«Вона билась до кінця» — морська піхотинка Оксана, яка воювала в Кринках

Після розслідування «Слідства.Інфо» про операцію Сил оборони в населеному пункті Кринки, що на Лівому березі Дніпра в Херсонській області, нам написав брат однієї з українських військовослужбовиць: «Чому ви пишете лише про чоловіків військових, які зникли безвісти в Кринках? Моя сестра теж там була». 32-річна морська піхотинка Оксана П’ятак із позивним «Отаман» теж воювала на Лівому березі Дніпра. І ось її історія.

9 місяців боїв на Лівому березі Дніпра для українських військових — це було непросте завдання. Від складної логістики — переправлення бійців, боєприпасів, їжі та ліків човнами, які постійно обстрілювались, до того, що на тому боці українців чекали з трьох боків росіяни, а позаду була вода. Однак російська техніка там постійно знищувалась, а російські «військкори» місяцями писали, як там знищують росіян взводами і ротами. 

Операція з висадки на Лівому березі почалася у жовтні 2023-го, але вже зимою воювати стало складно через те, що росіяни підтягували все більше людей та броньованої техніки, українці на тому березі зовсім не мали броні.

На весну від Кринок уже нічого не залишилось. Але позиції ЗСУ там продовжували утримувати. 

У березні у Кринки на ротацію заїхала і штурмовичка Оксана. Дівчина служила в десантно-штурмовій роті 35 бригади Морської піхоти.

«Коли почалось повномасштабне вторгнення, сестра добровольцем записалась у наше місцеве полтавське ТрО. Її посадили виконувати якусь паперову роботу. Вона хотіла бути стрільцем. Перед Новим роком ми дізнались, що вона перевелась у морську піхоту, але сама нам не зізналась, що вона там», — розповідає брат Оксани Іван, теж військовий. Більше сім’ї дівчина нічого особливо не розповідала, тільки, що все добре.

«Я НАМАГАВСЯ ПЕРЕКОНАТИ ЇЇ НЕ ЇХАТИ, ПРОПОНУВАВ ІНШУ ПОСАДУ. АЛЕ ВОНА ВІДМОВИЛАСЬ»

«Я тільки один раз бачив на позиціях жінку, і то була жінка з Норвегії, в Кринках находилась вона. Але вона була більш позаду, як медик. Це я одну тільки бачив, штурмувати ж вона не піде…», — каже 22-річний морпіх іншої десантно-штурмової роти тієї ж самої 35-ої бригади морської піхоти Ярослав. Він провів у Кринках майже увесь грудень 2023-го. 

Але в сусідньому батальйоні в такій самій десантно-штурмовій роті Оксана саме ходила на штурми. В березні 2024-го вона відправилась у Кринки не вперше.

«Я намагався її переконати, щоб вона не їхала, пропонував їй іншу посаду, щоб вона літала на fpv-дронах. Але вона відмовила, сказала, що в неї замало мізків, щоб бути пілотом, а піхотинець з неї кращий. Насправді вона мене обманула, Оксана просто хотіла їхати туди», — розповідає один з командирів Олександр, що тісно співпрацював з Оксаною.

«Я її запитував, що ти будеш робити, якщо попадеш в полон, а вона мені казала: буду битись до кінця або стрілятись. Вона такий боєць, що її не треба було питати про мотивацію, в мене були погані передчуття, але її мотивація була іти до кінця», — розповідає Олександр.

Показуємо війну такою, якою вона є. Стань спонсором наших відряджень!

7 березня 2024 року на сайті Офісу президента вийшов указ про нагородження військовослужбовців та військовослужбовиць. В довгому переліку є ім’я Оксани. Її  — матроску нагородили медаллю «За військову службу Україні». Оксана тоді була вже в Кринках.

Скриншот наказу про нагородження Оксани П’ятак

«Ми ж її хотіли першою звідти витягти. Їй було сказано, щоб вона висувалась на точку евакуації. На що вона відповіла відмовою, і сказала, що вийде останньою», — розповідає Олександр. 

«Не було такої ситуації, щоб вона здавала назад», — додає військовий командир.

«ВОНА СКАЗАЛА: «НАС ЗУСТРІЛИ». І ПОТІМ Я ПОЧУВ У РАЦІЇ СТРІЛКОВИЙ БІЙ»

18 травня у Оксани був день народження. Їй виповнилось 32 роки. 

А 19 травня родині прийшло офіційне сповіщення про те, що Оксана зникла безвісти в Кринках.

«З нею від березня довго не було зв’язку, я набирав на гарячу лінію бригади, мені казали, що все добре, вона виконує завдання», — каже брат Іван. 

Уже від інших бійців Іван пізніше дізнався, що при виході з Кринок його сестра повернула не туди, і зайшла в будинок, де вже були росіяни.

«Вони вчотирьох тримали точку. І тримати її вже було не варто. Ми намагались їх витягти звідти. Але оскільки це Кринки — все там не так просто. Ми мали скинути їм надувного човна «бабою ягою» (вид дрона, — ред.), і сказали, до якої точки їм треба дійти, щоб сісти в цей човен і вибратись. І за цей час, поки ми організовували цю евакуацію, у місце, де вони ховались, влучили три рази, і їхній підвал трохи завалило. Через це у нас було два моменти, коли зв’язок з ними обривався…», — розповідає військовий Олександр. 

Коли зв’язок знову відновився, четверо морпіхів, серед них і Оксана, почали рухатись до місця, де їх уже чекав човен на евакуацію. Йшли в повній темряві, і куди ступати їм казали по рації. І тут зв’язок знову обірвався…

«Вони звернули ліворуч, а мали праворуч. Останні її слова мені в рацію були: «нас зустріли», і потім я тільки почув у радіоефірі стрілковий бій», — пригадує Олександр. 

Що сталось далі бійці, які були на правому березі, не знали. Через деякий час у радіоперехопленнях росіян вони почули, що «у нас три хохла, среди них баба». Але чому три, а не чотири, бійців ж було четверо. Але через якийсь час четвертого військові теж знайшли, його застрелили найпершого при заході до будинку, де ховались росіяни.

«ОТАМАН»? ВОНА МОГЛА ОЧОЛИТИ ЛЮБИЙ ДВІЖ І ПІДБАДЬОРИТИ ХЛОПЦІВ, НАВІТЬ, ЯКЩО ТІ БОЯЛИСЬ

На запитання «Слідства.Інфо», чому в Оксани був позивний «Отаман», Олександр відповідає: «Тому що вона кожного могла «набодрить» (змотивувати, — ред.) на якийсь двіж, що потім ми не могли їх заспокоїти. І підбадьорити вона їх могла, навіть якщо ті дуже боялись, тому «Отаман» — це наш солдат Джейн, я хоч сам і сексист, але вона була такий боєць, що могла дати фору будь-якому хлопцю. Ми втратили достойного воїна». 

Нагадаємо, раніше «Слідство. Інфо» з’ясувало, за час боїв за Кринки з жовтня 2023-го по червень 2024-го загинуло 265 українських військових, ще 788 зникли безвісти.

Читайте також: «Я бачив пекло, і назва йому «Кринки», — бійці, які утримували село на лівому березі. І зникли там безвісти