Знесилена тривалою громадянською війною, на початку 2000-х Гватемала тонула у злочинності. Безсилі правоохоронці могли розкривати менше 10% убивств, корупція просякнула всі гілки влади. Суспільство тотально не довіряло політикам.

Що робити в такій ситуації? Суспільство вже мало вірило в можливе покращення — і навіть коли 2006-го за справу взялась ООН, заснувавши у країні Міжнародну комісію проти безкарності (CICIG), від цього нічого не чекали. Але завдяки відсутності будь-якого — в тому числі й фінансового — впливу з боку керівництва держави вже за рік комісія показала значні результати.

За понад десять років стараннями CICIG вдалося посадити за ґрати понад три сотні впливових посадовців — навіть чинного президента. Зараз цей досвід вивчають та переймають інші країни. Зокрема, ще кілька років тому так званий «гватемальський сценарій» пропонували Україні. А перший керівник комісії, іспанець Карлос Кастресана міг стати аудитором Національного антикорупційного бюро України.

В чому унікальність досвіду гватемальської Комісії проти безкарності? Читайте в нашому матеріалі.

90 відсотків нерозкритих злочинів

Гватемала — невелика країна на південь від Мексики, відома своїми гірськими озерами, сотнями пам’яток цивілізації майя та десятками страв із кукурудзи. А ще — разючим рівнем злочинності. Настільки високим, що на парканах приватних будинків нормою є колючий дріт під напругою, а домофони й люки заґратовують — щоб ніхто не вкрав. Значок про заборону проносити з собою зброю в громадських закладах Гватемали трапляється настільки ж часто, як в Україні наліпка про наявність Wi-Fi. А туристичні гіди в цій країні обов’язково мають при собі зброю, адже туристів часом викрадають, сподіваючись на викуп.

Така ситуація з безпекою — наслідок громадянської війни, яка тривала з 1960-х аж по 1996-й. В результаті країна опинилась під впливом колишніх військових озброєних угруповань, а також закордонних наркокартелів — зокрема, мексиканських та колумбійських. На початку двотисячних рівень насильства у країні був чи не найвищим у Центральній Америці: на кожні 100 тисяч населення щороку припадало по 46 убивств. І понад 90% з них залишалися нерозкритими. Схожа статистика була й щодо інших злочинів.

Криміналітет контролював суддів, правоохоронців та політиків: кого не могли купити — вбивали. Тисячі людей не хотіли жити в цьому — й залишали країну назавжди.

Захист в’їзду на подвір’я однієї з урядових будівель у Гватемалі. Скріншот із відео Al Jazeera.

Зрештою, місцеве громадянське суспільство та незначна частина політиків почали шукати допомогу в подоланні беззаконня за кордоном. Дійшло до ідеї створити комісію з авторитетних юристів, яка мала б широкі повноваження, але не залежала б від місцевих політичних, бізнесових та кримінальних кіл — зокрема, фінансово. Суперечки щодо того, чи створювати таку комісію, тривали в суспільстві роками: звучали аргументи і щодо «принизливого зовнішнього управління», і про те, що закордонні фахівці просто не зрозуміють місцевих тонкощів. Перехилила чаші терезів на користь створення комісії страшна кривава подія — вбивство корумпованими гватемальськими поліцейськими трьох депутатів із сусіднього Сальвадору. Стало зрозуміло, що власними силами дати раду корумпованості й злочинності не вийде. «Боротися з гватемальською корупцією силами гватемальців — те ж, що зв’язати пса-крадія сардельками й сподіватись, що тепер він знерухомлений», — казав тоді про проблему віце-президент країни.

Наприкінці 2006 року Гватемала підписала з Організацією об’єднаних націй договір про створення тимчасової Міжнародної комісії проти безкарності (відомої за абревіатурою CICIG). Фінансувати її мали з-за кордону: жодного сентаво з гватемальського бюджету комісія не отримувала.

CICIG вийшло почати повноцінну роботу вже за кілька місяців. До її складу ввійшли провідні фахівці з боротьби з корупцією та організованою злочинністю з понад 20 країн. Очолив комісію відомий іспанський юрист Карлос Кастресана. У себе вдома він пропрацював адвокатом, суддею, прокурором та навіть державним обвинувачем Верховного суду. Він брав участь у справах проти мафії, корумпованих бізнесменів та чиновників, включно із екс-прем’єром Італії Сільвіо Берлусконі. Також Кастресана відомий як той, хто зібрав достатньо юридичних аргументів для арешту чилійського диктатора Августо Піночета.

