Село Білогородка, що у 20 кілометрах від Києва, на вихідних обстріляли російські окупанти — о 5-й ранку суботи село накрили «градами». У самій Білогородці пошкодило кілька будинків, але поки журналістів туди не пускають. Трохи ближче до Києва розташоване котеджне містечко Happy Land. Правда, виглядає воно тепер зовсім не радісно — у один з будинків влучив ворожий снаряд, кілька навколишніх теж постраждали.
Журналісти «Слідства.Інфо» відвідали пошкоджене містечко і поспілкувалися з місцевими про те, як вони оговтуються від обстрілів та що думають про росіян.
Заїжджаємо на територію містечка Happy Land. Перехожих тут не видно. Одразу бачимо місце потрапляння снаряду — у будинку знесло дах. Спочатку обходимо його навколо, сусідні будинки теж суттєво постраждали — вибиті вікна, посічені газони. На перший погляд, у будинку нікого немає.
На задньому подвірʼї помічаємо чоловіка, який оглядає обійстя. Гукаємо його, він дозволяє зайти всередину. Володимир — власник будинку, в який потрапив снаряд. Родину він встиг вивезти у безпечне місце, сам повернувся сюди лише зранку, після новин про влучання. На щастя, всередині нікого не було.
У будинку не залишилося практично жодного цілого приміщення. Пожежні гасили його кілька годин. Зараз усюди — горілі уламки та вода. У кімнатах залишилися дитячі речі.
Каже, що на обійсті залишався лише собака. Дуже переживав за нього, але зʼясувалося, що пес не постраждав. Зараз його забрали сусіди — перечекати небезпеку. Коли господар та пес зустрілися, радості не було меж.
У містечку чимало ушкоджених будинків — комусь снаряди прилетіли в город, комусь розбили огорожу або двір.
У поселенні залишилося дуже мало людей. Один із місцевих мешканців, Сергій, вирішив показати нам Happy Land. «Оце бордюр розфігачило, бачите? А це крихтами цементу воно розлетілось. Ось сюди вони потрапили, бачите? Зараз вже трохи присипали», — показує він на колишню воронку від снаряду.
«Залишилися вже ті, кому вже начхати, і які злющі, що капець», — каже Сергій, уточнюючи, що тут далі мешкає близько десятка людей. Коли говорить, виразів щодо російських окупантів не добирає — згадує про них і одразу чути відбірну лайку. «Дали би тільки зброю, то загризли б», — емоційно каже Сергій.
Питаємо, що, в теробороні бракує зброї? Сергій відповідає: «У теробороні 37 тисяч роздали, а черга — сто. Як за хлібом у голодуху».
Загалом у комплексі 65 будинків, частина людей, які виїхали, навіть автівки покидали. Деякі залишили ключі і просять приглядати за будинком. Місцеві дратуються, бо кажуть, що здебільшого питають не про будинок, чи цілий, а якісь побутові дрібниці — як їхня шторка чи кватирка.
У одному з будинків, за словами місцевих, осколками посікло автомобіль, але він виявився на ходу, тому мешканці змогли евакуюватися після обстрілів. «Ось тут хлопець з Гостомеля забрав 20 людей», — показує Сергій на будинок, де стояла постраждала автівка.
Один з будинків з фасаду виглядає доволі пристойно, на подвірʼї пораються господарі. Кажуть, у них 1,5 місячна дитина. Про війну тут нагадує лише вирва від снаряду в саду, посічений бетонний паркан з дірками, та забиті фанерою вікна у дворі.
Коли полишаємо котеджне містечко, бачимо Володимира, який стоїть і сумно дивиться на свій колишній будинок. Питаємо: «Чи є вам де жити?», відповідає: «Є. Якось з цим розберемося».
Дорогою назад бачимо вервечку жовтих шкільних автобусів з написами «Буча», усі рухаються у напрямку Києва. У вікнах видно засмучених та розгублених людей. Принаймні, вони вибралися зі справжнього пекла і, певне, прямують у безпечніше місце.
