«Працювала на окупаційну владу. Російська Федерація надавала гуманітарку, ми її роздавали», — починала описувати свою роботу на росіян в одному з інтерв’ю засуджена за держзраду Анастасія Ясагашвілі. Та вже згодом Настя свідчила, як разом із російськими силовиками їздила затримувати бійців «Азову», дружила з працівниками ФСБ, носила пістолет і автомат, й чи не щодня допомагала знаходити схрони зі зброєю. Редакція співставила слова Насті з матеріалами справи. Виявилося, що вона вигадала навіть факти з власної біографії.
Майже пів години в металевий посуд розливають суп, кладуть овочі, кашу, кисломолочний сир. У чашках — по вінця молока. Потрохи черга з синіх халатів і хусток тане — жінки розбирають порції їжі та сідають за столи. Обід заледве вміщається на підносах — більшості доводиться будувати піраміди з тарілок.
Це — унікальна колонія, де відбувають покарання винятково жінки, які погодилися співпрацювати з росіянами. На одній зі стін у їдальні висить телевізор, тож під час кожної трапези засуджені можуть подивитися «Єдині новини». Сьогодні у випуску — сюжет про наслідки російських обстрілів. Та це чи не єдине джерело інформації про ситуацію в Україні та світі жінки ігнорують — навіть не підводять очей на телевізор.
Дехто невдоволено зиркає на знімальну групу, прикриває обличчя руками, аби не потрапити у обʼєктив. Чи не найстарша з засуджених, якій на вигляд вже за 70, демонстративно тицяє в камеру середній палець.
Пізніше співробітники колонії пояснять: як тільки йдеться не про далекі наслідки обстрілів, а про конкретний, близький сигнал повітряної тривоги, що лунає в колонії, жінки жвавішають. Дехто з них радіє — мовляв, Росія «йде їх звільняти».
Одна з охочих жити у Росії, а не відбувати покарання в колонії, — засуджена на 15 років за державну зраду Анастасія Ясагашвілі. Зараз Насті 23, коли почала працювати на росіян — мала всього 19 років.
Для запису інтерв’ю, на яке Ясагашвілі добровільно погодилася, вона підготувалася: зібрала волосся у хвостик, підмалювала очі й губи. Це вже не перший її досвід зйомок безпосередньо в колонії, проте щоразу з її вуст звучать все нові й нові факти.
ДО ПОВНОМАСШТАБНОЇ
Настя Ясагашвілі родом з села Шевченківське Запорізької області. Закінчила 9 класів, а потім вступила в Запорізький центр профтехосвіти на машиністку крана металургійного виробництва.
Ясагашвілі стверджує, що після 2,5 років покинула навчання в училищі, бо «страшенно боїться висоти». Натомість вирішила пов’язати життя з армією.
«Я подала документи до Одеси, в училище імені Суворова. Я хотіла бути військовою. І не тому, що я хотіла брати в руки зброю чи ще щось. Я за своєю природою така людина, неорганізована, можна так сказати. Я хотіла навчитися якогось контролю, щоб у мене ось усе було як у нормальних людей. Тут або в’язниця, або армія. До в’язниці я не збиралася, — сміється Настя. — Мені дуже подобалося [навчання]. Рік і два місяці я там навчалася».
Завершити навчання, за словами Насті, не вийшло через вагітність:
«На сьомому місяці вагітності я пішла. У мене прокидалися материнські інстинкти, хотілося більше безпеки».
«Слідство.Інфо» перевірило слова Насті про нібито навчання в «суворовському училищі Одеси». З’ясувалося, вона це вигадала, адже суворовських училищ не існує в Україні ще з 1992 року — їх реорганізували в ліцеї. В Одеському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою «Слідству.Інфо» відповіли, що вихованки Анастасії Ясагашвілі в них ніколи не було.
Зрештою за годину розмови Настя взагалі згадала про нібито завершення навчання у військовому училищі: мовляв, кожен набір робить собі татуювання з емблемою виду військ, а вона ж набила на зап’ясті тризуб. Втім в інших інтерв’ю вона озвучувала інші версії: наприклад, в інтерв’ю Золкіну Настя стверджувала, що не може згадати, за яких обставин зробила тату. Тож коли саме насправді Ясагашвілі набила тризуб — невідомо.
У червні 2021-го Ясагашвілі стала мамою. Її доньці виповнилося 7 місяців, коли почалася повномасштабна війна. Рідне село жінки росіяни окупували 2 березня. Для сімʼї Насті окупація була особливо небезпечною — батьки її чоловіка служать у ЗСУ. Росіяни про це все ж дізнаються — але не від чужих людей.