Торкнулась професійна кар’єра пана Карлоса й України: він був одним із кандидатів на посаду аудитора Національного антикорупційного бюро України. Тоді, у 2017 році, він навіть брав участь у конкурс на цю посаду, однак його кандидатуру не підтримала держава — на відміну від міжнародної спільноти й громадянського суспільства.

Карлос Кастресана в часи роботи у Гватемалі

Правосуддя «з нуля»

Відповідно до угоди з ООН, до складу комісії увійшли 30 слідчих із різних країн. На місці їм допомагав відділ досвідчених місцевих прокурорів, які до того розслідували особливо тяжкі злочини. Але вони виконували більше дорадчі функції: навіть поліцейські в CICIG були свої. Усього ж у структурі органу на початку працювали близько двох сотень людей.

Бюджет комісії становив понад 15 мільйонів доларів на рік. Оскільки установа фінансувалася виключно з-за кордону — переважно, гроші надавали США, Канада чи країни Євросоюзу — то була позбавлена будь-якого тиску з боку місцевих чиновників. Важіль впливу на комісію місцева влада мала тільки один: кожні два роки президент Гватемали мав продовжувати мандат комісії.

Повноваження CICIG були широкими: зокрема, комісія могла розслідувати злочини кримінальних структур, збирати докази (зокрема й через таємне прослуховування), виступати стороною обвинувачення в суді та пропонувати законодавчі реформи для зміцнення юридичної системи. Попри це, перші кроки органу були сповнені труднощів. Зокрема, система захисту свідків, що діяла у країні, виявилась зовсім неефективною. «Вона ні на що не була спроможна й люди не хотіли свідчити, адже розуміли, що потім їх просто уб’ють», — розповідав Карлос Кастресана

Зрештою, спочатку слідчі Комісії працювали практично без залучення свідків. В окремих випадках, коли люди все ж погоджувалися свідчити, їх та їхні родини переселяли за кордон. Важливим фактором було показати те, що комісія справді піклується за безпеку своїх джерел.

Взагалі, суто фізична безпека була значним фактором у роботі комісії. Значна частина з 15-мільйонного річного бюджету йшла саме на убезпечення процесу роботи та життя працівників CICIG. Так, її працівників та членів їхніх сімей цілодобово охороняли правоохоронці. За появи серйозних ризиків сім’ї часом перевозили за кордон — переважно до Канади чи Європи.

«Оскільки ми працювали в дуже небезпечній обстановці — вели справи, пов’язані з корупцією та організованою злочинністю — було створено окрему служба безпеки. Щось на кшталт маленької армії. А для деяких операцій ми просили підтримки регулярних частин — іноді до трьох тисяч солдатів», — розповідав Кастресана.

Добором членів комісії частково опікувалась ООН або держави, які відрядили до неї своїх фахівців. Інша частина — спеціалісти з Гватемали. Усі вони щомісяця проходили так званий «механізм контролю надійності», зокрема перевірку поліграфом. Також при доборі на роботу спеціальні комісії перевіряли спосіб життя цих людей та їхні зв’язки на предмет доброчесності. Комісія почала тісно співпрацювати з місцевими органами правосуддя, навчаючи їх і впроваджуючи нові інструменти слідства.

Справа за справою

Вже після перших успішних процесів CICIG здобула підтримку понад 60% гватемальців. Серед перших її справ був випадок, коли кримінальний авторитет, відбуваючи покарання у в’язниці, у реальності фактично керував нею, а поліцейські покривали організовану ним контрабанду. Іншою справою стало розкриття у 2009 році вбивства відомого адвоката Родріго Розенберга. Спершу це вбивство значної уваги не привернуло: тоді в Гватемалі було чимало таких випадків. Однак згодом з’явилось передсмертне відео адвоката, в якому він звинуватив у своїй смерті тодішнього президента країни. Комісії вдалося довести, що Розенберг сам організував замах на себе, щоб покарати керівництво держави — яке, на його думку, було відповідальним за вбивство його коханої, доньки відомого бізнесмена. Щоб провести таку оборудку, адвокат змовився з братами убитої жінки, щоб ті замовили для нього кілерів. Зрештою, їх засудили до понад 10 років за ґратами.

Історія убивства Родрігеса стала основою для документального фільму. На цьому плакаті до нього — кадр із відео, на якому адвокат звинувачує у своїй можливій смерті керівництво країни. Зображення з imdb.com

Розуміючи, що публічність — один із небагатьох способів зробити роботу комісії у Гватемалі простішою та ефективнішою, Кастресана та інші члени CICIG активно співпрацювали з медіа. Відтак справи, які вела комісія, часто опинялись у центрі уваги місцевих ЗМІ.

