Березень 2023-го. Найманці російської ПВК «Вагнер» вриваються до підвалу багатоповерхівки у Бахмуті. Сімох місцевих, які там переховуються, спершу кладуть на землю, потім вивозять на окуповану Луганщину.
Дезертир Володимир Коляда сподівається: сусіди не вкажуть вагнерівцям на його військовий досвід. Та росіянам цього й не треба — вже на першому допиті вони розуміють, хто він. Коляда опиняється в полоні. А тим часом в Україні його судять.
«КРАЩЕ, ПЕВНО, ПОВЕРНУВСЯ Б»
Більшу частину життя Володимир Коляда працював свердлувальником на заводі. 2019-го, після звільнення з роботи, підписав трирічний контракт. Для служби обрав 54-ту окрему механізовану бригаду — вона стояла в його рідному місті — Бахмуті на Донеччині.
Армія його життя особливо не змінила: він сприймав службу передусім як роботу. У бригаді працював електрозварником і займався ремонтом військової техніки.
За рік до цього, у 2018-му, до війська пішов і син Володимира — Сергій Коляда. Вони служили в одній бригаді, але порізно. З початком повномасштабної війни їхні військові шляхи розійшлися: син воював у гарячих точках, а батько — самовільно залишив службу. Це сталося у травні 2022-го — тоді у Бахмуті ще не було активних бойових дій.
«Дружина моя просто хворіла, була у неї хвороба по-жіночому. І 28 травня 2022-го року я залишив самовільно розташування частини. Домовилися зробити операцію в Краматорську. Потім вона вперлася. Не хотіла виїжджати. Боялася наслідків операції», — пояснює сьогодні Володимир Коляда.
За місяць дружина Володимира померла. На службу він так і не повернувся.
«Думав, ну, в’язниця… Краще, певно, повернувся б», — розмірковує чоловік.
На Коляді зараз роба українського в’язня — коричнева з рефлекторними стрічками. Коли його заводять у кімнату для запису інтерв’ю, він, переступивши поріг, завчено називає ім’я, прізвище, дату народження, й статтю, за якою тут сидить. Монотонну промову фіналізує датою терміну покарання. Коляда стоїть з опущеною головою та руками за спиною, поки не отримує дозволу сісти. Він розгублений і нервово мне кепку, яку тримає в руках. Чоловік довго підбирає слова і майже не підіймає голову.
«”ВАГНЕР” — ЧУДОВІ ХЛОПЦІ, СВОЇМИ ЖИТТЯМИ РЯТУЮТЬ НАС»
Фронт підступив до Бахмута в серпні 2022-го. Оборонна операція тривала близько девʼяти місяців.
Стосунки батька з сином зіпсувалися — Сергій не розумів, чому батько залишається у фронтовому місті й наполягав на евакуації. Проте Володимир категорично не хотів виїздити. За словами Сергія, лише у січні 2023-го батько врешті сказав телефоном, що хоче покинути Бахмут, утім не наважився через щільні обстріли.
Згодом виїзд більше не був добровільним, бо коли місто зачищали вагнерівці, цивільних або вбивали, або вивозили вглиб окупованих територій. У березні бійці Пригожина дійшли до підвалу, де тоді переховувався Володимир Коляда.
«Коли «Вагнера» взяли місто в кільце, нас було 7 людей у підвалі. Коли вони зайшли, ми навіть не зрозуміли, що це війська «Вагнера». Бо вони були у цивільному одязі, тільки були бронежилети на них. Хтось був у касці, хтось був без каски, жодних розпізнавальних знаків. Вже коли нас, спочатку чоловіків, поклали на землю, зв’язали, почали перевіряти наявність паспортів, забрали їх. І тоді вже один каже: «Ви знаєте, хто ми?» «Ні». «Ну, ми, — каже, — «Вагнер», — згадує Коляда.
Водночас в інтервʼю російським пропагандистам, яке з ним записали згодом, Коляда розповідав цю історію інакше: «Коли ми сиділи в підвалі, 7 людей нас було. 22-го числа почали стріляти по нашому підвалу, почали кидати гранати туди. І з нами там ще дівчина була, вона — вчителька початкових класів. Ну, вона українською намагалася пояснити, що тут цивільні, що військових немає, що перестаньте стріляти. Ну але все одно тривала стрілянина».
В одному подібному відео він називав вагнерівців «відважними чудовими хлопцями» й пригадував той день так: «Коли виводили нас [з підвалу], вони прикривали нас своїми тілами. Хлопці, які стояли поруч, ну, так би мовити, сусіди, прикривали нас вогнем. Щоб вони (Сили оборони, — прим.) краще склали зброю й вийшли самі. Краще перейшли на бік Росії і все. Якщо вони хочуть зберегти свої життя».
Вагнерівці сприйняли Коляду за цивільного, про його військовий досвід змовчали і сусіди. Спершу людей повезли в Первомайськ на Луганщині, а за день Коляда опинився в окупованому Шахтарську. Під час так званої фільтрації і першого допиту, де розпитували про біографію, чоловік зрозумів: приховувати той факт, що він український військовий, не вийде. Адже росіяни все знали і без його свідчень. Чоловіка етапували в Донецьке СІЗО й посадили в камеру до інших військовополонених.
«ЩОБ ТВІЙ СИН ПРАЦЮВАВ НА НАС, ЩОБ ТАНК ВИКРАВ»
Рідні Коляди дізналися про те, що він у полоні, від співробітників російських спецслужб у квітні 2023-го. Сестрі Володимира прийшло повідомлення у Telegram з вимогою здавати координати зі скупченнями українських військових. Після цього вони обіцяли дати родичам поговорити з Володимиром по відеозв’язку.
