Херсон вже понад тиждень захоплений російськими військами. Терористи заблокували усі в’їзди та виїзди з міста та блокують поставки ліків і продуктів, через що міський голова назвав ситуацію в місті «гуманітарною катастрофою». Поза тим, херсонці вже четвертий день поспіль виходять на акції проти російських окупантів.
Про це йдеться у матеріалі «Після зневіри приходить нова віра»: як виживає окупований Херсон».
«Слідству.Інфо» вдалося поспілкуватися з херсонцями які перебувають у оточеному окупантами місті. Вони розповіли, що у Херсоні зараз дуже важко придбати хоча б якісь продукти. Багато магазинів закрито, до інших важко потрапити через великі черги.
«Прийшов «русскій мір» — і ми вже маємо повний «совок» з чергами, з намаганням дістати хоча б якусь їжу, бутильовану воду, яка теж закінчується. І це безглуздо, тому що Херсон, у якому завжди була купа їжі, зараз має стояти і чекати в чергах до магазинів», — розповідає юрист Андрій, який перед початком війни приїхав до своїх батьків у Херсон.
Окрім цього, оточені окупантами, люди не можуть отримати ліки — зокрема, й такі, що необхідно щодня вживати важкохворим, як інсулін чи препарати для діалізу крові. Зокрема, “Слідству.Інфо” стало відомо про випадок смерті через брак ліків у місті.
Скориставшись цією ситуацією, російські окупанти привезли до Херсону свою «гуманітарну допомогу». У п’ятницю 4 березня вони пустили на центральну міську площу кілька своїх вантажівок з продуктами. Та місцеві мешканці навіть не підійшли до цих вантажівок. Натомість — наступного дня зібралися на кількатисячний мітинг на головній площі міста з українськими прапорами.
Кількатисячний мітинг став «новим диханням» для окупованого міста. Містяни закликали російських військових повертатися додому, нагадували, що тут Україна, викрикували: «Слава Україні», «Слава Збройним силам України», «Русский военный корабль, иди на хуй».
«Мені кожного разу страшно туди йти, — розповідає активістка Ольга Жукова. — Бо в окупантів автомати, а ми повністю беззбройні. Але не піти я не можу. Це єдине, що я можу зробити, як мою дію, мій спротив».
Після 5 березня херсонці продовжили виходити на вулиці. Так, на мітингу наступного дня містяни зупиняли російські машини без номерів, почали вилазити на російські БТР-и. Їх не зупиняли й попереджувальні постріли окупантів. Зрештою, під час одного з мітингів російська техніка покинула центральну площу міста під крики «Оккупанты — домой!».
«Мій батько — лікар, — розповідає Андрій. — І він займався пораненими з перших днів, з перших подій. На мітингу я вперше з початку війни побачив, що він усміхається, бо він нарешті побачив, що не все втрачено».