Яскраво-синя табличка «Прикордонна смуга» інформує, що до українсько-російського кордону — лише пара кілометрів. Після успішного контрнаступу на Харківщині у вересні українські військові дійшли та закріпилися на держкордоні. Зараз цю ділянку охороняють бійці 113-ї бригади Сил Територіальної оборони. Більшість з них були цивільними до 24-го лютого: адвокатами, депутатами, ІТ-шниками чи будівельниками. Ворог змусив їх взяти зброю до рук і опанувати новий фах.
«Слідство.Інфо» побувало у прикордонній зоні та поспілкувалося з тероборонцями.
«КОМАНДА АРХІТЕКТОРА»
«Багато хто говорить: «Ви там у теробороні на блокпостах стоїте, машини перевіряєте. Але ж ми «на передку» з першого дня і ніколи багажники не перевіряли. Нас привезли, поставили і все. Військову справу ми опановували уже тут, на місці», — каже боєць 113-ї бригади СТрО Віктор.
Вчорашнім цивільним довелося проходити перевірку боєм. Вони утворили групу, яку самі називають «командою Архітектора». Хлопців з мінометного розрахунку 113-ї бригади ТрО обʼднав довкола себе Олександр, він же «Архітектор». Таке псевдо він отримав, бо до 24-го лютого працював в ІТ — Solution-архітектором.
«Чим я пишаюся? Я пишаюся тим, що я робив до цього. Пишатися тим, що когось вбив, у когось влучив, я вважаю, що це не дуже доречно для людини. Я стріляю, бо вимушений, не тому, що я хочу, не тому що медалька, звання чи щось ще. Вимушений, бо вороги напали на мою країну, мої діти мали поїхати і моє місто руйнують, тому я маю боронити країну», — каже Олександр.
Він обрав для себе фах мінометника, бо їх у підрозділі бракувало. Азам навчили побратими з інших підрозділів, потім була перевірка боєм і короткий курс в Академії сухопутних військ у Львові. Опановувати міномет не важко, каже Олександр: «Це взагалі не важко, бо в ІТ кожен день щось нове і я звик до того, що кожен день щось потрібно вивчити, щось дізнатися, тому… мінометник, так мінометник».
А от у побратимів Олександра — інша версія.
«Ще на самому початку ми стояли на 5-ій лінії і Саня сказав: «Ми їх з автоматів не дістанемо, нам треба міномет». Так ми і стали мінометниками», — сміючись, згадують хлопці.
Інші бійці з групи переконані, що швидко розібратися зі зброєю допомогла освіта — усі тут з вищою та мали влаштовані життя до початку повномасштабної війни.
«У нас всі потроху вміють і заряджати, і наводитися… Ми стараємося організувати все так, аби могли один одного підмінити чи підстрахувати раптом що», — пояснює Віктор.
Перевірити свої вміння і навіть більше довелося незадовго до контрнаступу ЗСУ на Харківщині. Тоді хлопці тримали оборону у районі селища Коробочкине.
«Вони (росіяни, — ред.) обстрілювали нас термобаричними снарядами. Там жахливий наступ у них був тоді в бік Лебяжего, справді серйозний наступ. Проте, ми змогли його відбити, — пригадує ще один із «команди Архітектора» Андрій. — Ось наша війна основна закінчилась там, а вже наступ, про який всі говорили, зробили хороші великі брати-артилеристи. Ми вже тільки наступали піхотою. Був ефект неочікуваності».
НА САМОМУ КОРДОНІ
Нині ж бійці 113-бригади СТрО зайняли позиції на українсько-російському кордоні на Харківщині. Свій рубіж військові жартома називають «стіною, за якою живуть здичавілі» (відсилка до популярного серіалу «Гра престолів», — ред).
«Ми зараз тут укріплюємося, щоб, якщо ворог збереться сунутися сюди знову, добре його зустріти, як-то кажуть. Державний кордон під захистом», — запевняє офіцер 113-ї бригади СТрО Олег.
І за цей захист надзвичайно вдячне місцеве населення. Українських військових, які навіть просто проїжджають селом машинами, зустрічають і діти і дорослі — з прапорцями чи вигуками «Слава Україні!». Самі військові, розповідаючи ці історії, ледь стримують сльози.
«Найбільше мені сподобалося, коли ми заходили в село: люди виходять з жовто-блакитними прапорами, зустрічають хлібом-сіллю. У мене тоді просто душа підіймалася. Це мотивує тут лишатися», — витираючи сльози, говорить Віктор.
Він єдиний із групи — не з Харківщини. Та до місцевих усі вони ставляться як до рідних, каже командир Олександр.
«Місцеве населення побоюється дуже. Ми до цього жили у місцевості, яку постійно обстрілювали і ми радили, і радимо місцевому населенню не скупчуватися, при обстрілах ховатися до погребів, — розповідає Олександр «Архітектор». — Налаштовуємо їх, що на певний час, поки ми не знаємо наскільки у тієї сторони серйозні плани щодо цих територій, у кого є можливість, варто виїхати. Ми хочемо, щоб всі вижили. Це головне. Ми тут, ми в армії для того, щоб вижило мирне населення. Це єдине, для чого ми тут — боронити свою землю, боронити людей».
Від початку контрнаступу у вересні ЗСУ звільнили майже всю територію Харківщини. За інформацією Інституту вивчення війни, наступ української армії на східному березі річки Оскіл у Харківській області позбавив російські сили можливості використовувати річку як лінію оборони, а харківський фронт тепер фактично став луганським.
Читайте також: «Россия здесь навсегда»: хто з колаборантів насаджував «рускій мір» на Харківщині
