359

По всій Україні зараз працюють тисячі волонтерів. Лише у столиці налічується кілька десятків таких організацій. Деякі з них відомі широкому загалу — «Повернись живим», «Крила фенікса», Фонд Сергія Притули. Та є волонтерська організація, яка жіночими силами допомагає армії та цивільним, і про яку в публічному просторі відомо значно менше. Це — Жіночий ветеранський рух.

Журналісти «Слідства.Інфо» відвідали штаб жінок-ветеранок і дізналися, як тут допомагають і цивільним, і жінкам на війні, і бойових побратимів теж підтримують.


Порожніми коридорами піднімаємося на 4-й поверх. Серце штабу — зала для нарад — повна людей. Тут обговорюють поточні плани на день, радяться, як краще організувати логістику, які потреби і де потрібно закривати. Поки триває нарада, роздивляємося приміщення.

У довгому коридорі стосами розкладені ящики — здебільшого, медичні товари, одяг та різноманітні прилади. На одній із кімнат, яка виконує роль складу, напис «розмовляти лише українською». Ще одна кімната — спальня для дівчат, які працюють у штабі.

Окремо у штабі розташувалася кухня, де жінки готують їжу для тероборони та волонтерів. Але на кухні не лише дівчата — завідує нею шеф-кухар Роман, його тут називають генієм.

Хоча, звісно, майже всім у Жіночому ветеранському русі завідують жінки. Вони готують, розбирають медикаменти, кажуть, куди відносити числені коробки, телефоном приймають заявки від військових, щоб закрити їхні потреби. А потреб тут багато. 

На дверях вивіска «Бар «Хрусткі москалики». Саме тут готують знамениті «Бандера-смузі» — так називають «коктейлі Молотова» в Україні. Відповідальна за «бар», Тереза, розповідає, як правильно змішувати коктейль, які мають бути складові і в якій пропорції. Питаємо, чи всі пляшки підходять для цього. Вона каже: «Всі. А ось тут у нас спеціальна пляшка для Путіна. Якщо не кинемо, то хоча б на неї посадимо», — і показує справді велику пляшку з-під якогось алкогольного напою.

Тереза працює без респіратора, на відміну від своєї помічниці. Вона вже звикла, бо сама за фахом хімік. Дізнаємося, що Тереза — мама Катерини Приймак, однієї із засновниць руху. Тож тут жінки допомагають українським військовим боронити землю цілими сім’ями.

У залі сидять дві дівчини, вони тут головні. Парамедики Катерина Приймак та Юлія Сідорова («Куба Лібре») — відомі «госпітальєрки», які кілька років провели на Донбасі. Саме вони зараз відповідають за цей людський мурашник, який забезпечує життєдіяльність захисників та захисниць України. Куба тримає на руках таксу Бубу. Кажуть нам: «Підпишіть фото “Катя, Куба і Буба”» . 

Катя, Куба і Буба

Попри те, що Катерина та Куба пройшли Донбас і очікували на війну ще від 2014 року, повірити у те, що почався повномасштабний наступ їм обом було складно. «Я повернулася з війни, зажила звичайним життям… Я не могла повірити, що буде прям така війна як зараз. Коли почалися перші вибухи, тоді зранку людям, які казали «це вибухи!», я відповідала: «ні, ви що, не чуєте, я п’ять років була на війні, це точно не вибухи». Я краще знаю, це блискавка якась… Не можу сказати, що я була дуже готова», — розповідає Куба. Довелося швидко згрупуватися та включитися у роботу — хоча не на фронті, але зайнятися забезпеченням у тилу.

 

Саме ці дівчата щодня дбають, щоб у захисників і захисниць було все потрібне

Раніше дівчата здебільшого опікувалися саме жінками в армії та ветеранками, допомагали перевіреним військовим, з ким пройшли пекло на Донбасі, і які, як вони кажуть, «точно будуть робити смерть ворогам». 

«Наша організація займалася адвокацією прав жінок-військовослужбовиць, — розповідає Катерина Приймак. — Також ми займалися програмами реанімації, реадаптаціі ветеранок, допомагали з вибором робити на наступні кар’єрні кроки. Але з цим повномасштабним наступом більшість дівчат, які вже адаптувалися, які вже налагодили своє життя після війни, знову повернулися на війну, бо вони — резервістки». Тому від адвокації жінки знову повернулися до волонтерства.

Зараз Жіночий ветеранський рух намагається закривати оперативні потреби майже усюди. «Ми допомагаємо всім, хто до нас звертається. Це трохи проблема, бо останнім часом я довго налагоджувала питання особистих кордонів і відмов. Але коли війна, дуже важко відмовити комусь у допомозі», — розповідає Катерина. 

Найбільше розлітаються медикаменти. Оскільки дівчата пройшли війну на Донбасі як «госпітальєрки», то добре знаються на тому, які саме медикаменти та « турнікети»  потрібні військовим, щоби зберегти життя. Наприклад, «турнікети»  (засоби типу джгута для зупинки кровотечі — ред.) абиякі не підійдуть, адже пошиті «на колінці» засоби не зупинять кровотечу, а через низьку якість розірвуться і заберуть життя замість врятувати його. «Може, навіть краще, щоб такого турнікета взагалі у нього (у військового — ред.) не було. Так би він хоч знав, що в нього немає нічого для зупинки крові», — каже Куба.

Втім, медицина та інші військові потреби — не єдине, чим опікуються дівчата. Тут беруть все — корм для тварин, спальники, памперси, дитяче харчування – і передають тим, хто цього потребує. Однак кажуть, що найбільше потребують грошей. Та людей. Гроші — аби купувати необхідне, а люди — аби це шукати та закуповувати. «Зараз всі потрібні нам речі — це величезний дефіцит. Все розкуплено і в Україні, і у Східній Європі, і навіть у Західній», — кажуть вони, та запрошують допомагати охочих і знаючих через свій сайт.

У коридорах бачимо чимало чоловіків – вони переносять коробки, вчать людей керувати дронами, возять допомогу у різні куточки столиці та країни. Питаємо, як так сталося, що багато чоловіків, адже все-таки їхня історія — про жінок-ветеранок. «Наша організація і була заснована ветеранками для ветеранок, для жінок з військовим досвідом. Але це абсолютно не скасовує того, що у нас можуть бути волонтери-чоловіки, партнери-чоловіки. Ті хлопці, які зараз з нами, вони незамінні», — каже Катерина. Головне, на думку дівчат, бути ефективним воїном, чоловік ти чи жінка — не має жодного значення.

Коли прощаємося, такса Буба проводжає нас очима та залишається на руках у дівчат сторожити спокій.