Росіяни пішли у наступ уздовж усієї лінії фронту. Ворог тисне, намагаючись перехопити ініціативу Сил оборони й на Бахмутському напрямку, де нещодавно українські військові відвоювали Кліщіївку і Андріївку — села, важливі для звільнення Бахмута. Журналісти «Слідства.Інфо» провели ніч у стабілізаційному пункті 93-ої бригади «Холодний Яр», аби показати, якою ціною долається шлях до звільнення міста-фортеці. 

Про це йдеться у новому матеріалі «Слідства.Інфо».

МУРАШНИК

Ніч. На стабілізаційному пункті неподалік Бахмута абсолютна тиша, медики сплять просто на кушетках для поранених, однак різко підводяться від звуку мотора еваку. Привезли бійців. Пусте і тихе приміщення вмить перетворюється ніби на мурашник: кожен з медиків береться за своє, санітари розрізають на поранених одяг, аби швидше отримати доступ до ран. 

Один з чоловіків важко дихає. У нього декілька уламків у тілі. Він отримав поранення ще вранці, проте евакуювати його з позицій вдалося тільки зараз, вже поночі. 

Йому вводять сильне знеболювальне та оглядають поранення. За кілька хвилин має стати легше. На цьому етапі евакуації медики можуть зробити мінімум, лише аби стабілізувати бійця та направити далі — вже до лікарів у шпиталь. Там умови дозволяють робити складніші маніпуляції та операції. 

Бійця перевдягають та відводять у своєрідну кімнату для очікувань. Звідти їх забере інша евакуаційна група. У кімнаті тепло, майже спекотно, бо працює обігрівач. З одного боку на столі стоять пляшки з водою, коробка з вафлями та яблуками, по іншу сторону — лава, на якій всідаються бійці. 

«Я ДІТКАМ НІЧОГО НЕ ГОВОРИВ, ДЛЯ НИХ У МЕНЕ ВСЕ ДОБРЕ» 

Пораненого військового звати Віталій. Його позивний «Перекладач». Каже, така «посада» прилипла до нього ще з навчань у Великій Британії на самому початку служби, бо в нього гарна англійська, тож захисник допомагав порозумітися побратимам та інструкторам. 

Йому важко сидіти та і говорити, власне, важко. Через сильне знеболювальне бійця нудить. Проте, він продовжує розказувати про дітей та дружину. Розмови відволікають.

«Перекладач»

«Діткам нічого не казав. Для них у мене все добре, тільки позитив. Я навчаюсь, я не воюю. Вони знають, що я у війську, але, де я, які задачі виконую — не знають. У мене просто діти вже дорослі більш-менш, то я стараюсь їх не засмучувати», — каже Віталій.

Він мобілізувався у липні цього року. Каже, довго нікому з рідних не говорив про свої наміри, навіть дружині, бо знав, що відреагують болісно.

«Дружині як сказав, то вона в сльози. Каже: «Чого ти йдеш? Хай ідуть ті, хто ухиляються. А я кажу: «Ти розумієш, що якщо всі ховатимуться, то хто ж буде тоді воювати? Хлопці ж не нескінченні, правда?», — усміхаючись, згадує військовий.

 «ПОЩАСТИЛО! ЗНАЧИТЬ ЩЕ ПОВОЮЄМО» 

«Уламкове в коліно», — говорить один із санітарів, схилившись над бійцем.

Усього за кілька хвилин лікар дістає з коліна уламок, схожий на гвіздок, та віддає бійцю. Той здивовано крутить залізяччя у руках: «Нічого собі! Гвоздяра такий. Це ж міг і коліно роздробити. Ну нічого, пощастило. Значить ще повоюємо».

«Музикант», Фото 93-ої бригади «Холодний Яр»

Роман із позивним «Музикант» розказує, що росіяни скинули з дрона ВОГ (осколковий боєприпас, — ред.) просто перед їхньою позицією. Дісталося і йому, і побратиму.

«Мені більше, але йому теж уламок у шию прилетів. Але він мене все одно тягнув десь годину до точки евакуації», — говорить Роман.

Поруч усміхається інший військовий з невеликим заклеєним пораненням у шиї. Це Слава із позивним «Хімера».

«Ти наступного разу не кричи так, коли я тобі турнікет затягуватиму», — жартома каже боєць.

«Хімера»

Це він той побратим, що був поруч під час прильоту і потім на собі витягав «Музиканта».

«Ти все зробив на «пʼятірочку», тепер ти мій брат, сімʼя моя. Дотягнув мене. Так що поїдемо якось до мене в Київ. Тато якраз баню будує», — говорить «Музикант».

«КАЖУТЬ ПРО ЄДНІСТЬ, А ЇЇ НАСПРАВДІ Й НЕМАЄ»

Під час очікування на евакуацію вже до шпиталю «Музикант» розмірковує про «єдність», про яку так багато говорять у медіа і масовій культурі. На думку військового, справжня єдність є лише серед військових в окопах. «Музикант» сам зі столиці й нещодавно їздив додому у відпустку. Побачене там, каже, дуже засмутило: «Мені просто образливо, що хтось сидить в окопах і під уламками бігає, під ВОГами, бачить цей жах, це пекло, а хтось гуляє і заливає в горлянку пиво, слухає музику, танцює і радіє так, ніби війна його не стосується. От вони кажуть про єдність, а її насправді і немає».

«Музикант»

Він переконаний, що після перемоги суспільство поділиться на «своїх» та «чужих», тобто на тих, хто воював та допомагав війську, і тих, хто ігнорував війну.

Натомість його побратим «Хімера» нікого не засуджує та переконаний, що рішення йти воювати — особиста справа кожного.

«Я знаю, що я зробив все, що міг, все, що від мене залежало. Нехай інші самі потім думають, що вони своїм дітям скажуть, коли їх запитають: «Що ти робив під час війни?», — каже «Хімера».

«Хімера» з Херсона. Він із родиною пів року провів в окупації. Тоді намагався збирати інформацію про техніку та скупчення росіян у місті та передавати СБУ, а після звільнення і він, і його брат пішли до війська.

«Якби пожили з ними (росіянами, — ред.). Знаємо добре, що вони собою представляють», — каже військовий.

Обидва бійці після відновлення повертатимуться на фронт. «Музикант» говорить, що вже не бачить себе у цивільному життя та переконаний, що зможе бути корисним армії, які б наслідки не мало поранення коліна:  «Якщо не штурмовиком, то є інших багато цікавих і корисних справ. Зрештою дроном можна керувати. Уже, як то кажуть, взяв меч — так іди до кінця».

Читайте також: «Два сапери залишилися без стопи»: командир інженерно-саперної роти про роботу на фронті та контрнаступ