Били по кістках, ламали ноги, а після лазні — до запаху смаженого — катували електрошокером. Про ці види знущань у СІЗО № 2 міста Камишин (Росія) розповіли звільнені з полону азовці. Їм регулярно доводилося переживати насилля, або слухати й бачити, як страждають побратими. Російські наглядачі, кажуть звільнені, поводили себе як садисти. Щонайменше пʼятеро українських бранців померли у полоні: хтось не витримав катувань, а комусь відмовили у медичній допомозі. Окрім того, серед полонених були часті випадки захворювання на туберкульоз — росіяни без відповідного лікування залишають їх у неволі.
Про це йдеться у матеріалі «Слідства.Інфо».
Андрій Задорожний зустрів 24 лютого 2022-го, як мінометник бригади «Азов». А Остап Жидачевський тоді зайшов у наряд. Азовці згадують, як почалася бойова тривога й збори військових. До Маріуполя з Бердянська вирушив і Олександр Веренготов, який тільки-но жив цивільно після понад трьох років служби за контрактом.
-
- Андрій Задорожний
-
- Остап Жидачевський
-
- Звільнення з полону
У перші дні березня чоловіки кажуть, здогадувалися, що Маріуполь може опинитися в оточенні. Але ніхто не уявляв таких масштабів, згадують, як йшла російська піхота, артилерія, авіація, корабельна артилерія. З усіх сторін закидували і кожен день у Маріуполі був важким.
Якщо хочете бачити більше викриттів злочинів російських військових на нашому сайті, підтримайте нашу роботу одноразово або щомісяця. Також ви можете підписатися на щомісячний донат на Монобазі!
Познайомилися Андрій, Остап і Олександр уже на різних етапах полону. Пройшли бараки Оленівки, перевірку у Таганрозі, під час якої Олександру зламали ніс, а 9 військовополонених загинули, як свідчать чоловіки. 30 червня 2023 року військових етапували у СІЗО №2 міста Камишин Волгоградської області.
«Кажу одному співробітнику СІЗО: «Тільки не по животу, маю поранення осколкове (після теракту в Оленівці, — ред.).» Натомість наглядач запитав, чи все нормально у мене з головою, і почав бити туди», — згадує військовий Олександр Веренготов.
Олександр Веренготов
Над камерою Олександра був кабінет, у якому росіяни облаштували катівню, через неї пройшов кожен військовополонений. І це окрім щоденних знущань на коридорі чи у бані.
«Мій найважчий допит був у Камишині. Тоді привели у кабінет і сказали випрямитися. Я це виконую, а спецназівець мені коліном бʼє прямісінько в груди. Поклали мене на землю, під голову подушку, зав’язали руки, ноги, до пальців привʼязали провідки й чотири години крутили «тапік» (військово-польовий телефон, дроти якого росіяни використовують для тортур: їх людям накручують на пальці ніг, рук або геніталії, — ред.). Так я пролежав чотири години, мені ставили запитання по типу «кого з цивільних вбивав у Маріуполі», але відповісти на них змоги не давали. Пропускали через мене струм та ще й били», — розповідає звільнений з полону Остап Жидачевський.
Запамʼятався військовим і щотижневий похід у баню. На миття було відведено близько хвилини, це менше ніж тривали побиття та застосування електрошокера по мокрому тілу.
«У перший місяць перебування у СІЗО Камишина мені зламали ногу. Був там один лазник, любитель бити по кістках. Плюс до того, він любив спалювати електрошокером, ти як смажена курка потім пахнеш. От лазник задоволення в такі моменти отримував. Це не людина, це — садист», — каже Олександр.
Після перелому Олександр не отримав відповідної медичної допомоги, ходив без милиць, ще й по ребрах отримував від спецпризначенців.
Військові були свідками інсульту у бранців, туберкульозу і смертних випадків.
«За період мого перебування у Камишині, я чув про пʼять випадків смертей. Причини були різні: під час допитів, у бані після шокера, від туберкульозу», — розповідає Остап.
Журналісти Associated Press пишуть про 206 загиблих українських полонених у російських тюрмах. Про це їм стало відомо з даних українського уряду та Офісу Генпрокурора.
Читайте також: Росіяни закатували у Курському СІЗО №1 щонайменше трьох українців, — свідчення колишнього бранця
