На всі інтернатні заклади в Україні на рік витрачається понад 11,5 мільярда гривень. Щоправда, 80-90% цих грошей йдуть на сам інтернатний заклад, на зарплату персоналу, утримання стін та прилеглих територій та забезпечення умов праці. На їжу, одяг та інші потреби дитини залишається тільки 10-20% від цієї суми.
Про це «Слідству.Інфо» сказав Кирило Невдоха, керівник Офісу дітей та молоді «ДійМо» при Міністерстві соціальної політики.
«На інтернатний заклад іде величезна купа коштів. Наприклад, на всі інтернатні заклади в Україні на рік витрачається понад 11,5 млрд грн. Але в цю суму не входять інші надходження з місцевих бюджетів, обласних програм, інших джерел. Фінансування дуже розгалужене між різними відомствами. Тобто один інтернатний заклад можуть фінансувати різні міністерства. Або, наприклад, два міністерства плюс область, плюс місто. Тут навіть інколи складно відслідкувати, які ж надходження були», — розповів Кирило Невдоха, який сам 16 років провів в інтернатних закладах, а згодом очолив організацію «ДійМо», яка серед іншого допомагає випускникам інтернатів соціалізуватися.
Він навів приклад львівського будинку дитини, де на одну дитину держава витрачає 61 тисячу гривень на місяць. Більшість цих грошей йде на зарплати персоналу (Невдоха зазначив, що йому відомо про інтернати, де на 30 вихованців у штаті рахується 80 працівників) та утримання будівлі.
«Ми можемо, звісно, казати, що ми турбуємося про дітей, але нащо дитині інші приміщення, у яких вона не буває? Вона що, буває у кабінеті директора інтернату? Чи в кабінеті бухгалтера, який теж опалюється? Чи у кабінеті інженера та двірників? Вона ж не буває у тих кабінетах», — пояснює Невдоха.
Він каже, що ці величезні державні гроші, які йдуть на утримання інтернатів, могли б витрачатися ефективніше.
«От на мене, наприклад, держава теж витратила, мільйони, можливо, навіть мільярди коштів на моє утримання в інтернатному закладі, — каже випускник інтернату. — Могли б ці кошти дати моїй сім’ї як підтримку — ми б жили добре та, мабуть, ще й десь за кордон могли їздити відпочивати».
За словами Невдохи, спрямування такого ж фінансування у місцеві громади, які могли б підтримувати сім’ї або напряму до сімей чи дитячих будинків сімейного типу, було б значно ефективнішим для боротьби із сирітством, ніж вливання великих сум грошей у інтернати.
«У сім’ї все ж таки величезна частина коштів йде саме на дитину — впевнений, 80-90%, — рахує Кирило Невдоха. — Звісно, комунальні послуги теж, але дитина користується тими приміщеннями і тими кімнатами, за які батьки сплачують, за тепло, світло і таке інше, коли сплачують батьки чи батьки-вихователі, ті ж ДБСТ (дитячий будинок сімейного типу, — ред.)».
Нагадаємо, журналісти «Слідства.Інфо» у фільмі-розслідванні «Державні діти: що сталося з дітьми-сиротами під час евакуації до Туреччини» розповіли про евакуацію близько 3500 дітей-сиріт та їх супроводжуючих з Дніпропетровської області на початку повномасштабної війни. Перевезення, розселення та утримання дітей на Середземноморському узбережжі взяв на себе благодійний фонд Руслана Шостака, українського бізнесмена, власника мереж VARUS та EVA. Також Руслан Шостак — голова Групи з ритейлу та логістики в Раді бізнесу при президентові України. Проєкт з евакуації дітей до Туреччини назвали «Дитинство без війни».
Журналісти «Слідства.Інфо» отримали звіт з візиту українського омбудсмена до готелів Туреччини, де мешкали українські діти. З цього звіту, підписаного 11 українськими посадовцями, які відвідали проєкт «Дитинство без війни» у березні 2024 року, стає зрозуміло, що дітей примушували брати участь у рекламних роликах Фонду, до них застосовували психологічне та сексуальне насильство. З тимчасової евакуації 15-річна Настя та 17-річна Ілона повернулися додому вагітними від турків, які працювали у готелі.
Читайте також: Вихователі інтернатів допомагали неповнолітнім дівчатам бачитися з дорослими турками, — свідчення учасників подій у Туреччині
