Миколаївська 79-та окрема десантно-штурмова бригада тримає лінію фронту на Курахівському напрямку. Росіяни постійно штурмують позиції з залученням десятків одиниць техніки. Окупанти не шкодують людського ресурсу. Та попри постійні намагання ворога штурмувати українські позиції, бійці бригади не лише відбивають наступи росіян, а й беруть їх у полон.
Про це йдеться у репортажі «Слідства.Інфо».
«РИЗИКУВАЛИ СВОЇМ ЖИТТЯМ — ВИВЕЛИ ОКУПАНТА, ЩОБ ПОВЕРНУТИ НАШИХ ПОЛОНЕНИХ»
Десантник 79-ї ОДШБр «Фран» пішов служити ще у 2016 році. Під вибухи розповідає, наскільки зараз активні росіяни на Курахівському напрямку: «Росіяни дуже активні, людський ресурс просто в них набагато більший, ніж у нас. Штурмує постійно, намагається штурмовати. Техніки в них вже немає, штурмують малими піхотними групами. Набили кучу їхньої техніки, кучу їхньої піхоти і на цьому все закінчилось. Вони нічого цим не добилися. Вони своєю масою, своєю кількістю намагаються продавити, але у них це погано виходить», — розповідь обривають КАБи. — Треба йти, Біжімо, давай у підвальчик!».
На позиції українських штурмовиків росіяни не шкодують десятки одиниць техніки. Нещодавно хлопці відбили найбільший за всю війну ворожий штурм, під час якого окупанти застосували аж 57 одиниць техніки.
– Починає стволка працювати по мосту цьому йоб*ному.
– «Добрий», «Добрий», прийом? Ви почали рух?
– Так, ідемо на прогулянку.
– Дивися, там буде місток, треба його дуже швидко перебігти, так що полоненого давайте там приводьте до тями, щоб він був готовий, тому що може печально все закінчитися. Плюс?
– Плюс, плюс.
Військовий з позивним «Добрий» разом з побратимами та полоненим росіянином дібралися до позиції.
«Поступила команда від командного пункту, щоб перейти на іншу позицію і забрати полоненого. Полонений був поранений в ногу, коли ми прийшли. Коли вели його, то перепитували, чи йому важко, чи не важко. Щоб йому було легше пройти цей проміжок. Хоча, я гадаю, вони б не вчинили так з нашими побратимами… Я ось навіть автомат приніс нашого побратима, його вже нема, він вже на небі… Як ми можемо стримувати себе, коли це все відбувається. коли ти дивишся, як вони (росіяни, — ред.) живуть, а наші діти вмирають, і невідомо коли це все закінчиться», — каже «Добрий».
Піхотинець ЗСУ Богдан розповідає, що виводили окупанта під обстрілами, ризикуючи власними життями: «Нас обстрілювати по дорозі, десь у 20 метрах прилетіло, але нам пощастило. Ризикували своїм життям, що вели його. Вивели, щоб повернути наших полонених».
Богдану — 21 рік. Він добровільно прийшов на війну рік тому. За контрактом. Попри молодий вік, пройшов Лиман, Кліщіївку, був недалеко від Курської області. А тепер тут, на Курахівському напрямку.
«Я КРАЩЕ Б СИДІВ. Я НЕ ЗНАВ ПРО ЦЮ МИШОЛОВКУ»
Росіянин Алєксандр погодився поспілкуватися з журналісткою і розповів, що здався у полон, бо дуже хотів пити.
«Прийшов, бо води хотів. Води хочу, а я чую, що у сусідній будівлі розмовляє хтось. Підійшов. Взяв і сам до них підійшов. «Хто там?». Я злякався, трохи відбіг. Думав, що зараз все, розстріляють: «Руки підійми», — я підняв. Обшукали мене, нічого, не чіпали і все. Води дали мені й повели», — каже окупант.
Десантник 79-ї бригади з позивним «Фран» курить чергову сигарету й розповідає, як натрапили на полоненого.
«Вчора сам прийшов. З’їхали вони (росіяни, — ред.) на «бесі» (бойовій машині піхоти, — ред.), біля нашої позиції вигрузилися. Ясно, ми знищили, але не всіх. Лишилося там троє, ми спочатку зробили підрив, пів гаража склалося, а половина залишилося. І сиділи вони 4 доби без води та їжі, і один вирішив сходити щось пошукати. Вийшов, а там наші. Спитали, чи є ще. Сказав, що є… За останні кілька тижнів взяли в полон 5-6 окупантів», — каже десантник 79-ї бригади з позивним «Фран».
«Я поранений, бачите, тут палка стирчить (показує ногу, — ред.). Мене на штурм кинули. Своїм по рації говорив, щоб забрати. А вони кажуть: «Не можемо заїхати, забирати не будемо». Кинули там: «помирай, повзи сам, як хочеш». Потім оглушило, контузія. Я в чому був, так і вийшов. Здався. Все», — говорить полонений.
Окупант каже, що має строк, тому його змусили воювати.
