«Є багато відповідальних, але немає єдиного органу»: чому в Україні виникають проблеми з похованнями військових

В Україні досі немає єдиного органу, який би ніс кінцеву відповідальність за поховання загиблих військовослужбовців. Через це, особливо у випадках, коли захисник не має рідних або заповіту, різні державні структури та місцева влада можуть перекидати відповідальність одне на одного.

Про це «Слідству.Інфо» у матеріалі «Закатованого військового відмовились ховати у рідному селі: ми з’ясували чому» розповів військовий Тарас Іщик, який займається меморіальною культурою у ЗСУ.

За словами Тараса Іщика, нині в Україні немає окремого закону, який би повноцінно регулював саме військові поховання. Через це питання поховання загиблих захисників часто залишаються у зоні відповідальності місцевого самоврядування, а у складних випадках — без чіткого координатора.

«Станом на зараз є процес, є дуже багато відповідальних, але немає когось одного, до кого можна апелювати і отримати чітку відповідь», — каже військовий Тарас Іщик.

Особливо гостро ця проблема проявляється у випадках, коли загиблий військовий немає близьких родичів. Тоді, пояснює Іщик, держава повинна мати окремий механізм або незалежний орган, який би займався питаннями військових поховань та врегульовував конфліктні ситуації.

«Для того, щоб був порядок із військовими похованнями, потрібен певний незалежний орган, який буде займатися питаннями військових поховань і виступати медіатором у різних конфліктних питаннях», — пояснює військовий.

Окрім того, за словами Іщика, військовослужбовець, який не порушив присяги та загинув під час війни, незалежно від обставин смерті чи перебування у полоні, має бути належно пошанований державою.

Нагадаємо, раніше «Слідство.Інфо» розповідало про військовослужбовця Володимира Сребродольського, якого закатували у російському полоні. Після репатріації тіла  у Срібнянській громаді, де він зареєстрований, частина мешканців виступила проти його поховання.

Протягом кількох тижнів журналісти «Слідства.Інфо» шукали могилу загиблого військового: їздили по кладовищах, телефонували у морги, ТЦК та органи влади різних рівнів. Натомість зіткнулися з мовчанням, брехнею чиновників та спробою розбити камеру знімальній групі.