Українські військові після двох років оборони Вугледару відійшли з міста. Сьогодні в оперативно-стратегічному угрупуванні військ «Хортиця» офіційно заявили: «Зазнавши чисельних втрат унаслідок тривалих боїв, противник не полишив спроб захопити Вугледар. У намаганні за будь-яку ціну взяти місто під контроль зумів спрямувати резерви для проведення флангових ударів, які виснажили оборону підрозділів Збройних сил України. У результаті дій противника виникла загроза оточення міста. Вищим командуванням наданий дозвіл на здійснення маневру з виведення підрозділів з Вугледару з метою збереження особового складу і бойової техніки, зайняття положення для ведення подальших дій».

«Слідство.Інфо» поспілкувалось з одним із військових в штабі одного з батальйонів 72-ї бригади ЗСУ, яка обороняла цей напрямок і зокрема Вугледар із серпня 2022-го без ротацій. Ім’я військового змінено з міркувань безпеки.

«До того, як бригаду передислокували на Донеччину, у нас була абсолютно боєздатна частина і укомплектований штат. Але за два роки боїв без ротацій і відпочинку ми перетворились на небоєздатну одиницю, бригада стерлась у нуль», — каже Віктор, який займає посаду в штабі одного з батальйонів 72-ї бригади ЗСУ. 

«За ці два роки, відколи ми на Вугледарському напрямку — тільки один раз в моєму батальйоні ми змогли повністю укомплектувати лише одну роту — з усього батальйону. Раз на три місяці нам приходило поповнення 25 новобранців, здебільшого це були «діди» 50+. Їх погано готували в «учебках», такмеду (тактичної медицини, — ред.) вони не знали зовсім, як і що таке гранатомет-кулемет. Вогнева підтримка була нуляча, ми що встигали за тиждень тут на місці їх навчити, те навчали, але зрозумійте, це дуже мало часу». 

На запитання, чому не вдалось утримати місто, яке стояло на підвищенні та мало дуже вигідне положення для оборони і яке його бригада та інші підрозділи утримували два роки, Віктор пояснює: «А що таке зараз панівна висота, якщо над тобою висять цілодобово розвіддрони противника. І у нього є перевага в артилерії, у нас артилерії не давали практично, це не так, як було зимою 23-го, коли ми розмотали 155-ту бригаду (у лютому 2023-го 72-га бригада знищила кілька колон російських танків і фактично зробила небоєздатною 155-ту бригаду морської піхоти РФ, котра атакувала Павлівку, що поруч з Вугледаром, — ред.). Тоді в нас було повно арти, стріляй — не хочу, тепер — ні, у них паритет у повітрі за рахунок більшої кількості fpv-дронів. Росіяни також почали дистанційно мінувати всі під’їзні дороги до переднього краю. Так, піхота в них — бомжі, але є перевага в засобах і кількості. У нас просто вже ніким і нічим було воювати».

Віктор називає цифри, скільки в нього залишилось у батальйоні людей. Із 350 по штату залишилось людей на один взвод — до 30. Це з механіками, водіями, останнім часом піхотинців у підрозділі, які утримували передній край — смугу із 2-3-х кілометрів, було 14-18 людей. 

«Ми говорили неодноразово, що підрозділ небоєздатний, нам іноді придавали якісь сили, але вони теж швидко стирались через неадекватно нарізані задачі, як-от «відновити втрачені позиції», а ми не могли вже тримати ті, на яких стояли в той момент», — каже військовий.

На запитання, чи можна було якось стримати наступ росіян на Вугледар уже в останні місяці, Віктор відповідає, що так, «якби нас поміняли хоча б 2-3 місяці тому, але це залежить, на кого, і якої якості там би була піхота, чи не боялась би вона тримати передній край». 

«Слідство.Інфо» звернулось за коментарем до пресслужби 72-ї бригади ЗСУ щодо обставин їх виходу з Вугледару, але там поки що офіційно ніяк цю інформацію не коментують. 

У Вугледарі до повномасштабного вторгнення проживало близько 15 тисяч людей. Місто зруйноване вже у 2023-му. За кілька днів до захоплення Вугледару там залишалось трохи більше 100 мешканців. Усіх дітей, як повідомляли в Донецькій військово-цивільній адміністрації, змогли евакуювати. 

Читайте також: «Евакуація — єдиний спосіб порятунку»: росіяни знищують Покровськ, Мирноград, Курахове 

війна, воєнні злочини росії, окупація