітей. Я подивлюсь у паспорт, а їм 40–42 роки. За що вони гинуть?», — каже Валентина. 

Десятки ексгумованих тіл накопичилися у морзі через відсутність спеціаліста. У лікарні пояснюють, що знайти йому заміну — складно.

Юрій Кузнєцов, лікар-травматолог Ізюмської центральної лікарні

«Якби все впиралося тільки у відсутність житла, то це було б однобоке висвітлення проблеми. Ми знаходимося в такій зоні, що чути дотепер вибухи, і в нічний час видно заграву, тому охочих їхати близько до зони бойових дій не дуже багато», — говорить лікар-травматолог Ізюмської центральної лікарні Юрій Кузнєцов. 

Тимчасовим рішенням стало залучення фахівців з інших регіонів. Першим до ізюмського моргу приїхав колега з Житомирщини. Від і допоміг з розтинами тіл. Попередньо планується, що судмедексперти з різних медичних закладів приїжджатимуть сюди у двотижневі відрядження. 

ЕКСГУМОВАНИХ У ВЕРЕСНІ ДОСІ НЕ ПОХОВАЛИ

Частину вбитих, виявлених у лісі під Ізюмом, досі не поховали. Їхні особи намагаються встановити через зразки ДНК родичів, які вже близько місяця збирають фахівці мобільної лабораторії.

Працівники прокуратури Харківської області розробили інструкцію, за якою люди самостійно можуть брати ДНК-матеріали та надсилати їх навіть з-за кордону в Україну.

«Алгоритм такий: вушними паличками самостійно відібрати слину з ротової порожними, покласти її в конверт, зняти це на відео. Після цього вкласти флешку або диск також до цього конверту і надіслати до нашого слідчого управління. Ці речові докази ми в подальшому зможемо використовувати в кримінальних провадженнях», — пояснює прессекретар прокуратури Харківської області Дмитро Чубенко. 

Загалом за два місяці після деокупації Харківщини правоохоронці виявили вже понад 650 тіл вбитих українців. Щонайменше 30 з них досі неідентифіковані.  

Читайте також: Застрелили за проукраїнську позицію: окупація очима медиків Ізюма та Балаклії

війна, воєнні злочини росії, окупація