9 років поруч із війною: як живе прифронтовий Нью-Йорк

Нью-Йорк Донецької області систематично обстрілюється вже 9 років. Місцеві мешканці не можуть зустрітися з рідними та друзями, які живуть за кілька кілометрів від селища, бо ті ще у 2014-му році опинилися під російською окупацією. 

Журналісти «Слідства.Інфо» побували у прифронтовому Нью-Йорку на Донеччині та поговорили з місцевими про їхнє життя поруч з війною та про те, що для людей змінило 24 лютого 2022-го.

«ЛЮДИ ЛАМАЮТЬСЯ — НЕ КОЖЕН ВИТРИМУЄ»

Ще на в’їзді в селище чути віддалені вибухи. Лінія фронту у Нью-Йорку (колишнє Новгородське) на Донеччині майже не рухається ще з 2014-го. На вулицях пусто. До найближчих позицій від центру селища кілометрів п’ять. Місцеві вже давно звикли до такого сусідства та з початком повномасштабної війни стали більш обережними.

Пан Леонід, чоловіків років 60-ти, який працює на місцевому ринку, розповідає журналістам, що люди на вулицю тепер виходять лише за необхідності — купити їжу чи ліки.

Ринок залишається одним з найбільш людних місць, але навіть тут за зачиненими ятками можна помітити, що чимало людей з Нью-Йорка поїхали.

Леонід — мешканець смт Нью-Йорк

«Вже всі, звичайно, втомились, хочуть миру, бо психологічно оце ламаються люди — не кожен витримує, бояться, їдуть. А так магазини працюють, військові допомагають, добре ставляться», — пояснює Леонід.

Придбати їжу можна на ринку чи у магазинах, вони працюють та мають звичний асортимент. Ніхто з постачальників поки не відмовляється привозити продукти, запевняють у магазині.

У дефіциті в селищі — ліки. З кінця осені почала працювати єдина аптека в Нью-Йорку — у місцевій амбулаторії.

Від початку повномасштабного вторгнення чимало підприємців — у тому числі й власники всіх мережевих аптек — виїхали, пояснює аптекарка пані Ольга.

Ольга — мешканка Нью-Йорка, яка працює в єдиний у селищі аптеці

«Люди просили привозити ліки тих, хто їздив у Костянтинівку чи Дніпро. Бо автобуси не ходять, люди не могли до міста (Торецьк, — ред.) дістатися. Це треба було наймати таксі, а це дуже дорого», — каже жінка.

На відкритті аптеки в Нью-Йорку наполягла саме Ольга. Після повернення з кількамісячної евакуації жінка взялася обдзвонювати підприємців з Торецька, аби завезти в селище хоч мінімальний набір ліків.

«НА РОБОТУ ХОДИЛА «ДОРОГОЮ СМЕРТІ»

У Нью-Йорку у перші місяці повномасштабного вторгнення приймати людей залишилася тільки сімейна лікарка з місцевої амбулаторії Ліна Шендрик. Каже, що сама не поїхала, бо не захотіла залишати без медичної допомоги людей та й не уявляє, як можна почати будувати життя з нуля у 68 років.

«Я влітку з Петровської гори ходила сюди, бо жоден таксист не працював. Дорогу ту між двома заправками я називала «дорогою смерті». Я йшла і літали ракети. Я бігла, а вони свистіли над головою», — розказує жінка.

Ліна Шендрик — сімейна лікарка з місцевої амбулаторії

У своєму кабінеті пані Ліна сидить у білому халаті на теплий светр та обігрівачем під боком. Опалення в лікарні немає.

«Поставили нам пічку таку, що самим топити треба, і ти не знаєш, чи топити, чи прийом вести», — пояснює жінка. 

Зараз в амбулаторії працюють троє лікарів. Усі записи вони ведуть від руки, а потім фотографують і відправляють колегам, які працюють віддалено у спокійніших місцях, аби ті внесли все у електронну базу.

Найчастіше люди скаржаться пані Ліні на слабкість, тривожність та запаморочення.

«Це, по-перше, через гіподинамію. Бо страшно зараз гуляти. Раніше хоч на город виходили чи по селищу прогулятися, а зараз через обстріли у домах сидимо. Тому і страждають люди на депресії, а лікування у нас немає», — розказує лікарка.

Загалом у селищі лишається близько 2 тисяч людей, тоді як до повномасштабного вторгнення Росії мешкали близько 10 тисяч. Є серед них і діти. Тільки за останній місяць народилися двоє, уточнює лікарка.

«ЖИВЕМО ОДНИМ ДНЕМ» 

Із двома дітьми у Нью-Йорку залишається й Артем. Журналісти «Слідства.Інфо» зустрічаються з ним, коли чоловік розчищає сніг перед своїм невеликим продуктовим магазином. Це єдине джерело доходу для його родини. Каже, що у селищі страшно, але виїхати — немає грошей.

«Уже виїжджали, гроші закінчилися, а роботи там немає. Або це треба цілодобово працювати, щоб все забезпечити: і квартиру, і харчування. А тут є закрутки, є картопля — якось буде», — каже чоловік.

Так родина Артема та і інші жителі Нью-Йорка живуть усі дев’ять років російсько-української війни.

«Вже звикаєш якось. Живемо одним днем. Вранці прокинулися — і добре», — каже чоловік.

Читайте також: У полоні війни: чому сімʼї з дітьми все ще залишаються у Бахмуті