Окремий штурмовий батальйон «Айдар» — один із підрозділів, який від початку 2023 року бере участь у боях за Бахмут. Підрозділ тримав оборону ще на околицях міста, а нині штурмує позиції окупантів на південь від Бахмута.
Журналісти «Слідства.Інфо» провели день із начальником артилерії підрозділу із позивним «Чичен».
«Я СВОЮ ОБЛАСТЬ ТАК НЕ ЗНАЮ, ЯК ДОНБАС»
«Чичен» родом з міста Славутич Київської області. Він кадровий військовий і в армії з 2014 року, а з 2018-го майже постійно разом із підрозділом перебуває на Донеччині.
«Я свою область так не знаю, як я Донбас. Серйозно вам кажу. Я в Чернігівській області знаю тільки дорогу від свого міста до Чернігова і з Чернігова до Києва. Все. Тут, блін, любе село, любе-голубе. Куди захочеш, заїду. У Донецьку тільки ще не був», — каже військовий.
Військовий з позивним «Чичен»
Журналісти познайомилися з чоловіком на спостережному пункті. На моніторах у реальному часі виведено зображення із близько десяти дронів. Це «пташки» «Айдару» і суміжних підрозділів.
На одному із «квадратів» кожні кілька хвилин видно розриви. Це ворожа артилерія працює по піхоті «Айдару». «Чичену» доповідають про легкого 300 (пораненого, — ред.). Він передає, до якої позицій мають донести бійця, аби передати на евакуацію.
У цьому ж приміщенні бійці і живуть.
«Мою кімнату по безладу можна впізнати», — сміється «Чичен».
Однак вирізняє її скоріше не безлад, а бас-гітара, що стоїть у кутку.
«Та я оце в музикалку ходив, але не закінчив», — з усмішкою розказує військовий.
Гітару він купив нещодавно, та, зізнається, до рук її бере вкрай рідко, бо бракує часу.
Зараз підрозділ активно працює на південь від Бахмута у районі Кліщіївки, тож окрім звичної роботи по цілях, підрозділ має інтенсивно працювати перед та під час штурму — підтримуючи побратимів вогнем.
«Будь-який населений пункт важливий — це ж територія України. Навіть якесь було б село з однією людиною, ми за нього билися б. Це наша територія. У даному випадку це околиці Бахмута, які треба контролювати, аби звільнити місто», — каже «Чичен».
«ГАРМАТА! ПОСТРІЛ!»
Журналісти «Слідства.Інфо» разом з військовим якраз їдуть на вогневу позицію. На одній із ділянок дороги «Костянтинівка-Бахмут» військовий пояснює, що росіяни підходили до шляху ближче ніж на кілометр. За кілька місяців їх вдалося суттєво відкинути.
«На сьогодні можете подивитися напрямок від Іванівського до Кліщіївки, скільки зусиллями нашого батальйону — 5-ої штурмової бригади, 80-ої аеромобільної бригади було виконано поставлених задач. Зараз основна — рухатися далі й підтримувати наших у наступальних діях», — пояснює начальник артилерії підрозділу.
Артилеристи «Айдару» працюють по ворогу радянською гаубицею «Д-30». За словами «Чичен», під час наступу ці гармати можуть ще до обіду відстріляти близько 100 снарядів. Бійці готують гармату, аби відпрацювати по живій силі росіян.
«По піхоті працюватимемо, по русні, яка поки ще нічого не підозрює», — уточнює «Чичен».
Хлопці закладають у дуло снаряд та чекають на команду. Рація виголошує «вогонь» і одним порухом руки «Чичен» відправляє «привіт» ворогу.
Робота на вогневій позиції сьогодні інтенсивна, хлопцям передають ціль за ціллю. Спершу жива сила, потім артилерія Росії і зрештою по рації повідомляють про висування ворога.
Такому розвитку подій дивується і сам начальник артилерії та перебирає ініціативу на себе.
«Ану, пацани, давайте, я по*бошу по ним», — каже командир та стає до гармати.
«Шкода, що не завжди є можливість приїхати працювати. Коли ти командир, то треба вже якось все організовувати, тримати під контролем. Ну, а я насправді був би краще навідником. Це офігенна робота. Уже командиром не так цікаво бути, як навідником», — зізнається «Чичен».
Чоловік каже, що старається не «застрягати» лише на спостережному пункті, а їздити до артилеристів, мінометників та операторів БПЛА, які корегують їхню роботу.
«НУ ВСЕ, СИДІТЬ ВОЮЙТЕ ТУТ»
Повертаючись з вогневої позиції «Чичен» багато рефлексує про зміни в армії та суспільстві під час повномасштабної війни. Каже, спершу здавалося, що все буде геть інакше: «Дуже прикро, коли їздимо на «велику землю» бачити, що там ніби немає місця війні. Усі ж очікували, що ми зараз збудуємо оборону і всі будуть жити цією війною, що чоловіки зрозуміють і будуть готуватися у військо. По факту, ми збудували цю оборону, ми витримали, не пустили ворога і нам сказали: «Ну все, сидіть, воюйте тут».
Крім того, чоловік додає, що часто чує критику щодо кваліфікації командирів у війську, проте, на його думку, провина за це лежить частково і на цивільних, які підтримували зневажливе ставлення до строкової служби.
«Треба було армією раніше займатися, а в нас же всі хотіли відкосити. Згадати хоча б тих самих офіцерів запасу, які отримували молодшого лейтенанта і не йшли на строкову службу. Зараз вони проходять суди і стають командирами взводів, — не вивчивши свою військову справу. І через це гинуть люди. А люди потім дивляться на це і кажуть, що у нас командири-довбо*оби, всюди корупція, а ви самі це спричинили», — вважає «Чичен».
Усе це, переконаний військовий, зокрема, через те, що до 2014-го українська влада не приділяла належної уваги розвитку армії: «Добре, що нам допомагають. Ми реально на своїх силах, мабуть, місяці три трималися б. Не було артустановок імпортних, усе своє тільки. Ми ж думали, що армія не потрібна, у нас сусіди ж наші «браття». А «браття» спочатку Крим, Донбас, потім Харків спробували… не вийшло».
Ще більше уваги військо, на думку «Чичена», потребуватиме після завершення війни.
«Багато військових вже відчувають свою непотрібність. Тому що тут (на фронті, — ред.) я був потрібен, а в цивільному житті — нікому. Так багато людей думають. Насправді ж це не так. І дуже шкода, що цивільний світ не зацікавлений життям військових», — каже чоловік.
Читайте також: «Беріть яйця в руки і йдіть воювати, ми стомлені»: день на точці евакуації штурмового батальйону «Айдар»
