Побиття за патріотизм та примус до російських паспортів: як живуть викрадені окупантами діти Херсона

Юлія Химерик
03 квітня 2023

Окупанти насильно депортують українських дітей і намагаються знищити їхню культурну ідентичність. Росіяни обманом вивезли двох подруг — 17-річну Машу й 18-річну Настю — спочатку в тимчасово окупований Крим, а тоді — в окупований Генічеськ, де дітей з проукраїнської позицією катують і відправляють «на яму» — місце тимчасового утримання.  

Журналісти «Слідства.Інфо» розшукали херсонських дітей, яких росіяни вивезли в тимчасово окупований Крим нібито на 2-тижневий відпочинок. Підлітки розповіли, як їх викрали, як підробляли документи та в яких умовах утримували.

За словами Радниці-уповноваженої президента України з прав людини Дар’ї Герасимчук, наразі ідентифіковано кілька сот тисяч дітей, яких росіяни незаконно та примусово «евакуювали». Реальну кількість силоміць вивезених українських дітей неможливо встановити, бо Росія не надає повну інформацію.

Наразі вдалося повернути всього 327 українських дітей з понад 19 тисяч офіційно зареєстрованих на держпорталі «Діти війни». Окупанти використовують п’ять сценаріїв викрадення: вилучають дітей з сімей, переміщують їх після вбивства батьків, розділяють під час фільтрації, а також беруть дітей на «оздоровлення» і навіть вивозять дитячі заклади у повному складі. 

«ДУМАЛИ, ЩО В КРИМ НА ДВА ТИЖНІ»

Маші було 16 років, коли Херсон захопили росіяни. Батько дівчини вважав, що це ненадовго і ЗСУ скоро звільнять місто, тож не намагався евакуюватися. 

Насті було 17 років, коли почалась повномасштабна війна. Вона жила в селі, куди згодом приїхала Маша. На початку жовтня викладачка Херсонського національного технічного університету, у якому рахувалася Маша, запропонувала дівчатам 2-тижневу поїздку в Крим на канікули. Для цього Настю за один день оформили як студентку вишу.

«Ми просто подумали, що поїдемо зараз на два тижні, просто подивимося, там красиво.  Ніколи в Криму не були», — розповідає Настя.

Батьки Маші не знали про її подорож. Довіреність за них написала її двоюрідна сестра. Попри те, що мати Насті була проти поїздки, в університеті дівчині запропонували записати її як неповнолітню. 

«Вчителі встали біля мене і кажуть: «ну давай ми вже тобі допоможемо, ти повнолітня». Мені написали рік народження менший, щоб було 17 років. Якась жінка записала свої дані паспорта, а ім’я і все я мамині вказала», — каже Настя.

Настя, Маша, а також інші чотири підлітка, яких знайшли журналісти «Слідства.Інфо», їхали за довіреністю на Мунтяну Галину Федорівну. Це 35-річна вчителька з Херсона. Дівчата ніколи її не бачили, а замість Мунтяну їх супроводжував сторонній чоловік, який вийшов на перевірочному пункті між Херсонщиною та Кримом.

«Ми вже, коли були в Криму, то аж тоді подивилися на ту довіреність, а там немає дати. Не написано, що на два тижні (поїздка, — ред.), там просто «до закінчення строку», — згадує Настя.

Журналісти «Слідства.Інфо» також опитали чотирьох інших дітей, викрадених з Херсона. Усі вони надали схожі свідчення про те, як їх вивозили з дому.

За словами Маші та Насті, разом з ними 8 жовтня 2022 року з Херсону до Криму виришили 16 автобусів, у яких росіяни вивезли нібито на відпочинок понад 300 українських дітей віком від 7 до 18 років.

«ВИ ТУТ ЯК У В’ЯЗНИЦІ»

Дітей поселили в табір «Здравниця» в окупованій Євпаторії. За їхніми словами, у цьому таборі були більш-менш нормальні умови. Діти, які опинилися в інших таборах — «Дружбі» і «Лучистому» — скаржилася на погане ставлення і побиття. Це підтвердили й  інші викрадені росіянами діти, яких знайшли журналісти «Слідства.Інфо».

«Коли людина приїхала туди (табір «Лучистий», — ред.), йому сказали: «ти тут ніхто і звати тебе ніяк, ти будеш слухати, що тобі скажуть». Казали: «Ви тут як у в’язниці». Дітей не випускати, слухати, що тобі скажуть», — розповідає Настя. 

Коли минуло 2 тижні, дітям сказали, що вони тут ще на тиждень. Потім — знов виправдовувалися, що трохи затримають повернення. Діти просилися додому, але їхні прохання ігнорували.

