Коли росіяни зайшли у село Озерне Запорізької області, під окупацією опинилась місцева колонія — Веселівський виправний центр №8. До 30-го вересня установа працювала за українським законодавством, а після так званого референдуму перейшла під контроль окупантів. 

Про життя Веселівського виправного центру №8 в окупації йдеться у відеоматеріалі «Слідства.Інфо».

Веселівська виправний центр №8 розташований на межі Запорізької та Херсонської областей у селі Озерному. Вночі ув’язнені живуть у будівлі колонії, а вдень працюють на її підприємстві: у майстерні, столярному приміщенні, на господарстві, току тощо. Такий режим дозволяє засудженим купувати собі особисті речі в місцевому магазині. 

Після окупації Озерного керівництво колонії пішло на співпрацю з ворогом, і деякі співробітники були змушені звільнитися. Присутність росіян відчули на собі навіть ув’язнені, більшість з яких зберігали проукраїнську позицію. У колонії почали карати за прояви патріотизму, а деяких в’язнів, які намагались втекти, погрожували стратити. 

УВ’ЯЗНЕНІ З ПРОУКРАЇНСЬКОЮ ПОЗИЦІЄЮ

Ольга, продавчиня магазину на території колонії, розповідає, що з приходом росіян все змінилось. Продукти, які виробляє підприємство, не було кому купувати, бо грошей не стало. В’язням припинили виплачувати заробітну плату і магазин довелося закрити. 

Ольга — продавчиня магазину, розташованого на території Веселівського виправного центру №8

«Ув’язнені при Україні отримували зарплату, могли собі купити сигарети, якісь капці і так далі. А як стала окупація, то всього цього не стало», каже Ольга. 

Через те, що українські суди на окупованих територіях тимчасово не працюють, ув’язнені не могли звільнитись з колонії умовно-достроково. Довелось або чекати кінця року, або завершення повного терміну утримання. 

Якщо більшість ув’язнених мала проукраїнську позицію, то керівництво колонії стало на бік ворога.  

Оскільки виправний центр розташований на межі двох областей, то російська авіація пролітала повз нього, постійно лякаючи співробітників і засуджених. 

«Ну от там ще постійні вибухи. То Мі-24 летить з тими бомбами, літаки над селом літають просто так з Мелітополя на Херсон, на Миколаїв. І аж вуха затуляєш, бо це так гучно. Ми навчили всіх своїх відкривати рота, коли летить авіація, щоб перетинки не полопались», пригадує Ольга. 

ЗАБОРОНИЛИ СИМВОЛІКУ, ЩОБ НЕ ЗГАДУВАЛИ УКРАЇНУ

Олександр Фурса, керівник підприємства, на якому працюють ув’язнені, розповідає, що більшість офіцерів звільнились з початком окупації, і працювати на Росію залишилось лише троє.

Олександр Фурса — керівник підприємства, на якому працюють ув’язнені Веселівського виправного центру №8

«У нас був раніше виправний центр, а зараз там «колонія-поселення» російська. Із офіцерів, крім начальника колонії, тільки один чоловік залишився співпрацювати з росіянами. І ще один пенсіонер вирішив повернутись», — розповідає Олександр Фурса.  

Проросійське керівництво не просто стало на бік ворога, а почало наводити «нові порядки» у колонії. Так, один з офіцерів заборонив всю українську символіку та будь-які згадки про Україну. 

«Вони змусили зняти прапор України і повісити російський. Потім особа на пенсії, яка вирішила отримувати ще й зарплату у Росії, заборонила українську символіку та мову, перевела всю документацію на російську, почала тиснути, щоб про Україну взагалі ніяк не згадували», — розповідає Олександр Фурса. 

«ЧОЛОВІК П’ЯТЬ ПОКЛАДЕМО — І ВСІ БУДУТЬ, ЯК ШОВКОВІ»

Тиск колаборантів на українських засуджених спричинив хвилю протестів та втеч. 

«Страшно було засудженим, і перша партія втекла. Вони побігли в сторону Запоріжжя, і троє здалися українським військовим. Доля ще двох невідома. Чула плітки, що одного спіймали і він копав окопи росіянам», — розповідає Ольга. 

Двоє з тих ув’язнених, які дісталися до Запоріжжя, після відбування строку пішли воювати проти російських окупантів. 

«Вони відсиділи свій термін, який їм там залишався, і воюють зараз за Україну», — розповідає Ольга. 

Після цього випадку інші засуджені влаштували бунт: двадцять ув’язнених втекли і побігли в бік Нової Каховки. На першому ж блокпості їх схопили російські військові й привезли назад в колонію. У якості покарання чоловіків лупцювали і стріляли у них над головами. 

«Керівник установи благав, щоб нікого там не застрелили. Хоча вони (колаборанти, — ред.) пропонували, що давайте ми чоловік п’ять тут покладемо — і всі будуть, як шовкові», — каже Олександр Фурса. 

Олександр та Ольга розповідають, що через відсутність контролю над ув’язненими знущались і часто били. 

«Людям дуже тяжко, засудженим. Їм страшно. Вони мало того, що в окупації, так ще й сидять в колонії. Вони безправні в квадраті, розумієте?», — каже Ольга. 

Наразі не передбачено ніякої процедури захисту цих ув’язнених. Олександр Фурса розповідає, що коли була можливість їх вивезти, то відповідного наказу від центральної влади не було. 

«Коли була можливість вивезти засуджених, цього не зробили. У нас в установі 2–3 автобуси, і можна було їх за дві ходки вивезти. Це коли ще не було цих блокпостів, а потім вже все», — говорить Олександр.