Михайло Федоров, виступаючи в парламенті одразу після призначення міністром оборони 14 січня 2026 року, сказав, що в українській армії зараз 200 тисяч військових перебувають у СЗЧ.
Пізніше він говорив, що Міністерство оборони намагається вирішити проблему із самовільним залишенням частини.
«Слідство.Інфо» провело кілька днів разом з екіпажами дронів- перехоплювачів та військовими, які технічно обслуговують ці екіпажі.
У роті БПЛА «Балу» 225-го окремого штурмового полку половина бійців мають у службовій біографії позначку «СЗЧ» — самовільне залишення частини.
Але зараз вони знову у війську.
«Їх цікавило, що там зі старлінком і генератором, їх люди не цікавили»
«Весь екіпаж “СЗЧ”», — каже командир розрахунку дронів-перехоплювачів Микола з позивним «Таможня».
До війни Микола працював у центральному апараті митниці й міг не мобілізовуватися до війська, але вирішив піти воювати. «Ну війна в країні», — пояснює очевидну для нього мотивацію.
Миколі 28 років. З них 2 роки він віддав морській піхоті як пілот дронів. Разом з командиром хотів перевестися до 225-го окремого штурмового полку, але командування морпіхів його не відпускало. Він зробив це через СЗЧ.
«Я навіть не вважаю це за СЗЧ. З морської піхоти дуже важко перевестися по документах. Я подавав рапорти, дуже довго чекав, а врешті перевівся фактично через СЗЧ. Сказав командуванню, що буду йти, ми потисли один одному руки», — каже Микола.
Тепер він на Запорізькому напрямку успішно збиває російські шахеди.
Другий пілот у цьому екіпажі — 23-річний доброволець Данило з позивним «Голова». Він теж був у морській піхоті оператором дронів. Одного разу росіяни влучили в бліндаж, де перебував його екіпаж. Позиція загорілася, а виходити звідти довелося дві доби.
«Коли ми повернулися все ж таки, то перше запитання, яке в них (у командування, — ред.) було — що там із майном, а не що з людьми. їх цікавило, що зі старлінком, генератором. Люди були як м’ясо», — згадує Данило.
Після цього він вирішив піти у СЗЧ.
«Я вирішив, що там не вийде служба, і пішов у СЗЧ», — каже військовий.
На відміну від «Таможні», який пробув у СЗЧ один день, Данило переховувався чотири місяці.
На запитання, чи не боявся, що схоплять і відправлять штурмувати посадку, відповідає: «Бистрі ноги не бояться. А що боятися? Я в армію пішов добровільно, а добровільно з морської піхоти піти не можу».
Третій член екіпажу — інженер Тьома з позивним «Тімон». До цього він був піхотинцем у 5-й штурмовій бригаді. Після штурмів посадок також не зміг перевестися офіційно, тому перейшов у роту малої ППО 225 ОШП через СЗЧ.
Усі троє називають однакові причини такого переходу: нормальне забезпечення та ставлення у нинішньому підрозділі й погані умови — у попередньому.
«Сусід здав ВСПшникам, я на нього пожалівся, що він музику голосно слухав»
У «Бакса» історія трохи драматичніша. Його журналісти зустріли не на позиціях дронів-перехоплювачів, а в одній з майстерень полку на Запорізькому напрямку.
«Бакс» воював у складі 57-ї бригади під час боїв за Вовчанськ улітку 2024 року.
«Я ще в 2022 році хотів піти, але мене тоді у військкоматі не брали. Ну вже в 24-му я вирішив зробити подарунок тещі й пішов у військкомат знову», — жартує він.
Влітку того року він брав участь в боях за Вовчанський агрегатний завод. «Ми піхотою перекривали їхню (росіян, — ред.) логістику. Виходить, що вони були на заводі і позад нас, а ми посередні. В оточенні, можна сказати», — пояснює «Бакс».
За його словами, два тижні росіяни не могли вибити їх із позицій.
«Баксу» з побратимами таки вдалося вийти з оточення, і через якийсь час йому, як досвідченому вже бійцю, запропонували заводити на позиції щойно мобілізованих, іти треба було через мінне поле.
«Я одного питаю: “Ти хоч автомат пристрілював?”А він каже: “Ні, а нащо?”. Я зрозумів: я звиклий до вибухів і знаю, що робити, а він злякається, побіжить вправо чи вліво — і буде “двісті” (загине, — ред.)», — розповідає боєць.
