7580

Село Гоголів на Броварщині розташувалося у 40 кілометрах від столиці. Українські військові продовжують зачищати села та містечка Київщини від росіян, зараз запеклі бої тривають саме у Броварському напрямку. «Слідство.Інфо» завітало до Гоголева та поспілкувалося з місцевими про наслідки російських атак. Ми побачили, як люди розбирають завали рибного цеху та почули історію про місцевого священика, який працював на Росію та ставив мітки для окупантів.

Дістатися Гоголева — «задачка з зірочкою». У сусідніх селах досі тривають бої, а військові знешкоджують російських диверсантів. Тому перехожих тут небагато. У деяких будинках вибите скло, більшість виглядає покинутими — два тижні тому влада організувала «зелений коридор» для евакуації населення. Тож мешканців із 5000 осіб тут залишилося небагато. 

Росіяни неодноразово обстрілювали та бомбардували саме село. Чи не найбільших руйнувань зазнав рибний цех — його знищили окупанти ракетним ударом.

Біля цеху зустрічаємо чимало місцевих, які розбирають завали. Риба тут здебільшого була заморожена, тому відносно збереглася, але оскільки склад палав, чимало продукції розтануло. Запах від складу чути вже на підході. Місцеві обговорюють те, що росіяни змінили тактику, і тепер нищать продуктові склади, аби українцям не було що їсти. «Треба просто повитирати написи на гугл-картах, щоб вони не знали, куди цілити», — говорить хтось із робітників, який перекидає пакети із вже розталими креветками. 

Поруч із цехом зустрічаємо Миколу та Василя. Вони розповідають, що місцеві допомагають розбирати завали. Риба почала псуватися, тому те, що збереглося, роздають мешканцям села — щоб було, чим годувати тварин, та й самим їсти. Магазини у селі не працюють, але багато у людей  чимало худоби, курей, тож вони поки справляються.

Найбільше, кажуть, постраждали околиці села. Там росіяни, схоже, бомбардували літаками. Розповідають про значні руйнування — рознесло кілька будинків.

«Біля мене о 3-й ночі скинули бомбу. Поруч стояли три хати. Уявіть собі, що розірвалося і вирва десь 4-5 метрів глибиною. Яка логіка скидати бомби на три будинки? Та яка в них логіка?», — каже Микола. Деревʼяна прибудова згоріла, розповідає, що навіть не було сенсу її гасити: «спалахнула як сірник».

Виїжджаємо на околиці села. Щоближче до них, то пустішими виглядають хати. Заходимо у один з дворів. Поруч розірвався снаряд, який зруйнував прилеглий будинок. На подвірʼї безлад. Василь розповідає, що тут було багато курей, більшість із них вбило уламками снаряду. «В гараж поставили “Крайслер” 2015 року (випуску – Ред), американця, все побило. Одну хату просто розірвало. Будемо рахувати компенсацію», — каже чоловік. У машині розбите скло та посічені боковини. А двері гаража нагадують решето. Кажуть, що росіяни мають компенсували ці руйнування.

Бомбардували, розповідають, удень. У одному будинку жила молода сімʼя із двома дітьми. Тільки побудували своє житло, і жили у «врємянці». На щастя, до потрапляння снаряду вони встигли виїхати, але будинок пошкоджено настільки, що його доведеться розбирати. «Це катастрофа просто», — журиться чоловік.  

Микола каже, що коли скинули найбільшу бомбу, його будинок аж підстрибнув. Припускає, що тут могли скинути великий снаряд — півтони або й тону. Вирва справді вражає — землю вибило настільки сильно, що на її дні утворилося невеличке озерце. У хати поруч знесло дах, та розкидало речі всередині. На подвірʼї висить дитяча гойдалка, на якій — з огляду на стан будинку, — вже навряд чи хтось покатається.

Є тут і свої диверсанти. Микола розповідає, що Служба безпеки затримала місцевого священника, який служив у представництві Флорівського монастиря, розташованого в Києві. Цей монастир належить до Московського патріархату. «Цей Олег — він україноненависник. Він похрестив дитину, і почав таке розповідати, що мій син вже не витримав і попросив його замовкнути. А під час війни він ставив мітки. Коли у нього провели обшук, знайшли зброю. Всі попи російські — вони мінімум у званні підполковника»,  — розповідає чоловік.

Проходимо далі. На околиці знищений будинок. Юрій, його власник, доглядає за худобою.

У нього рознесло обійстя, і теплиці, у яких вже зріла розсада.

Та попри те, що хату практично зруйновано, він продовжує тут працювати. Доглядає й за собакою — кілька днів тому, коли село ще бомбили, його собака народила цуценят, тож йому треба піклуватися і про «молоду маму». «А куди я їх подіну», — журиться чоловік. 

Микола на прощання вирішує дати нам домашніх яєць. Каже, кури попри те, що село бомбили, добре несуться. «Раніше було по 8 яєць за раз, а тепер 16. Беріть», — пригощає він.

Коли їдемо з села, зустрічаємо колону українських військових. Кажуть, провели тут зачистку, тож у Гоголеві жити буде спокійніше.