«Я ж не просто так вирішила прийняти позицію тієї сторони: що це ніяка не війна, а дійсно “спеціальна військова операція”», — каже 52-річна Вікторія Хвиль із Черкащини. Вона — одна з трьох українок, яких очно засудили до довічного увʼязнення за державну зраду. Попри пожиттєвий вирок, Хвиль і досі не вважає, що помилилася. Переконана, що не сидітиме до кінця життя у колонії, а за обміном потрапить у Росію. Втім плаче, щойно мова заходить про сина, який через співпрацю Хвиль із ФСБ відмовився з нею спілкуватися.
«Слідство.Інфо» поїхало в колонію та записало історію Вікторії Хвиль, як працює вербування і що спонукало жінку до співпраці з росіянами.
Про це йдеться у фільмі «Слідства.Інфо» «Балерини ФСБ. Українки на службі у росіян».
ДОГЛЯДАЛЬНИЦЯ КВІТІВ
Одна з колоній у південно-східному регіоні України, де відбувають покарання за різні злочини. Територія велика: є навіть церква та магазин. Деякі з жінок до кінця життя нічого іншого вже не побачать — вони мають довічні вироки. Здається, засуджені поглядами супроводжують нас з оператором і пильнують, аби не потрапити в об’єктив. Публічності тут не люблять.
Проте ми саме йдемо на розмову з засудженою Вікторією, яка погодилася відкрито розповісти свою історію. Її утримують в окремому секторі для засуджених за злочини проти основ національної безпеки, зокрема, за державну зраду та колабораціонізм. Саме тому їх жартівливо тут називають «колобками».
Спершу поділ на «колобків» та решту відчувався гостро. Колаборанток і держзрадниць інші засуджені зневажали та неохоче йшли з ними на будь-який контакт. Нині ж напруга спала.
Сектор «колобків» — це корпус з однієї кімнати для засуджених і клумба поруч — на ній жінки висадили зеленню слово «Воля». Вікторія Хвиль уточнює: хотіла, щоби був «Мир», та це слово виявилось закоротким. Довелося вигадати щось із чотирьох букв. Так і вийшла «Воля».
На роботу в колонії Вікторія не ходить. Нарікає, що «нормальних грошей» тут все одно не заробити. Тож у вільний час висаджує та поливає квіти.
До ув’язнення Хвиль заробляла на життя ремонтами — клеїла шпалери, штукатурила стіни та займалася малярством в Золотоноші та Черкасах.
За кілька хвилин до початку розмови на камеру Хвиль раптом запитує:
— Владо, як я взагалі виглядаю? Що у мене з обличчям? Бо я ж тут вже два роки ні крему не маю, нічого.
Я спантеличена:
— Як же так, що не маєте нічого? Вам ніхто посилок не передає?
Вікторія дивиться на мене пригнічено. Посилок вона справді не отримує. Рідні від неї відмовилися після того, як вона погодилася співпрацювати з російськими спецслужбами.
«ЯКЩО ВИ ЗА МИР — МОЖЕТЕ НАМ ДОПОМОГТИ»
У січні 2023 року в телеграмі Вікторії прийшло повідомлення: «Привіт, я твій друг». Відправник мав номер російського оператора й був підписаний як Владімір Черченко. На аватарці — фото Красної площі в Москві.
Спершу Вікторія його проігнорувала, але згодом сама запропонувала поговорити телефоном. На відеозв’язок Владімір вийти не погодився — мовляв, працює у ФСБ і не може показувати обличчя.
«Він сказав: “Вікторія, якщо ви за мир, ви можете нам допомогти”. Знаєте, я сказала: “Звісно, хочу, звичайно. Я навіть із задоволенням”. — “Будь-яка інформація, будь-яка робота має оплачуватися”. Я кажу: “Я не працюю за гроші, їх я можу заробити”», — каже Хвиль.
Владімір наполягав: саме завдяки ФСБ Хвиль до цього часу не потрапила у в’язницю, хоч і була вже засуджена.
«Сказав, що він із ФСБ, знає всю мою історію, яку мені довелося пережити у 2022 році. Завдяки їхнім службам я не потрапила до в’язниці, він захищає таких, як я. Я можу не хвилюватися за свою сім’ю, за свою маму, за сина», — переповідає слова вербувальника Вікторія Хвиль.
«Історія, яку довелося пережити» — це вирок Соснівського районного суду Черкас. У травні 2022 року Вікторія отримала два роки іспитового терміну за злочин проти національної безпеки: суд визнав, що вона залишила у фейсбуці коментар, де назвала російсько-українську війну «спеціальною військовою операцією». Суд вирішив, що це були «публічні заклики до підтримки рішень та дій держави-агресора».
Саме перша справа проти Хвиль і стала гачком для співробітників ФСБ. Вони переконали жінку в тому, що іспитовий термін замість в’язниці — їхня заслуга. Анна Ярусевич, прокурорка у другій справі Хвиль, говорить: «ФСБ встановила, що Вікторія вже була засуджена, мабуть, обурена діями влади в Україні. І пішли саме через цей шлях вербування. Хтось вербує через гроші, хтось вербує на романтичній основі, а хтось вербує ось так».
