Колишнього атовця Сергія Ковальського засудили в Росії до 17 років позбавлення волі. У 2022 році росіяни затримали його та ще девʼятьох цивільних українців в окупованому Херсоні за нібито участь у терористичному угрупованні.
«У вас є право утримувати мене як свого ворога в рамках Женевської конвенції, а судити за те, що я намагався захистити свою Батьківщину, — я вважаю, що ні», — такими були останні слова Ковальського перед оголошенням вироку.
Про це повідомляє «Слідство.Інфо».
Сергій Ковальський має військову освіту. У 2015–2016 роках він брав участь в АТО, однак останніми роками перед повномасштабним вторгненням займався фермерством і не був залучений до військової справи.
За словами матері чоловіка Ірини, після початку “великої” війни її син залишився в окупованому Херсоні: «У перші дні окупації він, звісно, зібрався повернутися до своєї військової частини, але отримав наказ залишитися в окупованому Херсоні та виконувати поставлені перед ним бойові завдання».
3 серпня 2022 року росіяни взяли Сергія в полон. Спочатку чоловіка утримували у підвальному приміщенні на вулиці Лютеранській у Херсоні, де жорстоко катували.
«Це був один суцільний синець — від шиї до поясу. Це була синя людина. Він сказав тільки: “струм” — і я все зрозуміла», — розповідала журналістці «Слідства.Інфо» дружина Сергія Ковальського Олександра наприкінці 2022 року.
«Камера на чотирьох осіб, а їх там було 22»
За словами Ірини Ковальської, незадовго до звільнення Херсона Сергія та ще девʼятьох українців вивезли до окупованого Криму. Один із чоловіків не пережив катувань і загинув, а решту згодом назвали «Херсонською девʼяткою».
«Вони («Херсонська девʼятка», — ред.) пробули у Криму зовсім недовго. За моїми даними, три-чотири дні, бо саме тоді вперше підірвали кримський міст і їх не могли вивезти», — розповіла матір Сергія Ковальського Ірина. Вона додала: «Потім чоловіків перевезли у “Лефортово”».
СІЗО «Лефортово» — це слідчий ізолятор у Москві, що фактично підпорядковується ФСБ Росії. Там утримують підозрюваних або обвинувачених у скоєнні тяжких та особливо тяжких злочинів. Цей ізолятор вважається одним із найбільш закритих у Росії.
За словами Ірини, у «Лефортово» Сергій понад рік чекав на завершення досудового розслідування.
«Коли я вперше отримала листа від Сергія, я кожне слово, кожну крапочку, порядок слів у реченнях… В усе вчитувалась, щоб дізнатися про сина бодай щось», — розповіла Ірина.
Після того, як справу передали до суду, чоловіка перевезли до СІЗО №1 у Ростові-на-Дону.
«У них (в СІЗО № 1 — ред.) камера на чотирьох осіб, а їх там було 22. Уявляєте? Вони навіть присісти не могли. Тобто стоїш як стовп. Сергій жартував, казав, що день минає прикольно: цілий день стоїш. Черга, щоб почистити зуби, черга, щоб сходити в туалет, трішки поспав, прокинувся, знову стаєш у чергу», — повідомила Ірина.
За її словами, найважче було влітку: «Духота така. Іноді бувало зовсім нестерпно. Слава Богу, ці конвоїри відкривали «кормушку», і хлопці по черзі засовували туди голову і дихали по 5 хвилин. І так по колу».
За словами Ірини, хлопці перебували у камері постійно: «Взагалі ніяких прогулянок, ніякого свіжого повітря. І при такій кількості людей… Вони там тіснились, по черзі спали: по 2-3 години».
«Дивлюся на лист: там три перших речення є, потім усе закреслено»
Ірина Ковальська розповіла, що листи від сина проходили перевірку російських наглядачів, тому іноді вона отримувала лише фрагменти тексту.
«Бувало таке, що дивлюся на лист: там три перших речення є, потім усе закреслено так, що не прочитаєш. Бувало, що перший аркуш є, другого немає, а третій є. Це там нормально: хочу — даю, хочу — не даю», — розповіла жінка.
Ірина також додала, що ні вона, ні син не можуть писати про війну чи ситуацію в країні: «Пишеш про метеликів, квіточки… Живий — і це вже добре».
