Кілька днів тому у районі дитячої лікарні «Охматдит», що поруч із Повітрофлотським шляхопроводом, лунали постріли. Лікарі кажуть, що дві кулі влучили у палату, ще одна — у лікарський кабінет. На щастя, там нікого не було — всі діти та лікарі у цей час перебували у підвалі. Журналісти «Слідства.Інфо» відвідали лікарню, щоб подивитися, як цей заклад працює у воєнний час.
«Охматдит» — це найбільша в Україні, унікальна лікарня, єдина в Україні, яка спеціалізується на важкохворих дітях, зокрема з онкологічними захворюваннями. Це ціле містечко з різних корпусів, де свою роботу провадять фахівці. Тут лікують важкі форми раку, травми, важкі патології розвитку. Тут щодня рятують життя сотням дітей.
У лікарні нас зустрічає комунікаційниця Лідія. Розповідає, що навіть в умовах воєнного часу заклад працює без перебоїв. Були проблеми з ліками, але після того, як «Охматдит» публічно про це заявив, допомагають волонтери. Коли ми відвідували лікарню, привезли багато дитячих речей; у холі стоять ящики з йогуртами та смаколиками для дітей.
Більшість пацієнтів вдалося евакуювати потягом у західні регіони України, залишилися лише ті діти, які потребують спеціального догляду. Лікарі кажуть, що їх залишилося не так багато — близько десятка. Всі вони практично «живуть» у підвалі. Лідія каже, що такі умови шкодять маленьким пацієнтам, адже достатню ізоляцію одне від одного забезпечити складно. Лікарі роблять все, щоб діти не відчували воєнних умов. Постріли ніяк не вплинули на маленьких пацієнтів — враховуючи ситуацію, вони майже постійно перебувають у сховищах. Коли ми спустилися донизу, побачили чимало сімей із дітьми. Батьки налякані та не хочуть спілкуватися з журналістами.
Також «Охматдит» зараз працює і як «швидка». До лікарні привозять поранених — і дітей, і дорослих. Кілька днів тому привезли хлопчика з важким пораненням у шию, який втратив батьків — окупанти розстріляли автівку, в якій вони їхали. На жаль, дитина померла в лікарні. Коли Лідія розповідає про це, помітно, що їй складно говорити. Інша сумна історія, яка трапилася тут днями: до «Охматдиту» привезли майже цілу поранену родину — батька та кількох дівчат, мати вбило снарядом на місці.
За останні дні таких випадків — понад десяток. Кілька дітей не вижило після поранень. Імунологиня Анастасія каже, що зараз у лікарні відносно спокійно, та після обстрілів часто привозять різних пацієнтів — і з Києва, із околиць. «Ми приймаємо зараз усіх, хто потребує допомоги», — розповідає вона.
Наскладніше працювати з дітьми, які потребують постійного підключення до апаратів. Наприклад, ті, хто перебуває у реанімації або весь час підключені до кисню. Однак Анастасія каже, що лікарі справляються, фактично живучи в лікарні.
Персонал тут практично не змінився. Є кілька людей, які виїхали зі столиці, решта ж медиків перевезли до «Охматдиту» свої родини, включно з дітьми, у перші ж дні війни. Дехто із дітей медиків у підвалах «Охматдиту» уже навіть знайшов собі нових друзів. З пацієнтами їм не дозволяють спілкуватися — бояться порушити санітарний режим.
Одна із медсестер розповідає, що повернутися додому вони поки не можуть — там зараз точаться бої. Її сім’я мешкає у військовому містечку, і у перший же день місцеві військові вивезли свої родини. «Тоді ми зрозуміли, що потрібно їхати», — каже вона.
Питаємо у її колеги, мами десятирічної дівчинки Саші, з якою ми познайомилися в лікарні, як донька перенесла новину про війну. «Я їй спокійно пояснила, що відбувається, що на нас напали. Спочатку донька трохи злякалася, але потім зрештою сказала, що Путін — х…о. Ми спокійно зібрали речі і перебралися сюди», — каже вона.
«Охматдит» нам довелося покинути доволі швидко — служба охорони оберігає заклад від сторонніх, у тому числі журналістів. «Умови воєнного часу, сподіваюся, ви все розумієте», — сказав охоронець, який проводжав журналістів на парковку поруч із лікарнею.