«Воювати змусили (у РФ, — ред.)… або посадять у тюрму. А в мене строк. Каже: «Або 7 років тут, або це підписуй (згоду, — ред.)». І з міліції у військкомат притягнули, змусили підписатися і сюди (в Україну, — ред.) потрапив. Я думав втечу. Відпустять і втечу, а не вийшло. Якщо виходити навіть будеш, то тебе все одно розстріляють… Загалом я рік десь в Україні, а тут (на Курахівському напрямку, — ред.) — з липня», — каже російський полонений.
Полонений військовий РФ розповів, що його з колегами по службі привезли на БМП: «Ми просто м’ясо, мене на «бесі» вивезли, викинули як щура і назад втекли. А нас зустріли… І все — мінометка свою справу зробила. Ось так от… Я потім ще два дні сидів у підвалі. Одна поряд впала, а мене осколками засипало, а я 4 дні ще сидів у ямі… Я хочу сказати, краще контракт не підписуйте ніякий. Все, що по телевізору показують, — це брехня, що добре буде. Це заманювання, такі от справи».
– Заїхали на «бесі», вас шестеро заїхало, так?
– Так, так. Другого числа.
– А решта що?
– Решта розбіглися. А, ще двоє — «200». Двоє втекли кудись у невідомому напрямку, сховалися.
– Не сховалися. Все нормально. Вони додалися до тих двох, там вже 4 — «200». З цього угруповання тобі одному пощастило! Тебе якщо по тєліку покажуть, то своїм передай, щоб здавались. Додому поїдете, якщо не можете втекти. А краще взагалі не йдіть.
– Я вже 100 разів пожалів. Я краще б сидів. Я не знав про мишоловку цю. Я краще б сидів.
– Чай будеш?
– (Алєксандр махає ствердно).
– Ще печиво ось. Зараз кава, капучино, потанцюємо (сміється).
– Може ви самі щось похаваєте? Про нього дбаєте.
«ЯКБИ НЕ БУЛО СПОСТЕРЕЖЕННЯ З ДРОНА, ТО БУЛО Б ДУЖЕ ВАЖКО»
На відеотрансляції з дрона вщент зруйнований населений пункт. Так виглядає Катеринівка. Багато розбитої техніки, вирви від снарядів.
«Фран» рахує знищену ворожу техніку.
– 1, 2, 3, 4 і далі.
– І це коли знищили?
– Крайня була пару днів тому, ось тут одна десь. А решта вже стояла, он в полях ще стоїть там.
Військовий каже, що ворог намагається зайти в Катеринівку: «Намагаються вони зайти в Катеринівку, і не на самий початок навіть. Вони стараються зайти вглиб. Заходять і займають кругову оборону. Я не розумію їхню тактику».
Захисник розповідає, що з побратимами стараються заходити так, щоб не розкривати локацію, але не всі можуть швидко бігати, бо в бригаді є старші чоловіки.
«Стараємося заходити так, щоб не палитися, щоб швидко заходили. Не всі люди молоді, вони повільніше ідуть. Коли мужику 50 років, то він не буде бігти так, як 20-річний, того вони повільніше заходять. Перші, що несли провізію швидко зайшли, все чітко в них», — каже «Фран».
Десантник з позивним «Яніс» розповідає, що завдяки дронам вони добре відбивають ворожу атаку: «Намагаються (росіяни, — ред.) робити якісь прориви, теж свої штурмові групи посилають, але в нас контролюється добре нашими хлопцями, по цьому ми кожну їхню атаку відбиваємо. Якби не було з дрона спостереження, то було б дуже важко».
«Російські військові, коли побачили позицію, намагалися вислати до неї маленькі групи, — каже «Яніс», — було навіть таке, що вони з собою зброю не несли, вони несли заряджені вибухівкою рюкзаки. Їхня задача була донести, закинути та піти. Завдяки нашим «пташкам», з яких хлопці спостерігають, це все було вчасно знищено».
«79-КА НЕ ДАЄ ВОРОГУ ПРОСУВАТИСЯ»
Артилерист Віктор сміється і каже, що переважно це 79-ка не дає ворогу просуватися. Але росіян настільки багато, що важко: «Ви бачите зараз, з усіх щілин полізли, гади. Людей нам треба, мотивованих в арту. Ну, принаймні не завадили б. Не вистачає».
«Мало молоді приходить, усі бояться, — додає «Фран». — Двоє є мого віку, молоді. По всій Катеринівці оббігли, стільки задач виконали, вони як палки-виручалки. А то як каже хтось «я не можу, в мене ноги відмовили». Ну що ти йому зробиш? Ну сиди, все».
Богдан підтверджує, що у війську потрібна молодь, тоді б краще тримали фронт: «Є хвилювання, але треба чітко дивитись, щоб ворог не проліз і не продавив наших позицій, якщо тримати, так не вистачає людей… Якби пішло більше людей від 18 до 25 років, я думаю фронт би міцніше тримався».
«Потрібні люди і певне планування, бо так то легко, але важко не знати на скільки ми там днів. Це морально важкувато. А так, як на природі, пташок побачив, фазанів, приємно (сміється)», — додає «Добрий».