Крім листів, Сергій надсилає матері свої малюнки та вірші: «Сергійко завжди був дуже сильним графіком ще до війни».
Ірина роздрукувала цифрові копії малюнків сина на фотопапері та організувала у Херсоні невелику виставку. Одну з робіт Сергій намалював у херсонському підвалі на коробці, інші — вже у СІЗО «Лефортово» та СІЗО №1 в Ростові-на-Дону.
«Сила в правді, а правда коштує труднощів і обмежень»
30 січня 2026 року відбулося останнє судове засідання у справі «Херсонської девʼятки». Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону оголосив українцям вироки — від 14 до 20 років позбавлення волі.
Сергія Ковальського визнали винним за трьома статтями Кримінально кодексу РФ: замах на злочин, акт міжнародного тероризму та організація терористичного угруповання. Чоловіка засудили до 17 років позбавлення волі з відбуванням перших 5 років у в’язниці, а решту строку — у виправній колонії суворого режиму.
ФСБ Росії звинувачує «Херсонську девʼятку» у нібито підготовці до ліквідації окупаційних чиновників, виготовленні та встановленні вибухових пристроїв за завданням Служби безпеки України.
Більшість засуджених у цій справі чоловіків — цивільні. Однак Сергій Ковальський, за словами його матері Ірини, неодноразово стверджував на суді, що є військовим. Він наголошував, що Росія не має права судити його за те, що він намагався захистити свою Батьківщину.
«Я військовослужбовець України. Я протидіяв збройному вторгненню, яке влада РФ інтерпретує як спеціальну військову операцію. КПК РФ не дозволяє російським судам розглядати справи про «злочини», вчинені на території іноземної держави стосовно неросіян. Реальність полягає в тому, що ви маєте можливість судити мене, але, на мій погляд, можливість маєте, а реального права — ні. У вас є право утримувати мене як свого ворога, в рамках Женевської конвенції, а судити за те, що я намагався захистити свою Батьківщину, — я вважаю, що ні. Можливо, ця моя промова спонукає суд до висунутих звинувачень додати ще кілька. Але, як кажуть, сила в правді, а правда коштує труднощів і обмежень. І я це сприймаю як ще одне випробування. Слава Україні!», — такими були останні слова Сергія Ковальського перед оголошенням вироку. Їх журналістці «Слідства.Інфо» зачитала його матір Ірина.
За словами доктора політичних наук та експерта Центру громадянських свобод Михайла Савви, російська влада фактично не розрізняє статус українських військовополонених та цивільних осіб, затриманих за спротив окупації.
«Така ситуація склалася через те, що у них (росіян, — ред) не війна, а “СВО”. Російський режим дуже грубо порушує Женевські конвенції і не розділяє ці статуси», — зазначив Савва.
Він також наголошує, що після анексії українських територій Росія поширює на українських громадян власне законодавство та судову систему, що прямо суперечить міжнародному гуманітарному праву.
«Женевські конвенції кажуть, що на окупованій території окупант не може впроваджувати своє законодавство. Він має використовувати місцеве. Але вони ж оголосили анексію. А тому, з точки зору російського режиму, жодних перешкод у них немає», — каже експерт.
«Цивільних полонених не існує»
Михайло Савва пояснює, що в міжнародному праві немає поняття «цивільний полонений».
Військові (комбатанти) можуть мати статус військовополонених, тоді як цивільні особи (некомбатанти) у разі незаконного затримання вважаються заручниками або незаконно утримуваними особами.
За словами експерта, повернення цивільних громадян є значно складнішим процесом, ніж обмін військовополонених.
«Військовополонених повернуто значно більше, ніж цивільних. Українських військовополонених можна обмінювати на російських військовополонених. А українських цивільних немає на кого обмінювати, окрім колаборантів», — розповів Савва.
За його словами, за два роки в межах державного проєкту «Хочу к своим» в Україну вдалося повернути 70 громадян.
Проєкт створили для обміну засуджених в Україні колаборантів і державних зрадників на українських військовополонених та цивільних заручників, яких утримує РФ. Його запустили у липні 2024 року.
За даними керівника Секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдана Охріменка, у російському полоні з 2022 року зараз перебуває понад тисяча українців. Після початку повномасштабної війни, станом на початок травня, вдалося повернути 9048 наших людей.