Описаних вище успішних прикладів могло бути значно більше, однак у корумпованих місцевих судах справи часто закінчувались нічим або розтягувались на роки. Тож наступний крок комісії був схожий на те, що відбулось в Україні з Вищим антикорупційним судом: у Гватемалі створили спеціалізований суд для процесів над впливовими підозрюваними.

У 2013 році новий етап в існуванні Комісії розпочав новий керівник, колумбійський слідчий Іван Веласкес. Він зосередив роботу Комісії на викритті політичної корупції на найвищому рівні. Веласкес заявляв, що кримінальні та промислові групи фінансують виборчі кампанії політиків у обмін на подальший захист та держзамовлення. Найвпливовіші люди країни відчули безпосередню загрозу — й почали обдумувати, як припинити роботу комісії.

А та завдавала удар за ударом. Так, спільно з Генпрокуратурою CICIG оприлюднила подробиці корупційної схеми на митниці за участі віце-президентки Роксани Бальдетті та президента країни Отто Переса Моліни. З’ясувалося, що великі компанії-імпортери сплачували політикам мільйонні хабарі, натомість їх звільняли від сплати мита. Після оприлюднення цієї інформації десятки тисяч гватемальців вийшли на вулиці з вимогами відставки та арешту підозрюваних. І домоглися свого.

Переляк

Після арешту чинного керівництва держави у Гватемалі розпочалася політична криза. Наприкінці 2015 року в країні відбулись президентські вибори, на яких переміг відомий комік Джиммі Моралес. Спершу Моралес демонстрував підтримку Комісії та продовжив її мандат. CICIG за цей час домоглася підвищення прозорості фінансування виборчих кампаній. Та згодом підтримка президента зменшилася, а парламент країни відхилив реформу Конституції, яка мала б зробити незалежнішою правоохоронну систему країни.

Комісія продовжувала розслідування щодо топ-посадовців. Поступово фігурантами її справ ставали родичі президента, а згодом і він сам. Слідчі з’ясували, що декілька бізнесменів, у тому числі причетних до наркотрафіку, приховано фінансували кампанію Моралеса. Комісія попросила в парламенту позбавити Моралеса недоторканності. Цього не вдалося. А президент за підтримки консервативних політиків та зацікавлених бізнесменів розпочав цілу кампанію з дискредитації комісії. Так, він вимагав вигнати з країни голову комісії Івана Веласкеса. Коли проти цього виступили керівники МЗС Гватемали, Моралес їх звільнив. Усе ж, Конституційний суд вирішив, що президент не має права виганяти Веласкеса з країни. Він продовжив свою діяльність на посаді голови CICIG.

Джиммі Моралес під час заяви, що CICIG зловживає владою. Кадр із відео France 24.

У вересні 2018 року Моралес оголосив про те, що не продовжуватиме мандат Комісії після його закінчення у вересні 2019 року. У січні 2019 року президент припинив роботу Комісії та зобов’язав її іноземних працівників протягом доби залишити країну. На тлі активних громадських протестів Конституційний суд заблокував це рішення й Комісія все ж продовжила свою роботу до 9 вересня 2020 року.

Післясмак

В останні роки показник схвалення діяльності CICIG серед громадян країни ніколи не був нижчим за 70%. Діяльність комісії намагалися відродити нові гватемальські політичні партії, однак через брак медійної та фінансової підтримки вони не є надто популярними. А ключові політичні сили країни, які й контролюють медіа й більшість фінансових потоків у країні, у поверненні небезпечної для них CICIG не зацікавлені. І намагаються переконати місцеве населення в тому, що комісія перевищувала владні повноваження й приймала неправосудні рішення. Що вона була неконституційною та ставила під загрозу систему правосуддя в державі. Та й, зрештою, «хіба чужинці можуть бути зацікавлені у справжньому розвитку країни?» — риторично питали вони.

Втім, напрацювання комісії тепер намагаються адаптувати в інших країнах. Сусідні Гондурас і Сальвадор далекі Косово й Україна беруть гватемальський досвід за зразок: антикорупційні органи намагаються залучити закордонних фахівців, імплементувати антикорупційне законодавство, створити антикорупційний суд та спеціальний підрозділ у складі прокуратури — точно так, як було в цій далекій латиноамериканській країні.

З акції на підтримку CICIG. Кадр із відео AFP.

В якій зараз, на щастя, дещо спокійніше. Кількість убивств знизилась удвічі й у 2017-му становила високі, але не такі шокуючі 26,1 на 100 тисяч людей. Кількість покараних за насильницькі злочини зросла з 2% у 2008-му до 13% у 2016-му. А близько 400 впливових корупціонерів тепер, завдяки CICIG, відбувають свій термін за ґратами.

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.