Чоловіків на окупованих територіях змушують вступати до армії РФ — через тиск, шантаж і сфабриковані справи. 22-річний Іван Віхарєв із Запорізької області підписав контракт у СІЗО після слів: «У тебе є два вибори — сидіти або воювати». Він обрав воювати й опинився на фронті, а згодом — в українському полоні. Тепер його судять за державну зраду.
Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися з військовополоненим, отримали дані із закритих баз та проаналізували сотні імен працівників так званих військових комісаріатів на окупованих територіях.
За даними Служби безпеки України, йдеться вже про десятки тисяч незаконно мобілізованих українців. У Координаційному штабі кажуть, що близько 15% військовополонених потрапили до армії РФ із тимчасово окупованих територій.
Це — ще один епізод системи воєнних злочинів, які Росія вчиняє на території України.
Про це йдеться у матеріалі «Слідства.Інфо».
«Я ВИБРАВ ВОЮВАТИ»: ЯК УКРАЇНЕЦЬ ОПИНИВСЯ В АРМІЇ РФ
Іван Віхарєв уже рік перебуває в таборі для військовополонених. Вперше про нього стало відомо з відео українських десантників, які разом із суміжними підрозділами взяли в полон 21 військового армії РФ у Курській області. Тоді Віхарєв назвався, сказав, що 2003 року народження, родом із селища Михайлівка Запорізької області, служить у 34-й групі — і далі, за його словами, нічого не пам’ятає.
«Слідство.Інфо» приїхало до табору, щоб особисто з’ясувати, як сталося, що українець опинився в російській армії. Віхарєв переглянув відео свого затримання і каже, що тоді йому було страшно.
Він розповідає, що закінчив дев’ять класів і училище за спеціальністю «тракторист». Повномасштабне вторгнення застало його вдома:
«У 2022-му заїхали колони. Спочатку все було нормально. У нас сусід є, ну як вам сказати, дурник. Вийшов на вулицю, наварив з арматури такі «їжачки», гострі. Дощок накидав і цих «їжаків» соломою прикрив, щоб ніхто не проїхав.
— А чому ви кажете, що він дурник?
Ну тому що… ми відразу побігли туди, де він їх накидав. Усі сусіди зібралися і просто перекидали ті дошки назад на його подвір’я», — розповідає військовополонений Віхарєв.
Якщо хочете бачити більше розслідувань злочинів Росії на нашому сайті, підтримайте нашу роботу одноразово або щомісяця. Також ви можете підписатися на щомісячний донат на Монобазі!
Після того, каже, як проїхали російські колони «все стало нормально». Місцеві швидко почали спілкуватися з російськими військовими, Іван теж.
«У нас навіть дівчата з ними ходять, спілкуються — все нормально. Квіти їм військові привозять. Якщо чесно, моя мама теж з російським військовим спілкується. Тато просто не знає. А від іншого військового сестра вже вагітна. Вони живуть разом, нормально. Я теж гуляв з ними. Пиво пили і все, що тільки можна було», — згадує Іван Віхарєв.
Згодом його затримали росіяни — за підозрою у крадіжці.
«Мене хотіли засудити, але строк не дали. Я просто не хотів сидіти в тюрмі. І мені одразу державний адвокат каже: «У тебе є два вибори: або сидіти, або воювати». Я вибрав воювати», — розповідає полонений.
На запитання, як пояснює своє рішення, відповідає після паузи: «Ну, як вам сказати… [Хотів] заробити нормальні гроші. Повернутися, купити хороший дім. Машину».
У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими кажуть, що подібні історії — не виняток. Представник Коордштабу Петро Яценко пояснює, що говорити про «добровільний вибір» у таких випадках складно: «Часто ці люди не усвідомлюють, що їхній так званий вибір був обумовлений обмеженнями, в які їх поставила російська окупаційна влада. Вони перебувають у таких рамках, де їхній вибір може здаватися їм природним і власним. Але насправді це не так».
З початку повномасштабного вторгнення слідчі Служби безпеки України розслідують понад 100 тисяч воєнних злочинів, які Російська Федерація вчинила на території України. Про це йдеться у відповіді на запит «Слідства.Інфо». Серед них — і примусова мобілізація на окупованих територіях.
У СБУ зазначають: «Окупанти здійснюють психологічний тиск на чоловіків призовного віку, щоб змусити їх отримати «російське громадянство», а потім підписати контракт під загрозою арешту, конфіскації майна, звільнення з роботи або депортації. Нерідко людей затримують за надуманим приводом, а потім пропонують «звільнення» за умови підписання контракту».
Сам Віхарєв розповідає, що документи підписав у слідчому ізоляторі.
«До мене прийшов військом — з Мелітополя. Я підписав. Потім він сказав: «Через пару днів прийду, будемо паспорт робити». Комісію я проходив у наручниках. Наступного дня мене викликали — військом прийшов, усе оформив», — каже Іван Віхарєв.
На тимчасово окупованих територіях Росія ще з 2014 року розгорнула кампанію з вербування до своєї армії. Її супроводжують агітація, примусова паспортизація, незаконні обшуки та затримання.
«НА*БАЛИ, ЗВІСНО»
Під час розмови Віхарєв визнає: обіцяні умови служби не відповідали реальності.
— Ви усвідомлюєте, що Росія фактично шантажем змусила вас піти до армії?
