1904

Уже кілька днів поспіль росіяни обстрілюють багатоповерхівки Києва у різних районах. 16 березня, коли у місті тривала комендантська година, уламки російської ракети впали на два будинки — 12-поверхівку та 9-поверхівку у Шевченківському районі столиці. Вищий будинок зазнав серйозних руйнувань, уламки снаряду повністю знищили кілька квартир. У нижчій багатоповерхівці пробило дах та пошкоджено комунікації.

Журналісти «Слідства.Інфо» побували у зруйнованих квартирах киян на Шулявці та розпитали їх, як це сталося.

Вже третій день біля зруйнованих будинків на Шулявці працюють рятувальники, розбираючи обвалений останній поверх та спускаючи те, що було чиїмись квартирами — вже як будівельне сміття — униз.

На тротуарах зʼявляються перехожі, хтось гуляє із собакою і розглядає масштаби руйнувань, спричинених російським снарядом. 

У будівлях навколо повибивало вікна. Будинок навпроти залишився взагалі без шиб. У магазині внизу розбиті вітрини; їхні уламки поступово прибирають працівники.

«Тепер нам немає спокою і тут», — каже Віталій.

Вони з дружиною перебралися до Києва із Гостомеля, який покинули 10 березня.

Віталій каже, що раніше працював на заводі «Антонов», але пішов на пенсію, а його дружина працювала у бухгалтерії заводу донедавна. Коли почалася повномасштабна війна, вона разом із колегами ховалася майже добу у підвалі в Гостомелі. Після евакуації вони заселилися у квартиру до племінниці в районі Шулявки. Аж у вівторок над місцевими висотками збили ракету.

«У нас всі вікна повилітали, позакривали чим змогли. Рами поставив назад. Нікуди не втечеш від війни, вона йде за нами слідом. Але будемо тепер думати, куди перебратися», — сумно каже він.

Ще один перехожий, який живе кількома будинками далі, розповів, що прокинувся під ранок від страшного гуркоту.

«Враження було таке, наче будинок впав. Я приїхав до батька, який мешкає тут поруч, і залишився на час комендантської години. Батько, у чім був, вискочив на балкон — ударною хвилею там пошкодило вікно. Але, на щастя, всі живі», — розповідає він, і на прохання сфотографувати хитає головою.

Обходимо постраждалий будинок навколо. За ним стоїть жінка і палить.

Питаємо, чи вона місцева, а вона відповідає: «Так мені у квартирі снаряд пробив стелю, небо видно. Бачите мій балкон? Хочете, підемо, покажу».

Жінку звати Надія. Біля підʼїзду обертається та каже: «Жива, найголовніше, руки ноги, голова, що ціла. Життя почнемо спочатку, нічого страшного. Життя — це така справа. Найголовніше — це життя, а все інше барахло наживеться. Так шкода, я прожила 47 років у цьому будинку, мені вже 73. І ось тепер доводиться їхати, бо квартира зовсім не придатна. Бомба потрапила прямо у дах».

Піднімаємося за нею на верхній поверх. У дверях зовсім немає замків — каже, вирізали, бо відчинити їх було неможливо. Коли стався вибух, Надія переховувалася в укритті поруч. Тому двері довелося ламати.

У квартирі немає світла і води. Від вибуху батарею у одній з кімнат потрощило так, що вода потекла через перекриття униз. У спальні на ліжку — уламки стелі. Вся стеля вкрита тріщинами, а балконне вікно просто перетворилося на дрібну скляну крихту.

На балконі, який постраждав від вибуху, трохи прибрано, стоїть віник та совок. У відрі поруч — зметені уламки скла.

Піднімаємося із Надією на дах. Жінка просить їй допомогти, адже сходи туди вузенькі й незручні. Правда, каже, що вперше вискочила туди сама, без сторонньої допомоги.

Підходимо до місця влучання уламків снаряду. На даху помітна вирва. Надія показує: «Ось моя квартира. Ось бомба, яка впала сюди. Я зараз також сфотографую її для нашої пам’яті. Та ви ближче підійдіть, не бійтеся, я тут ходила».

Спускаємося вниз. На вулиці зустрічаємо двох стареньких. Вони теж мешкають у цьому будинку. Кажуть, підвезли фанеру, щоб забити вибиті шибки. Але її не вистачило на всіх постраждалих.

«Зараз підемо подивимось, чи не привезли нову, дізнаємося, може буде», — каже жінка.

Її чоловік спирається на дрючок. І каже: «На трьох ногах важко ходити, майже інвалід, але що робити».

Обоє жаліють своїх сусідів із іншого будинку, кажуть — тим гірше за всіх.

Поруч із будинком чимало згорілих та потрощених автівок. Одна із них стала пласкою — дах від удару бетонною плитою прогнуло всередину.

Місцеві кажуть, що із сусіднього будинку багато людей виїхало. Втім, бачимо поруч із ним чоловіка. Звати його Олександр, він мешкав саме на 12 поверсі. Прокинулися від вибуху.

«Там вже завалило нас, ліфт не робить, а одні сходи завалились. І все, більш нічого немає. Хлопці (рятувальники — ред.) приїхали, розбили стіну та нас всіх через дірку витягували. Хати нема, квартири нема, нічого нема. Но живі, і слава богу», — розповідає він.

Найважче було витягувати батьків — двох 84-річних людей. Витягнули як могли. Каже, що контужені, але живі. Питаємо, чи є де жити. Олександр сумно каже, що їх поки прихистили у місцевій школі. «А далі… не знаємо». І замовкає.

«Росіяни кажуть, що вони визволителі. Якого хріна визволителі, вибачте за такі слова. Це ж руйнівники. Це ж гірше за фашистів. Ну от як жити, жити ніде». 

Уламки російської ракети на газоні