«СПІВРОБІТНИКИ ФСБ — ХОРОШІ ЗНАЙОМІ, ТОВАРИШІ, КОЛЕГИ»
Про початок співпраці з росіянами Настя розповідає як про випадковість. Мовляв, в перші дні окупації поїхала до містечка і дорогою побачила російських військових, які заїжджали на поле її батька. Настя пригадує нібито свої слова:
«“Куди ви їдете, придурки? Об’їжджайте ось так, ось так, щоб ви не пошкодили землю”. Бо вони її розриють, а ми потім взагалі нічого з нею не зробимо».
За її словами, через кілька днів до села приїхали росіяни на зачистку, побачили її й спитали, чи це вона пояснювала, як об’їжджати. Настя сказала, що так. Тож росіяни спитали, чи вона розбирається в шляхах. Вона нібито відповіла ухильно: «Все можливо». Після цього їй запропонували співпрацю.
У вироці суду йдеться, що Настя зголосилася на це добровільно й навіть проявила ініціативу. Сама жінка стверджує, що працювала картографкою, допомагаючи окупантам з логістикою. Щоправда, лише цим її співпраця не обмежувалася.
Та в кожному інтерв’ю Ясагашвілі розповідає інакші версії.
«Працювала на окупаційну владу. Треба було людям роздавати гуманітарку. Російська Федерація надавала, ми її роздавали», — казала Анастасія в інтерв’ю «Радіо Свобода».
У жовтні 2025-го Ясагашвілі давала інтерв’ю й блогеру Володимиру Золкіну. На ньому жінка взагалі намагалася приховати, що саме робила під час окупації. Вона говорила:
«Якщо я скажу, чим займалася насправді, це вже зовсім інші наслідки».
Слідство довело: Ясагашвілі допомагала росіянам шукати схрони з українською зброєю. Цього вона не заперечує. Навпаки — в інтерв’ю «Слідству.Інфо» вона навіть не може пригадати, скільки разів це повторювалося:
«Я не можу пригадати, бо це було майже щодня. Все, що я роблю, я роблю з таким серйозним ентузіазмом. Я в кожній бочці затичка, мені все цікаво».
Також Ясагашвілі згадує, як їздила «зі своєю опергрупою» затримувати військових «Азову» та морських піхотинців. Заледве не з гордістю вона розповідає:
«Ми приїхали затримувати “азовців”. Вони з Азовсталі виходили підземними шляхами. Розбігалися по селах. Але мені на той момент морально було важко дивитися на те, як затримують людей. Мені не подобається, коли виламуються і кричать: “Мордою в підлогу!” чи ще щось. Для мене це моветон якийсь, жах. Усе має бути красиво».
Про роботу на росіян Настя загалом говорить з ентузіазмом і пишається теплими стосунками з окупантами. Каже, зі співробітником ФСБ навіть їздила у Москву «по роботі».
«Зі співробітниками ФСБ я здебільшого спілкувалася не як зі службовцями, а просто як із людьми. Ми були як знайомі, хороші знайомі, товариші, колеги. У мене з начальником СОБРу (Спеціального загону швидкого реагування, — ред.) теж були такі самі стосунки, з начальником ОМОНу (Загону міліції особливого призначення, — ред.). Ну я така людина: я дружу з усіма, поки щось не трапиться. Якщо мене сильно зачепити, у мене закінчуються добрі стосунки. Так було завжди. Коли я сюди приїхала, у мене з СБУ теж були чудові стосунки», — розповідає Настя.
ЗДАЛА РОСІЯНАМ БАТЬКА І ЧОЛОВІКА
Спілкування «просто як із людьми» також означало, що Настя здала російським силовикам навіть своїх рідних. Про це йдеться в одному з епізодів у вироку, яким її засудили за державну зраду. Слідство довело: Настя вказала росіянам на матір і вітчима свого чоловіка. Вони — військові ЗСУ, які в той час були у Запоріжжі. Вдома у Ясагашвілі й чоловіка зберігалася їхня форма та екіпірування.