Він знизує плечима і переводить розмову на гроші: «Ну, якщо чесно, я зрозумів… З цих виплат половина не дійшла. Обіцяли 800 тисяч одразу, одноразово. Скинули 195 000 рублів (109 440 грн, — ред.) і ще по 20 000 рублів (11 220 грн, — ред.) — «путінські». Хлопці казали, що мають ще прийти. Я кожен раз перевіряв — нічого не приходило».
Каже, що перед відправленням на позиції під Курськ їм не видали повного спорядження: «Нам сказали одразу виходити на «передок», у село Погребки, Курської області. Болотників не дали. Форму видали, а потім забрали назад. Ну… на*бали, звісно. Є таке».
Після підписання контракту Віхарєва вивезли з Мелітополя на навчання до Маріуполя. Звідти — на Курщину. Українець, мобілізований російською владою, поїхав «звільняти» територію Росії:
— Ми приїхали в Курськ. У якомусь селі були. Там ще на мотоциклах навчалися.
— На мотоциклах воювати?
— Ну так, мотострілецька ж. Вигрузили нас в якомусь темному будинку. Думали, в який бік правильно йти, де наша точка.
— У вас же була рація, якийсь зв’язок?
— Рацію ми загубили.
Віхарєв розповідає, що позиції облаштовували вже на місці. Там же зустріли Новий рік: «Знайшли два трилітрові бутлі самогону. Випили. Якусь курку зловили, швидко її розібрали. Будинок уже розбитий був — просто всередині шашлик зробили. Нормально так Новий рік зустріли».
Згодом, каже, по рації передали, що «йдуть корейці»: «Сказали: якщо не впізнають, хто це, кричіть «Красно-білий» або «Русь». Ми й кричали. Врешті нас почали гранатами закидати. Одноразовими. Вони безбашенні — їм байдуже, хто ти: росіянин чи українець. Я один залишився живий і цілий».
У полон, за словами Віхарєва, він потрапив випадково: «Пішов шукати щось поїсти. Дивлюся — троє українців стоять. Думаю: все, попався. Підійшов, питаю: «Пацани, закурити не буде?». Нуль уваги. Ще раз спитав. Потім один старший каже: “Заходь”».
ХТО ПРАЦЮЄ У «ВІЙСЬККОМАТАХ» НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ
За даними Служби безпеки України, окупаційна влада незаконно мобілізувала вже десятки тисяч українців.
Після початку повномасштабного вторгнення Росія створила на новоокупованих частинах Запорізької та Херсонської областей так звані військові комісаріати,які формують списки чоловіків призовного віку та готують до мобілізації.
Наприкінці 2024 року ці структури почали активно складати переліки тих, кого можна примусово мобілізувати або змусити підписати контракт.
«Слідство.Інфо» разом із пошуковцями організації «KibOrg» отримали інформацію про працівників цих установ. Журналісти проаналізували сотні імен і виокремили керівників.
Оксана Іордакій очолює відділ соціального та пенсійного забезпечення військового комісаріату Донецька. Вона родом із Краматорська, а її син, ймовірно, був посмертно нагороджений медаллю «за звільнення Маріуполя».
Нікіта Пономарьов — 23-річний керівник секретної частини військового комісаріату у Мангуші Донецької області. Сам родом із села в Бєлгородській області Росії.
Наталія Давиденко керує відділом соціального та пенсійного забезпечення у Сніжному на Донеччині. У листопаді 2024 року вона брала участь у виїзному прийомі для учасників так званої СВО та родин загиблих.
У Генічеську працює Олена Призеровська — до повномасштабного вторгнення вона була юристкою управління міністерства юстиції РФ у Криму.
Із Криму на Херсонщину приїхав Михайло Пренко — помічник відділу з призначення та обліку мобілізаційних ресурсів.
У військкоматі Мелітополя, який оформив мобілізацію Віхарєва, працює Світлана Дмітрієва — старша помічниця керівника відділу підготовки та призову громадян.
У Бердянську за мобілізаційні ресурси відповідає Салават Фахратдінов. До повномасштабного вторгнення він, судячи з відкритих даних, займався відеозйомкою весіль, ювілеїв та випускних.
«Наразі відкрито 28 кримінальних проваджень щодо примусової мобілізації на окупованих територіях. 22 особам уже повідомлено про підозру, щодо 16-ти обвинувальні акти скеровані до суду. Є два вироки, які набрали законної сили. Серед фігурантів, працівники так званих військових комісаріатів», — каже Тарас Семків, начальник управління Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора.
«НЕЗВИЧНО ПРОТИ СВОЇХ ВОЮВАТИ»
— Якби у вас була зброя, ви б убивали українців?
— Ні.
— Але ви підписали контракт з армією Росії. Фактично — щоб воювати проти своїх.
— Ну… так воно і є. Моя сестра у Запоріжжі живе, вона казала: «Не роби цього, не йди воювати. Навіть якщо паспорт дадуть, навіть якщо повістку вручать». Я не послухав.
— Як це — воювати проти власної країни?
— Незвично проти своїх воювати.
Віхарєва можуть передати Росії у межах обміну, якщо вона заявить про нього. Правозахисники зазначають: після повернення з полону таких людей нерідко знову відправляють на фронт.
— Чи відчуваєте ви себе зрадником?
— Так.
— Що для вас означає це слово?
— Зрадив своїх. Пішов проти своїх воювати.
— І які висновки ви з цього зробили?
— Я знаю, що буду сидіти за це все. Може, й обміну не буде. Не знаю… Краще б я виїхав з тієї території — і все.
