«У північно-західній частині городища на площі Північного мису, який закінчується у вузькій своїй частині в’їздом, насиченість культурного шару виявилася значно більшою», — так археологи писали про Хотівське городище, спираючись на власні дослідження, середини 20 століття.
Ось що тут відбувається зараз.
Вражаюче за своїми масштабами будівництво впритул до парку «Феофанія» під Києвом почали у 2009-му. Перші вантажівки приїхали сюди під приводом прокладення дороги і облаштування «вхідної групи» до парку з боку села Хотів. Принаймні, так сповіщав інформаційний щиток, який тоді поставили на цьому місці. Заступник директора Інституту археології НАН України Гліб Івакін згадує: «На наши письма — а мы разослали тогда во все инстанции, включая и СБУ, и Генпрокуратуру — были простые отписки».
Понад 30 гектарів, захищених з усіх боків земляними валами, сотні років тому слугували нашим з вами пра-пра родичам — скіфам-поселенням. Звідси й назва — городище.
Під час розкопок у 1947-1948 роках радянські археологи знайшли тут багато історичних цікавинок. Ділянка стала охоронною і навіть отримала відповідний паспорт. Особливий статус згадується у документах 1979-го року, його межі уточнюються і розпорядженням КМДА 2002-го, розповідає Івакін: «К нам обратились со странной просьбой и заявлением, чтобы изменить охранные зоны городища. Причем их сделать в середине заповедных».
Та вже за рік межі Хотівського городища вирішили змінити — точніше, погодити. Так, статус заповідника отримала лише половина території. Решта, яку археологи вважали чи не найціннішою, свою «цінність» в очах чиновників втратила.
У 2008-му з’явився держакт, який, по суті, «указонив» «погодження». Історичну площу городища зменшили вдвічі. Решту землі канонадою рішень одразу розподілила Хотівська сільрада.
Так, власниками близько 13 гектарів стали 5 кооперативів. І цю землю їм виділили… безкоштовно. Це стало початком оборудки, завдяки який сюди зайдуть люди з відомими прізвищами і великими грошима.
Обухівський район, село Григорівка, вулиця Леніна, віднедавна — Героїв Майдану,13. Саме тут свого часу прописали більшість кооперативів, на які виводили безцінні хотівські землі.
Нині тут розташувалася фірма «Світанок Плюс». Чоловік, який назвався її директором, зустрів нас агресивно.
– Ми журналісти, Громадське телебачення, Максим Опанасенко.
– Максим Опанасенко, чьо ви топчете траву?
– Представтесь, будь ласка.
– Ви хто?
– А ви хто?
– Я Геля Володимир Михейович.
– За цією адресою прописано декілька житлових кооперативів.
– Та Боже збав.
– Яким виділили землю в Хотові, для пана Косюка. Яким чином?
– Шановні, моя фірма не зв’язана з Косюком ніяким шляхом.
– За цією адресою прописані…
– Ви мене зрозуміли? А яка тут адреса?
– Леніна, 13, село Григорівка.
– Це Героїв Майдану. І близько немає.
Про те, що з адресою ми не помилися, красномовно говорять оголошення біля сільради Григорівки. Вулицю Леніна перейменували в Героїв Майдану.
А це вже Трипілля, вулиця Риболовецька, 1. Ще один кооператив, на який виділялася хотівська земля, за документами прописаний — у музеї. Сам музей — на замку. Про причини закриття не знають ані місцеві мешканці, ані малослівний охоронець.
Не внесла ясності й телефонна розмова з жінкою-членом одразу двох «хотівських» кооперативів. Тетяна Нікольнікова, що нині мешкає в Києві, в один день, 29 травня 2009 року, увійшла до складу кооперативів «Козацька долина» і «Велесове городище»
– Я вже там давно не працюю…
– Ну, я знаю, але просто це було, це 2009 рік, травень місяць, кінець травня.
– Ну, щось таке було.
– А ви хотіли отримати земельну ділянку для себе, ви стояли на квартирному обліку чи вас хтось попросив стати засновником?
– Попросили.
– А хто, не скажете?
– Ні, канєшно не скажу.
Для розуміння — тоді «Велесове городище» безкоштовно отримало від Хотівської сільради майже 3 гектари Хотівського городища. При цьому на момент заснування кооперативу його членами були… троє людей.