Тоді ж вербували й самого Володимира. Чоловіка шантажували безпекою рідних взамін на підписання документа про роботу на ФСБ після обміну: «Я підписав угоду про співпрацю на території України та інших держав, про роботу на ФСБ. Вони показали мені номер сина на телефоні. Каже: «Щоб твій син працював на нас, щоб він танк викрав. Передавав координати». Я просив, щоб сина не чіпали. Я піду з вами на співпрацю, підпишу документ, щоб його не чіпали».
«БУДЕ СУД І БЕЗ НЬОГО»
Поки Коляда перебував у російському полоні, в Україні в липні 2023 року відкрили проти нього кримінальну справу за дезертирство. На суді без Коляди проти нього свідчили двоє колег по службі. Зокрема, командир роти Артем Чебан пояснював його дезертирство так: «Його намагалися шукати, зв’язувались з сім’єю по телефону, але марно. Жодних вагомих підстав для залишення військової частини у нього не було. Водночас він і раніше не мав бажання нести військову службу, про що відкрито казав своїм побратимам у військовій частині, він мав антипатріотичні погляди».
«Слідство.Інфо» зателефонувало іншому свідку у цій справі — заступнику командира роти Дмитру Зимі.
«Він підтримував ту сторону. Не так, щоб прямо яро, але от саме більше симпатія у нього була. От «буде Росія — буде порядок». Бо за нинішньої влади таке от…», — каже Зима.
Володимир Коляда твердження про «антиукраїнські погляди» навідріз відкидає. Каже: не робив нічого такого, що паплюжить Україну чи людські життя.
«Не патріотичні настрої були у тих людей, які, дзвонили комбату вранці й кричали: «Нас тут уже всіх накриває», коли [від лінії фронту] до Бахмута лишалося ще кілометрів 50. А ми розвантажували й снаряди тягали на складах, і працювали. А там тільки найменше щось траплялося — вони тікали. То хто ж був патріотично налаштований?» — ставить риторичне питання чоловік.
У липні 2024 року Дружківський суд оголосив вирок у справі Коляди. Його заочно засудили до 8 років увʼязнення за дезертирство. В цей час Володимир Коляда був за понад три тисячі кілометрів — у тюрмі в Алтайському краї Росії.
«Я прокурору сказав, що батько в полоні. Запитав, чому слідчий ДБР вам не надав цю інформацію. Батько не може з’явитися ні на допит, ні на суд. На що він мені сказав “Буде суд і без нього”» — переповідає син Коляди.
У Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Східного регіону на запит журналістів «Слідства.Інфо» повідомили, що прокурору не надходили документи, які б підтверджували факт перебування Володимира Коляди у полоні.
«Під час проведення досудового розслідування отримано інформацію про перебування Коляди В.С. на тимчасово окупованій території України. Встановлено, що Коляда Володимир Сергійович перебуває в Донецькій виправній колонії Nº124. У звʼязку з тим, що вказана установа перебуває на тимчасово окупованій території України, встановити під час досудового розслідування статус та підстави перебування Коляди В.С. у вказаній установі не виявилось можливим», — ідеться у відповідь на запит.
«ПРОСТІШЕ З КРОСІВКАМИ СПІЛКУВАТИСЯ»
5 лютого 2026 року, після майже трьох років неволі, Володимира Коляду обміняли.
Менш ніж за місяць, коли чоловік був на реабілітації, до нього приїхали правоохоронці й повідомили про заочний вирок. Того ж дня його повезли в слідчий ізолятор, а згодом — в колонію. Коляда додає: про невідворотність покарання почав здогадуватись, коли у перший день після обміну до його кімнати приставили конвой військової служби правопорядку.
Радниця військового омбудсмена Олена Бєлячкова каже «Слідству.Інфо», що це перший випадок, коли звільнений з неволі отримав вирок суду за дезертирство, поки був у російському полоні.
«Є випадки, коли військові повертаються і при цьому в військових частинах в них статус СЗЧ, і наявні кримінальні провадження. Але ці провадження — без вироків суду», — стверджує Бєлячкова.
Юристка з прав людини та докторка Страсбурзького університету Олександра Стешенко додає, що здебільшого заочно в Україні судять російських воєнних злочинців або українців, які перейшли на бік РФ, і переховуються на окупованих територіях.
«Ця справа вибивається з ряду. Але, в принципі, це можливо. Нашим кримінальним процесуальним законом передбачена така процедура. І як така вона не суперечить міжнародним зобов’язанням України щодо гарантії права на справедливий суд», — коментує справу Коляди Олександра Стешенко.
Зараз Володимир Коляда відбуває покарання в одній із виправних колоній на сході України. Він потроху набирає вагу й вчиться заново взаємодіяти з людьми. Каже, до полону був «колобком», бо важив понад 120 кілограмів. За майже три роки у російських тюрмах схуд вдвічі. Співробітники колонії стверджують: перший місяць після прибуття Коляда взагалі не розмовляв.
«Якщо ви помітили, я на вас не дивлюся, я постійно дивлюся на підлогу — мені просто важко.. Це, звісно, не травма, але щось психологічно порушено. Потихеньку звикаю. Мені просто, вибачте, з вашими кросівками спілкуватися. Ми звикли там розрізняти людей саме за взуттям, хто стоїть попереду», — каже Коляда.
Син Володимира і далі продовжує служити у війську, тож на побачення до батька приїздить нечасто. Здебільшого спілкуються телефоном. Після трирічної розлуки їхні стосунки покращилися — Володимир не може говорити про їхню першу зустріч після полону без сліз.
«Син досі служить, а батя дав задню. За що тепер довго шкодує…» — каже Володимир Коляда і мовчки дивиться в підлогу.