Начальниця відділу інформполітики Запорізької облпрокуратури Дарина Куліченко в коментарі «Слідству.Інфо» додає: у червні 2022-го чоловіка Насті та його рідну сестру росіяни забрали на «підвал» і вимагали, аби сестра телефонувала матері та вмовила її приїхати в окупацію. Після дзвінка жінку відпустили, а от чоловік провів у застінках два тижні. Куліченко пояснює, що Ясагашвілі неодноразово приходила до чоловіка в неволі, проте не для підтримки:
«[Анастасія] казала: якщо він хоче звідти вийти, має надати інформацію про проукраїнськи налаштованих мешканців села. Вона запропонувала [чоловіку] здати її рідного батька, який вилучив із залишеної російської вантажівки зброю та боєприпаси і зберігав у себе вдома».
Зрештою Настя сама здала батька росіянам — до нього прийшли з обшуками й все забрали.
Сама ж Ясагашвілі заперечує, що чоловіка відправили на «підвал» через неї. Мовляв, у селі й так усім знали про службу його батьків у війську.
Як тільки чоловік вийшов на свободу, вони разом з ним і донькою у липні 2022-го виїхали з окупації в Запоріжжя. За словами Насті, стосунки з чоловіком були «стабільно поганими» і вони долали цей шлях разом тільки заради доньки.
Версія Ясагашвілі така: вона мусила виїхати, бо окупанти дізналися, що батьки її чоловіка служать у ЗСУ і вони більше не могли з нею працювати. Тут Настя знову суперечить сама собі: раніше вона казала, що росіяни забирали чоловіка на підвал уже знаючи про те, що його батьки — українські військові.
В офіційного слідства версія абсолютно інакша: Ясагашвілі їхала в Запоріжжя, щоб продовжити працювати на росіян і шукати майбутніх агентів на вільній території.
«ЦЕ ТОБІ НЕ КІНО!»
Після виїзду з окупації Ясагашвілі зателефонувала в СБУ і зізналася, що її завербували росіяни. Надалі вона переписувалася з російськими силовиками під контролем спецслужби. Настя пригадує:
«Я почала часто навідуватися до СБУ і ми вже підписали документи про співпрацю. Оскільки у мене залишилися ці зв’язки (з російськими силовиками, — ред.), мені представили оперативників СБУ, з якими я надалі працювала. Вони, так би мовити, здебільшого диктували, що писати».
Співпраця з СБУ, за версією Ясагашвілі, видалася невдалою через те, що одного дня вона повідомила свого російського «начальника» про роботу на українську службу безпеки.
А от про те, що ще вона зробила для провалу цієї співпраці, Настя вирішила змовчати в інтерв’ю. Проте з вироку відомо, що вона вона за вказівками росіян зустрічалася з військовими ЗСУ й випитувала, де їхні бази і техніка. Далі через Telegram передавала все це «керівництву».
Ось які повідомленні Насті надсилав куратор, підписаний в її телефоні як Вадим: «Познайомся з кимось із ЗСУ десь у центрі, приверни до себе увагу. Зроби з ним кілька фото. Тобі треба постаратися вивести його на розмову про війну тощо. Підіть прогуляйтеся, а ти дізнайся, де вони живуть і де розташована їхня база».
Ще один куратор на псевдо «Координатор» давав Насті інші завдання: піти на певну локацію, зробити фото й відео, перевірити, чи зберігається там зброя.
«Це тобі не кіно! Це робота на благо нашої країни!» — писав він.
Розвідкою на місцевості завдання для Ясагашвілі не обмежувалися. Відповідно до тексту вироку, вона ще й мала зустрітися з дівчиною на ім’я Яна та підготувати її до роботи агенткою. Чи існувала ця дівчина і чи відбулася зустріч — з документу невідомо, але ось як консультував Настю російський куратор: «Знайди десь віддалене місце, увечері візьмеш спорядження і будеш її навчати».
На суді проти Насті свідчила чи не вся її родина. Говорити про це жінці неприємно, та ще більше емоцій викликають згадки про доньку. «Я не думаю, що це хороша тема для розмови», — відрізає на моє питання Ясагашвілі. Зараз дівчинці вже 5 років, але з моменту ув’язнення у 2022-му Настя дитину не бачила. Колишній чоловік подав до суду, аби позбавити Ясагашвілі материнських прав.
«Те, що я зробила, з усіх боків свідчить про те, що я не гідна своєї доньки. Звісно, я не хочу, щоб мене позбавляли батьківських прав, — говорить Настя. — Але я розумію, що так буде. Тому якщо я не можу змінити ситуацію, я мушу змінити своє ставлення до неї. Ось і все. У всьому, що сталося, винна лише я сама. Але сталося, що сталося. Давайте, знімайте з мене це все», — зрештою показує вона на мікрофон-петличку для запису інтерв’ю.
Ясагашвілі роздратовано встає і виходить з ангару покурити.