«Ми почали ходити до директора, казати, що вже час минув. Він каже: «це не я рішаю, це міністерство Херсона» (псевдоміністерство освіти Херсонщини, — ред.). Нам дали номер, ми телефонували і нам казали, що там (у Криму, — ред.) безпечніше. Потім, коли в Херсон повернулася Україна, то звичайно зраділи. Але я зрозуміла: нас туди ніхто вже не відвезе», — поділилась Настя.

Повнолітню Настю окупанти також не хотіли відпускати. Викрадених дітей повернути могли лише батьки, поїхавши за ними в окупований Крим. Батько Маші не міг фізично забрати її, а матір перебувала в окупації. Мати Насті також була на окупованій території.

ЗНИЩУВАЛИ УКРАЇНСЬКУ ІДЕНТИЧНІСТЬ

У тимчасово окупованому Криму росіяни намагалися стерти дітям їхню українську ідентичність.

«Нас всіх покликали в школу. Ми не знали, що там треба буде під час гімну (російського, — ред.) стояти. Там нам розповідали щось за Росію і в кінці сказали усім встати. А тих, хто не встав — мене, Машу, пару дівчат — потім залишили і почали вичитувати: «Ви їсте наш хліб і так себе поводите». Навіщо на російському гімні вставати? Якби був український, то встали б», — говорить Маша.

Хлопець, якого окупанти обманом викрали з Херсона, жартував над росіянами і питав: «чий Крим?». За такі жарти йому погрожували фізичною розправою і сварили.

«У нас ще було таке: ми з Машею (ще одна викрадена дівчина, — ред.) повісили сердечко з кольорами прапора України — одна жовта кулька, друга — синя. І прийшла директриса, луснула оці кульки, накричала на нас, сказала: «ви всі такі погані, ви їсте наш хліб і так поводитеся», — згадує Маша.

Росіяни пропонували підліткам, яким виповнилося 16 років, залишитися на окупованих територіях і зробити російські паспорти, щоб вступити там у виші.

«Таким як я, моїм одноліткам, пропонували зробити російські паспорти та вчитись там. Нас налаштовували, що в Росії умови будуть набагато кращими. Нам, звичайно, це не подобалося, ми обурювалися», — говорить Настя.

За словами Маші, з Херсона в окупований Крим вивезли багато сиріт. Їм не пропонували поїздки, а ставили перед фактом: «Їх просто вивозили. Їм казали: «Хочете чи не хочете — поїдете». У вас вибору немає».

За словами дівчини, сироти теж бажають повернутися на підконтрольну територію України, але їх не відпускають: «Я розумію, що це прикро якось, що вони хочуть, але нічого з цим (примусовою депортацією, — ред.) зробити не можуть. У них вибору немає».

ГЕНІЧЕСЬК: «У ПТУ БЕЗ ДОКУМЕНТІВ»

Наприкінці грудня 2022-го п’ятьох українських дітей з табору перевезли в тимчасово окупований Генічеськ, куди окупанти перенесли свої фейкові органи управління.

Дітей зарахували до місцевого ПТУ №27 без документів та їхнього бажання.

«Нас прийняли в ПТУ взагалі без документів, максимум, що у них було — це наш паспорт. Вони не мали ні свідоцтва про закінчення школи, ні ще якихось там документів. Попри це, вони все рівно говорять, що ми там зараховані», — каже Настя. 

За її словами, представники учбового закладу з особливою «увагою» ставились до херсонських дітей. Окупаційна влада часто проводила перевірки в ПТУ.

«Там казали, що нас привезло міністерство (псевдоміністерство освіти Херсонщини, — ред.), і тому, навіть якщо ми будемо прогулювати, вони будуть з нами щось вирішувати, але просто так не відрахують. Бо інших дітей за якусь поведінку чи прогули можуть відрахувати, а нас — ні», — говорить Настя. 

Дітям забороняли без дозволу виходити з гуртожитку, їх обмежували у свободі й  суворо за ними наглядали.

«Звичайним дітям можна було просто виходити і гуляти, а ми виходимо, нас питають: «Куди йдеш?». Кажу, що в магазин, а вони: «для чого?». Так само на вихідні. Звичайних дітей спокойно відпускали, а нас — ні», — розповідає Настя.

Діти, чиї батьки жили в окупації неподалік, могли поїхати до них тільки через офіційне прохання. Представники дитини мали зателефонувати в заклад і попросити її відпустити. Всі розмови записувались. 

Викрадених дітей заселили в гуртожиток ПТУ. Умови там були наближені до місць позбавлення волі: дуже холодно, годували погано, гарячу воду вмикали на 15 хвилин на день, а душ — кілька разів на тиждень.

