Перед візитом Червоного Хреста у СІЗО №2 російського міста Камишин військовополонених готували тиждень, розповів звільнений бранець. Тоді, вперше за рік перебування у неволі, росіяни видали українцям спідню білизну, побілили стіни в камері, встановили шторки у туалеті, які потім тюремники забрали собі. Натомість полоненим не давали можливості розповісти представникам Червоного Хреста про катування та обмежений доступ до медичної допомоги.
Про це йдеться у матеріалі «Слідства.Інфо».
Звільнений з полону азовець Остап Жидачевський розповів, що за декілька років до українських військових у СІЗО №2 міста Камишин один раз приїздили представники Червоного Хреста та правозахисники, однак майже щотижня навідувався російський прокурор з області. Але це, каже, було безрезультатно — повідомити про регулярні катування військовополонені не могли. А пʼятьох бранців, які мали на обличчі сліди побиттів, російські наглядачі приховали від правозахисників в окремій камері, в яку нікого не пускали.
«Перед візитом Червоного Хреста нас цілий тиждень до цього готували. Нам побілили стіни в камері, видали шторки в туалет, труси. У кожну камеру по одній книзі занесли та грі, щоправда, потім це все забрали. Наглядачі розказали нам, як ми маємо ходити. Що тепер «Слава Росії!» ніхто не кричить, гімн Росії ніхто не співає», — розповідає азовець Остап.
Російські тюремники знали, що представники Червоного Хреста запропонують полоненим написати листа рідним. Але перед їхнім візитом росіяни пригрозили українським захисникам, щоб лише двоє з камери погодилися написати додому. Тому в’язні вимушені були відмовлятися, щоб не було наслідків.
«Зайшли до нас у камеру представники Червоного Хреста і кажуть: «Зараз у вас є змога написати лист додому». А там ще ціла «коаліція» з ними зайшла: якісь генерали, полковники, наглядачі. І всі ж полонені відмовляються писати листа, а один з російських військових з насмішкою каже: «Та напишіть ви вже звісточку додому, чого ж ви». Написав тільки я і ще один військовополонений, зателефонували врешті нашим рідним правозахисники та доставили листа» — згадує Остап.
У СІЗО №2 міста Камишин (Росія) українських полонених били по кістках, ламали ноги, катували електрошокером після лазні. Про ці знущання розповіли звільнені азовці. За їхніми словами, російські наглядачі діяли як садисти — насильство було регулярним. Щонайменше п’ятеро українських бранців загинули: хтось — від катувань, хтось — через відмову в медичній допомозі. У неволі також фіксували численні випадки туберкульозу, без надання лікування.