Після цього «Баксу» відмовився заводити людей і сказав командиру, що йде в СЗЧ. Він повернуся додому, але через кілька місяців його здав сусід військовій службі правопорядку.
«Сусід у 12 ночі голосно слухав музику. Я посварився з ним через це, а він потім ВСП на мене викликав», — каже «Бакс».
У розподільчому центрі рекрути з 225-ї ОШП запитали, чи вміє він паяти. Той відповів, що колись паяв, — і так потрапив до майстерні роти «Балу», де тепер ремонтує та збирає дрони.
«Все одно одну справу робимо — і штурмувати, і дрони паяти», — каже чоловік.
«Я художник, нащо в армії художники?»
У цій же майстерні працює військовий із позивним «Зрячий». Його прізвище Сліпець, тому в роті йому і дали такий позивний. До мобілізації він працював 3D-моделювальником і не вірив, що його навички можуть бути потрібні у війську.
«Ну я художник. Нащо в армії художники?» — каже він.
«Зрячого» зупинила поліція на вулиці у Києві, запросили в бус, підвезли до ТЦК. Потім — навчальний центр, де його готували у стрільці.
Там «Зрячий» захворів на пневмонію і вже з лікарні пішов у СЗЧ. Пізніше через знайомих він домовився про службу у 225-му полку пілотом дронів. Але по дорозі в частину командир запитав, що він вміє, а «Зрячий» сказав, що він взагалі-то 3D-художник.
«А я якраз шукав 3D-художників, і думаю, де ж мені взагалі їх взяти?», — каже про цю зустріч командир роти «Балу».
Так тепер в їхній роті є справжній художник, який моделює деталі до дронів та корпусів вибухівок. «Ну це як робота, тільки без вихідних, відчуваю, що роблю щось корисне, в мене суперумови», – каже Зрячий.
«З піхоти так просто не відпустять»
Іван із позивним «Муха» — другий пілот в розрахунку «Урса», який збиває російські безпілотники — крила «Молнії». Це найбільш небезпечні дрони зараз на передовій та для населення, що живе в кількох десятках кілометрів від першої лінії фронту. «Молнія» може нести до восьми кілограмів вибухівки, а росіяни виробляють їх масово. Розрахунок Івана збиває по 5-10 таких дронів вдень. Також вони працюють по «Ланцетах», розвідувальних ZALA та ударних дронах «Князь Вещий Олег».
Івану 29 років. І це його п’ятий рік на фронті. Контракт із ЗСУ він підписав ще до повномасштабного вторгнення.
Спочатку Іван був піхотинцем у 92-ій бригаді.
Сюди він теж перевівся через СЗЧ. «З піхоти так просто не відпустять», — каже пілот.
«Я поставив до відома, що йду. І пішов. Сказав: “Я поїхав додому, чао”. І все, зібрав чемодан, передав справи…», – каже чоловік.
Іван вирішив повернутись у військо самостійно.
«Ну просто тягне сюда вже, як дім рідний. Додому до жінки вже їдеш тільки у гості», — пояснює «Муха» причини свого повернення.
230 тисяч справ про СЗЧ
Якийсь час 225-й окремий штурмовий полк був одним із небагатьох пріоритетних підрозділів, куди могли повернутися військові, які самовільно залишили частину. Саме тому усім героям цього матеріалу вдалося прийти сюди на кращі посади чи краще забезпечення, ніж на попередніх місцях служби.
Однак, часто буває не так. Тих, кого повертають примусово або хто повертається повторно, зазвичай направляють у піхоту або штурмові підрозділи.
Самовільне залишення служби під час дії воєнного стану — це кримінальна відповідальність, що карається позбавленням волі від 5 до 10 років.
За даними Офісу Генерального прокурора, від початку повномасштабного вторгнення в Україні відкрили понад 230 тисяч справ щодо СЗЧ.
Міністр оборони Михайло Федоров уже заявляв, що вирішити проблему СЗЧ неможливо без вирішення питання мобілізації.
У Міноборони та Верховній раді нині обговорюють зміни до Кримінального кодексу: для повторного СЗЧ — жорсткіша відповідальність, а для тих, хто повертається добровільно, — спрощене поновлення на службі та пом’якшення кримінальних наслідків.
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України”, є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