«Коли ми сюди приїхали, нам одразу сказали, що опалення немає. Нам видали обігрівачі. Але сказали, що розетки погані. Тому коли виходили (на заняття, — ред.) обігрівачі мали вимикати. Але тоді кімнати залишалися дуже холодні. Нам видали ковдри, але вони були тонкі. З вікон сильно продувало», — каже Настя. 

Дівчина жаліється, що в гуртожитку їм забороняли навіть зачиняти двері в кімнатах: «На нас постійно через це кричали. Але якщо їх не закривати на замок, вони щільно самі не закриваються і з коридору йде холод», — каже вона.

Матір Маші живе біля окупованого Генічеська і підтримує окупаційну владу — вона вмовляла доньку робити російське громадянство.

«Коли приїхали, я вийшла з гуртожитку і взагалі почала плакати, дзвонити мамі, говорити, що тут жахливо. Мама каже: «Та нормально там». Потім я їй сказала, що нас там погано годують — сухі макарони давали їсти. Мама каже: «Ну, зараз війна. Харчами перебирати не треба», — згадує Маша.

ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ 

На прохання «Слідства.Інфо» дівчата фільмували умови проживання та описували кривдників. Щоб убезпечити дітей, журналісти почали шукати спосіб повернути викрадених дівчат на підконтрольну Україні територію. 

Журналісти дзвонили на усі державні гарячі лінії, але всюди чули однакову відповідь: «евакуація навіть таких дітей можлива лише самостійно, оскільки держава-агресорка не йде на співпрацю».

Батько Маші — Віталій Сенчук — хотів повернути доньку, навіть погодився написати довіреність під час розмови з журналістами.

Однак згодом передумав, бо злякався за доньку: «Сьогодні-завтра звільнять Генічеськ… Міст у Керчі бахнуть і переправ ніяких вже не буде. Простіше, щоб вони сиділи там у підвалі… Ну напишу я довіреність. Це не питання. Але це ризик великий».

Тим часом, комендантка гуртожитку пригрозила херсонськім дітям «військовою комендатурою» і «ямою». Погрози виявилися не порожніми.

«Нам розповіли, що ФСБ приїзджало до хлопців 16 і 17 років. Їх забрали на якусь яму і побили за поведінку. За розмови про Україну — мовляв, нащо вчитись, якщо скоро сюди повернеться Україна», — розповідає Настя.

До дівчат також вже викликали військову комендатуру окупаційної влади Генічеська. 

Журналісти хотіли пришвидшити повернення Маші й Насті, тому звернулися до міжнародної громадської організації Helping to leave. Ці волонтери займаються вивезенням людей з окупованої частини України. 

Кураторка Helping to leave, яка мала вивозити дівчат, зателефонувала до так званої військової комендатури міста, щоб дізнатися про правила виїзду. У той же день Настю та Машу викликали до директорки ПТУ, яка вже звідкись знала, що вони намагаються поїхати. Там дівчат попередили, що Маші це не вдасться зробити. І що в понеділок до них завітає перевірка від окупантів.

Журналісти написали у чат-бот Helping to leave, де було зазначено, що волонтери не надсилають дані про людей, яких евакуюють.

Волонтерка організації запевнила «Слідство.Інфо», що не передавала росіянам ні імена, ні особисті дані дівчат.

Тоді журналісти, порадившись з військовими та іншими спеціалістами, склали план дій для самостійного вивезення дівчат, поки їхні імена не потрапили до списків на кордонах та пропускних пунктах у Росії. 

Допоки окупаційне керівництво ПТУ та волонтери були впевнені, що діти нікуди не їдуть, Маша та Настя вже долали кордони. Кінцевою точкою дівчат був Київ, де команда «Слідства.Інфо» їх зустріла.

Журналісти звернулись до представників волонтерської організації Helping to leave за коментарем щодо цієї ситуації, однак там проігнорували запитання про дії волонтерів.

Деталі порятунку і маршрут дітей умисно не розкриваються, щоб росіяни у майбутньому не  ускладнили цей шлях.

Дівчата вважають себе винними у тому, що опинилися у російській пастці. Мовляв, треба було уважніше читати документи. Але правозахисники іншої думки.

«Окупаційна держава знала, що вона робить. Хоче цих дітей «евакуювати», але насправді примусово перемістити на іншу територію. Тобто дівчата були введені в оману, на який період часу вони туди переміщуються, і власне з якою метою», — пояснює юристка ГО «Регіональний центр прав людини» Катерина Рашевська.

Після повернення в Україну 17-річна Маша зустрілася зі своїм батьком, а 18-річна Настя зупинилася у подруги в Києві. Обидві дівчини більше ніколи не хочуть потрапляти до Росії чи підконтрольних нею територій.