378

Місто авіаторів Васильків на Київщині, що за 40 кілометрів на південь від столиці стало однією із «гарячих» точок під час наступу російських військ на Київ.

26 лютого у цьому містечку йшли запеклі вуличні бої — росіяни до того завдали кілька ракетних ударів по військовому аеродрому, який розташований поруч із містом та військовими частинами. Особливо від обстрілів та боїв постраждала центральна вулиця Василькова — вулиця Декабристів. Через розташування та дислокацію військових частин містечко і далі залишається під загрозою нових ударів.

Журналісти «Слідства.Інфо» відвідали Васильків у перервах між обстрілами.

Дорогою на Васильків перепитуємо на блокпостах: «Як там у Василькові? Спокійно?». Військові мовчки хитають головою, і кажуть: «Відносно тихо».

На підʼїзді до міста чути сирени повітряної тривоги. У додаток на телефоні приходить повідомлення «Загроза ракетного удару!».

На девʼятий день війни Васильків продовжує тримати оборону — місто наїжачилося блокпостами, на підʼїздах до міста перевіряють документи. Військові жартують — вчора фотографувалися із західними журналістами, сьогодні — з українськими.

Дозволяють сфотографувати банер на блокпосту.

На вулицях небагато перехожих. Десь віддалік чути, як працює протиповітряна оборона, відбиваючи атаки російських військ. Навколо помітні сліди нещодавніх обстрілів.

27 лютого у селі Крячки поруч із Васильковим російські військові поцілили у нафтобазу мережі АЗС Кло, яка заправляли українських військових. 

У той же день у місцевий професійно-технічний ліцей влучила російська ракета. У подвірʼї досі помітна воронка від снаряду. Сама будівля зруйнована, навколо розкидані дитячі зошити і контурні карти.

У авіаційному училищі навпроти повибивало усі вікна. Зараз будівля покинута, лише у двох вікнах майоріють українські прапорці.

Поруч розташувався памʼятник авіаторам — реактивний винищувач МІГ-21, що злітає у небо.

Саме над Васильковим Сили протиповітряної оборони України збили російський літак Іл-76 із десантом окупантів. 

Трохи далі по вулиці — пʼятиповерхівка, у яку 28 лютого влучив російський снаряд. Через це у гуртожитку обвалилося кілька поверхів.

Пожежу ліквідували за день. Втім, коли ми оглядали руїни будинку, із деяких вікон досі виходив дим. Від цього обстрілу загинуло двоє людей, ще троє — поранені.

У будівлях навколо повибивало вікна. Із аптеки поруч хтось виніс на вулицю купу сміття — розтрощені меблі та упаковки від ліків.

Сусідні будинки виглядають покинутими. Вулицею ходить кицька — схоже, донедавна вона була домашньою, бо не боїться підходити до людей та просити їсти. 

Автомобільну заправку навпроти будинку розтрощило вщент. На ній і досі стоїть знак «Прийом палива», а всередині залишилися соуси для приготування хот-догів.

Та паливо там зʼявиться, вочевидь, не скоро.

Місцеві кажуть, що останніми днями у лікарнях майже немає поранених. Магазини та аптеки переважно працюють.

Продукти тут є, а от з паливом проблеми. На АЗС, де ми зупинилися, не було бензину, а на заправку авто газом стояла черга.

На цій же заправці ми зустріли біженців із Ірпеня. Велика родина — кілька сімей, зі старшими жінками, зупинилися перепочити, щоб їхати далі. Про жахи, які їм довелося пережити, згадувати не хочуть. Як і фотографуватися.

«Куди ми поїдемо далі — не знаємо. Просто, мабуть, подалі, а там влаштуємося», — каже одна із старших жінок. 

Поруч з цією ж заправкою зустрічаємося з міською головою Василькова Наталією Баласинович. Вона щойно повернулася із центрального блокпосту міста.

«Васильків був одним з перших міст, яке почав атакувати ворог. Їхній план був захопити аеропорт і аеродром і туди, мабуть, висаджувати свою десантуру — з того, що ми бачили, що відбувалося в місті, тому ясно було. Балістичні ракети, постійні обстріли… Результат ви бачили», — каже вона.

На заправці ми зустріли хлопців із тероборони та їхніх помічників. Дмитро каже, що має власний будівельний бізнес, зараз допомагає укріплювати місто, перевозить бетонні блоки для блокпостів. Разом із Юлею вони мешкають поруч з аеропортом. Кажуть, уже звикли до обстрілів.

«Ми знаходилися прямо біля злітної смуги, коли це було. І ми прокинулися від цього. Бо у нас не просто стіни дрижали, ми відчули все це на собі, бо були у п’яти хвилинах», — розповідає Юлія. Переїздити нікуди не хочуть, коли чують вибухи — йдуть у підвал, а так живуть у своєму будинку.

«Сьогодні (4 березня — ред.) були обстріли. Ми вже звикли», — каже Дмитро.

Тут налаштовані на перемогу.

«У нас немає іншого бачення, тільки переможем і все», — каже їхній товариш Богдан, боєць місцевої тероборони. Фотографуватися теж не хочуть — кажуть, давайте після перемоги.

«Мабуть, ми вже звикли до постійних ракет, до постійної повітряної тривоги: люди дуже зібрані, ніхто з міста не виїжджає. Зібралися всі разом, будуємо фортифікаційні споруди. Всі об’єдналися і налаштовані дуже серйозно дати відсіч ворогу. Ніколи тут не буде їхньої ноги, як би їм цього не хотілося, тому що ми розуміємо, що ми на підході до Києва, а Київ — це основна мета», — каже Наталія Баласинович.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «ЗАБЕРІТЬ МЕРТВИХ РОСІЯН»: ЯК БУЧА ВІДБУДОВУЄТЬСЯ ПІСЛЯ ВАЖКИХ БОЇВ

Поки ми поверталися із Василькова, поруч російські окупанти розстріляли село Мархалівка. Там загинуло пʼятеро людей, троє з них — діти.