Вікторія переживала за свою безпеку, тож попросила Владіміра передати їй інший телефон. Після цього їй надіслали 10 тисяч гривень для покупки.
«Було просто написано “грошовий переказ”. Не було написано від кого», — згадує Вікторія Хвиль.
Прокурорка додає: гроші в таких випадках перераховують інші завербовані українці. Їх не просять коригувати вогонь, щось палити чи когось вбивати. Достатньо просто провести фінансову операцію, купити сім-карту, подзвонити на «102» у потрібний момент чи зробити будь-що «дрібне» на прохання.
Далі Владімір Черченко попросив Вікторію Хвиль надіслати йому локації блокпостів на Черкащині.
— І я позначила їх на виїзді та в’їзді до Золотоноші. І в Черкасах теж показала на карті військову частину. На карті Google я це все позначила стрілкою. Я просто була впевнена в тій інформації, яка надходила з того боку, що блокпости ніхто не обстрілює. Тобто все це просто для моєї безпеки, не більше, — пояснює свої дії Вікторія.
— Про яку безпеку йдеться? — уточнюю я, не зрозумівши її міркувань.
— Ну, ми ж теж на автобусах їздимо… — плутано відповідає вона про надсилання локацій блокпостів. А от мітку військової частини аргументувати не може.
Хвиль переписувалася з Владіміром Черченком лише по «робочих питаннях»: він писав завдання, а жінка їх виконувала. І лише 23 лютого надіслала йому відеопривітання з Путіним до російського Дня захисника Вітчизни.
Втім за кілька місяців Хвиль вирішила заблокувати Владіміра. Він попросив її зробити селфі біля залізниці та військової частини. Жінці така ідея не сподобалася:
— Мене це зацікавило. Точніше, збентежило. Навіщо це фото на тлі залізниці, на тлі військової частини? Моє фото? Я вже трохи пізніше зрозуміла, що ніякого росіянина й близько не було. Просто треба було мене посадити.
— Ви думаєте, що спілкувалися зі співробітником СБУ?
— Звичайно, якийсь «Вася Пупкін» із сусіднього кабінету СБУ.
Попри те, що Хвиль впевнена у підставі з боку українських спецслужб, правоохоронці встановили — жінка листувалася саме з співробітником ФСБ.
У витоках даних із закритих баз журналісти «Слідства.Інфо» спільно з OSINT-відділом «Телебачення Торонто» встановили ймовірного вербувальника Вікторії Хвиль. Росіян із прізвищем Черченко був не один десяток, але відношення до ФСБ має лише один із них — 67-річний Владімір Черченко.
У його робочих місцях вказаний Центр інформаційної безпеки, що входить до Першої служби ФСБ. Його задача — боротися з місцевими й іноземними кіберзагрозами.
«НАЙБІЛЬША ЦІЛЬ — ЦЕ ОБМІН»
Першого липня 2024 року Соснівський районний суд Черкас оголосив вирок Вікторії Хвиль — довічне позбавлення волі. Їй інкримінували дві статті: державна зрада та виправдовування збройної агресії проти України у соцмережах. Зокрема, на персональній сторінці у забороненій в Україні мережі «ВКонтакті».
Коли суддя зачитувала довічний вирок, Вікторія, як каже вона сама, не зреагувала ніяк. Під час останнього слова жінка назвала судовий процес «судилищем».
Вікторія сподівається, що не відбуватиме довічне покарання в Україні. Вона написала лист з проханням передати її в Росію як військовополонену — хоча за міжнародним гуманітарним правом є цивільною і цього статусу не має. За даними проєкту «Хочу к своим», наразі сімох ув’язнених жінок передали у Росію. Ще 62 — хочуть туди потрапити і чекають своєї черги. Начальник управління ОГП Іван Кісілевич підкреслює: «Забираючи цих жінок, Росія частково визнає свою причетність до них. Навіть якщо це в правовому полі складно використати, то міжнародна спільнота буде бачити, кого вони забирають і навіщо».
Вікторія Хвиль ще не впевнена, куди поїде, якщо її таки обміняють. У Воронежі живе її рідний брат, але вона до нього не поспішає:
«Взагалі-то мені не дуже й хотілося їхати до Воронежа, мене більше цікавить Крим, ну а там як вийде. Найбільша моя ціль зараз — це обмін. Поки ще є сили та потенціал, мені треба своєю працею заробити собі якийсь куточок, якийсь будиночок…».
В Україні Вікторія рідних втратила — після довічного вироку її 31-річний син обірвав усі контакти. Матір, з якою Вікторія жила до ув’язнення, — теж. Мама, каже Вікторія, «любить дивитися телевізор», а от до сина вона намагається «достукатися».
«Я востаннє спілкувалася з ним десь у середині літа. І ось я бачу, що він не бере слухавку. Навіть якщо й бере, то одразу кладе», — плаче засуджена.