Олександр Дядюк — київський юрист, який бореться з незаконними забудовами і виділеннями землі. Кілька років тому він намагався зайнятися темою Хотівського городища.
– То єсть, по гектару з лишнім на носа. Це шо за будівництво має бути? Це абсолютно незаконно. Це суперечить і Житловому кодексу, і примірному статуту. Це суперечить всьому.
Дядюк починав розслідувати схему. Але палиці в колеса традиційно встромляла бюрократична переписка з усіма можливими інстанціями.
– Банальні відписки, що земельна ділянка надана Державному підприємству «Хотів» для обслуговування території пам’ятки… Трагедія пішла по Хотову з того, що в цій країні продажні є не тільки прокурори і судді, але на жаль науковці і митці так само продажні.
Ми спробували розплутати хотівський клубок. За прикладом Дядюка почали офіційно — з листування. Але швидко зрозуміли – чиновники або не знають, або не хочуть знати ситуації. Нарешті, після кількамісячної переписки, нам вдалося буквально видерти копії кількох договорів купівлі-продажу в Хотівської сільради.
Як виявилося, земля у кооперативів пробула недовго. Кілька років ділянки дрібнили і перепродавали. Кінець ланцюжка вивів нас на три імені — нових власників цих земель.
Віктор Поліщук, власник мережі гіпермаркетів електроніки «Ельдорадо» і банку «Михайлівський», який після революції гідності почав активно поглинати інші фінансові структури.
Лілія Різва. Це — дружина Віктора Поліщука, управителька торгово-розважального центру «Гулівер» у Києві і, за інформацією ЗМІ, племінниця дружини російського прем’єра Дмитра Медведєва Світлани.
Ідентифіковані нами шматки городища, які опинилися в руках Поліщука-Різвої, обнесено парканом. Будівництво на території не ведеться. Поки що.
Зате активно забудовується третій і головний фігурант нашої історії — Юрій Косюк. Це один з найбагатших українців, власник «Миронівського хлібопродукту», що випускає продукцію під брендом «Наша Ряба», екс-заступник голови Адміністрації Петра Порошенка і його нинішній радник.
Маєток він собі облаштовує відповідно до статусу. Масштаби будівлі більше нагадують велетенський храм чи палац. Його спорудження йде повним ходом. Прориватися до будинку-монстра і менших прибудов, що нині «прикрашають» історичне городище і розташувалися на землі, яку Косюк придбав у «хотівських» кооперативів, «Слідству.Інфо» довелося з боєм.
– Хто ви такі?
– Громадське телебачення.
– Дуже за вас радий.
– Ми теж за Вас раді. Хто Ви і чому забороняєте тут знімати? Це археологічний заповідник, Хотівське городище.
– Служба безпеки.
– Служба безпеки України?
– Ні, цього об’єкту.
До речі, у Косюка вже є чималий будинок в іншій пристоличній зоні — у Гостомелі. Що український багатій будує в Хотові — житловий будинок чи заміський клуб для відпочинку?
– Те, що будується, будується в прірві, і воно до городища ніякого відношення не має. Там є чітке розділення і виділення території. Червона лінія проходить по дорозі, яка розділяє це все діло. Якби це була історична пам’ятка, то мені ніхто б не дав дозволу на будівництво. Там спочатку були кооперативи, я купив ці кооперативи і зайшов туди засновником. Там купа наркоманів, які колються і потім лізуть через забор, ламають. Тому що вони наркомани.
Еколог Олексій Василюк каже: «Це є спадщина, яку, як це сказати, її неможливо відновити… І навіть якщо завтра зміниться влада настільки, що всі порушники будуть покарані, опиняться за гратами, ми все одно більше ніколи не зрозуміємо куди ділась та земля, щоби її перебрати постфактум і можливо якусь пам’ятку знайти».
Історичну ділянку вже втрачено назавжди. Хоча ще у 2013-му ще раз замислилися над межами пам’ятки і ще раз збільшили охоронну зону. На схему внесли будинок-монстр, назвавши його «дисонуючою забудовою».
МАКСИМ ОПАНАСЕНКО, Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» для проекту «Слідство.Інфо»
