6 березня відбувся другий етап обміну полоненими з Росією. Додому повернулися ще 300 військових та двоє цивільних. На місці зустрічі зібралися родини, друзі та побратими. Хтось чекав роками, хтось приїхав навмання — просто сподіваючись побачити близьку людину.
Журналісти «Слідства.Інфо» записали їхні історії та емоції.
Пані Наталя чекає чоловіка, який провів у російському полоні 23 місяці.
Чоловік і син Наталі — військові. Вони пішли захищати Україну навесні 2022 року. У квітні 2024-го її чоловік потрапив у полон на Авдіївському напрямку.
Жінка каже, що раніше не приїжджала на обміни, але кілька днів тому їй наснився чоловік — і вона вирішила їхати.
«Прокинулася зранку, зробила зачіску, бо знала, що він приїде і скаже мені, що я гарна», — сміється Наталя.
Поруч із нею подруга — їхні чоловіки служили в одній бригаді й разом потрапили в полон.
«Вона моя побратимка», — каже Наталя.
Олександр одразу після звільнення з полону закурює першу сигарету за 19 місяців: «Нарешті дочекалися цієї миті. 19 місяців не курив».
Він каже, що до останнього не знав про обмін: «Не віриться, що вдома. У нас ніякої інформації не було, ми нічого не знали».
Олександр розповідає, що перебував у різних місцях утримання: «Спочатку було барачне утримання у Кіровську. Потім перевели в Орськ. Там уже постійно в камерах сиділи, на прогулянки не ходили, сонця майже не бачили».
У камері чоловік міг місяцями бачити лише одну людину: «По п’ять, по вісім місяців сидів з однією людиною. Більше ні з ким не спілкувався. Говорили про сім’ю і про обмін».
Каже, що росіяни постійно тиснули психологічно: «Нам розповідали, що України вже немає».
Сьогоднішній день для нього символічний, адже рівно 19 місяців, як Олександр потрапив у полон, на Покровському напрямку.
Коли автобус з військовими їхав повз людей, які їх зустрічали, Олександр каже, що був вражений: «Дуже здивувалися, що багато людей стояло, вітали нас. Ми махали з автобуса… Цей народ не перемогти».
Михайло прийшов зустрічати звільнених — пів року тому він сам повернувся з полону: «Приємно дивитися з цього боку. Навіть не знаю, як передати ці емоції очікування… Я вже сьогодні зустрів трьох побратимів, з якими був у полоні».
Один з них — Костянтин. Він майже 3 роки пробув у полоні, чоловіку 61 рік. Михайло розповідає, що побратима утримували у Башкирії. А до того всі разом були у Свердловську.
Чоловік крізь натовп бачить Костянтина, вони нарешті обіймаються.
«Три роки майже. Я вже думав, що не повернусь», — каже Костянтин.
Михайло згадує, що навіть у полоні вони намагалися не втрачати своєї ідентичності: «Ми старалися українську мову не забувати. Спілкувалися між собою, хоч там це було заборонено. Вони требували чути кацапську, їхню».
Лілія приїхала на обмін майже навмання — і знайшла тут чоловіка: «Так пощастило сьогодні. Почули просто, що будуть прикордонники в одній із груп. І вирішили випробувати долю».
Її чоловік, Богдан Завгородній, пробув у полоні два роки і вісім місяців: «Я нічого не знала. Не бачила його два роки і вісім місяців. Він потрапив у полон на Луганському напрямку під час виконання бойового завдання».
Якщо хочете бачити більше фоторепортажів на нашому сайті, підтримайте нашу роботу одноразово або щомісяця. Також ви можете підписатися на щомісячний донат на Монобазі!
Матір звільненого військового Галина не стримує емоцій у телефонній розмові з сином: «Моя радість, щастя… Таку радість отримали, хочеться весь світ обійняти».
Обмін відбувся майже перед її днем народження: «У мене ювілей 19-го, 65 років… Це найкращий подарунок».
Серед звільнених із російського полону — нацгвардієць Євген Корольов, військовослужбовець Першої президентської бригади. У неволі він провів майже 32 місяці. Каже, що досі не може повірити, що повернувся додому.
«Я вдома. Нам говорили (у полоні, — ред.), що вас там забули, вас не обмінюють», — каже звільнений військовий.
Корольов розповідає, що багато разів уявляв момент повернення, але коли це сталося — відчуття все одно важко описати.
«Я прокручував у пам’яті, у думках, у фантазіях, як це буде. Майже 32 місяці… Але цей день настав. Не віриться досі, здається, треба себе вщипнути. Але зараз усе сильніше відчувається. Тож усе це вже позаду», — розповідає Євген Корольов.
Він також згадує, що дорогою додому люди виходили зустрічати звільнених військових у кожному населеному пункті, повз який проїжджав автобус.
Найбільше, каже Євген, він хоче, щоб додому повернулися всі українські полонені.
«Дай Боже, щоб усіх хлопців звідти забрали, щоб усі повернулися до своїх сімей. Війна — це страшна річ», — каже звільнений з полону.Після повернення військовий мріє повернутися до цивільних занять: «Буду займатися улюбленими справами — аматорською археологією, музейною роботою. У полоні кожен мріє про те, чим він буде займатися в мирному житті».
5 березня 2026 року Україна повернула з російського полону 200 військових. Це військові ЗСУ, Нацгвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту. Крім солдатів і сержантів, серед звільнених є й офіцери.
