3111

Село Мотижин, що на Київщині, стало відомим всьому світові через жорстоке вбивство російськими військовими старости села. Наприкінці березня Ольгу Сухенко, її чоловіка та сина викрали росіяни, зв’язку з ними не було. А вже після відступу окупантів, місцеві знайшли тіла сім’ї сільської старости у братській могилі — їх вбили пострілами у голову, у вбитих були зв’язані руки.

«Слідство.Інфо» відвідало Мотижин, розташований за 30-ть кілометрів від Києва Житомирською трасою. Місцеві розповіли, що тут катували та розстрілювали людей, а за селом у лісі знайшли братську могилу на 30 мирних жителів.

Зовні Мотижин відрізняється від міст і сіл, де росіяни «пройшли катком» — багато будинків, особливо в центрі, вціліли. Зруйновані ж здебільшого в результаті потрапляння снарядів ворожої артилерії. Тут поруч дислокувалися ті підрозділи окупантів, які мали йти на Київ.

Частині людей вдалося покинути Мотижин у перші дні війни. 27 лютого росіяни уже були тут, однак спробувати виїхати було можна. Та не всі скористалися цим шансом.

«Я живу он там за озером. Я був, мої двоє синів 7 і 10 років, моя дружина і мати, ми були вдома всю цю окупацію. Спочатку не хотів виїжджати, думав, вони пройдуть через село. Але ні. Тиждень вони не проходили. От тоді ми вирішили виїхати, але не змогли — росіяни вже почали розстрілювати автомобілі. І так ми сиділи до 28 березня», — розповідає Іван, місцевий тероборонець, якого зустрічаємо біля сільради.

28 лютого у селі зникло світло та зв’язок. Відразу почалися проблеми з опаленням. Багатьом довелося топити дровами, підвіз яких забезпечувала родина сільської старости Ольги Сухенко.

Патрулювали росіяни село великими групами, по 12-16 людей. Меншими не ризикували навіть заходити до хат, аби не «отримати на горіхи». До пастуха в полі прийшла на перевірку група з 30-х осіб. «В нього там кози пасуться, а приходять такі — каски чорні, одяг чорний, і зброю шукають. Яка там в нього зброя!», — каже один з чоловіків.

Іноді кидали гранати у підвали будинків. При цьому не перевіряли, чи є там хтось живий.

Обстріляли також і місцеву школу. Тут окупанти, на відміну від багатьох інших поселень, не влаштовували штаб. Тому навчальному закладу дісталась своя порція мін.

Орієнтувалися в селі погано. Кажуть, що росіяни, коли тікали, заблукали в місцевих лісах, тому дехто став легкою здобиччю для українських військових.

Тутешні ліси перекопані бліндажами. Місцеві ходили з саперами і кажуть, що деякі з них тягнулися далеко в ліс. «Окопалися вони тут так, наче хотіли жити», — каже Петро, місцевий чоловік. Всього у селі стояли близько 900 російських військових. «Ця інформація достовірна. Ми підбили їхню командирську машину. І взяли полоненого, бурята, який нам все і розповів», — каже тероборонець Іван.

Він каже, що селяни відпустили росіянина після допиту. Доводилося стримували своїх же, щоб ті не вчинили над окупантом розправу. «Ми розуміли, що якщо ми зараз його вбʼємо, вони прийдуть мститися», — каже інший чоловік, Володимир.

Росіяни вдавалися до хитрощів у своїх знущаннях з місцевих. Наприклад, вони користувалися автівками селян, або навіть вішали на машину українські прапори, щоб люди довіряли такій автівці. Коли ж до неї хтось підходив, стріляли.

Іноді забирали у місцевих і харчі. Зайшли в хату до однієї жінки – по борошно, а там лише нещодавно зробили ремонт та встановили світлі меблі. То один з окупантів відзначив, що так чисто, що це мабуть треба і роззуватися, коли в такий дім заходити. А одному із наших співрозмовників росіянин сказав «Кто вам разрешил так красиво жить?»

Чоловіки розповідають, що загарбники просто на вулицях розстріляли більше десяти мотижинців. Розстрілювали й авто, які проїжджали через село. «Багато розстріляних машин було на львівських номерах», — каже Володимир.

«У нас були буряти, кацапи, казахи. У мене закурити просили», — розповідає Володимир. Найгірше поводилися буряти, казахи ж — більш спокійно. Росіяни ходили домами і забирали у селян або ламали мисливську зброю — аби ті не мстилися і не відстрілювали їх серед лісів.

Інколи стріляли в місцевих за геть надуманими причинами. Чоловіки розповідають, що окупанти вбили 14-річну дівчинку. «Вона бігла, хотіла сховатися. Спочатку її поранили, а потім вона померла», — ділиться Петро. «Дитя поховали, на два метри вглибину. Ну навіщо, за що? А він каже: «Не сподобалося те, що вона в чорному. А я кольори такі не люблю».

Розповідають про зачистку, яку влаштували росіяни в селі. Наприкінці березня, вже коли планували відходити, почали ходити по домівках влади та представників тероборони. Так забрали родину сільської старости Ольги Сухенко, чиє тіло згодом знайшли у братській могилі разом із чоловіком, сином та іншими закатованими людьми у лісі поруч із селом. Всього там було 30 тіл. Декому з тероборони пощастило — по них не прийшли. Серед них був й Іван.

Нещодавно родину Сухенків, які до кінця допомагали односельчанам, поховали на місцевому цвинтарі. Мешканці Мотижина кажуть, що собака родини Сухенків перші дні чекала на повернення господарів. А зараз десь пропала.