3806

Ніч на 15 березня у Києві була неспокійною. Російські окупанти обстрілювали місто, і влучили у чотири житлових будинки, три з яких — багатоповерхівки. 

Близько четвертої ранку у будинок на західних околицях Києва влучив російський снаряд, і він загорівся. Пів на шосту, згідно повідомлень ДСНС, пожежа була локалізована, але ліквідована аж о 15-й годині. Внаслідок цієї атаки російських військ загинуло троє людей, а ще пʼятеро травмовані. Журналісти «Слідства.Інфо» побували поруч із будинком і записали історії людей, які у ньому жили.

Чорний дим до неба помітний уже на підʼїзді до місця влучання снаряду. Будинок знаходимо швидко, з вулиці помітно чимало пожежних машин. Пахне паленим. У будинках навколо повилітали шиби, дехто вже нашвидкуруч лагодить їх фанерою.

Попри те, що пожежа в будинку почалася відразу після влучання снаряду, пожежним вдалося загасити вогонь нескоро. Коли ми приїхали на місце, вони все ще поливали будівлю водою; то тут, то там із вікон виривався густий сірий дим. Газон навколо будинку перетворився на суцільне болото, то тут, то там розташувалися групками люди. Дехто встиг винести теплі речі. Забрати своє майно у них навряд чи вийде — понад половина будинку вигоріла вщент.

Рятувальники раз по раз піднімаються на розсувну драбину, намагаючись евакуювати тих мешканців, хто ще залишився в будинку. Дітей навколо немає — схоже, їх вивезли відразу після того, як все сталося.

Перед будинком помітна глибока вирва. Очевидці кажуть, що снаряд влучив між першим та другим поверхами, якраз у підʼїзд, тому евакуація з палаючого будинку була ускладнена — пожежним довелося попрацювати.

По той бік будинку розташувався «штаб». Рятувальники переодягаються, міняють кисневі балони, адже диму ще багато. Поруч — намети «Червоного хреста», для постраждалих організували місце, де можна випити чаю. Періодично чути віддалені звуки вибухів.

За будинком стоять двоє старших людей, у них із собою практично немає речей. Прокинулися вони від вибухової хвилі, коли повилітали вікна. Вони мешкали на восьмому поверсі, тому їх евакуювали вже пожежні.

«Я прокинулася, коли вже все було вибите. А що сталося — я нічого вам не можу сказати. Може знають ті, хто не спали», — каже жінка.

І потім сумно додає: «На старості років залишилися безхатьками». 

Поруч стоїть молода жінка, плаче. Каже, живе у сусідньому будинку. О четвертій ранку почула потужний вибух, лише приблизно зрозуміла напрямок. Рідні вмовляли її нікуди не ходити і пересидіти у сховищі. Але вона не могла сидіти, склавши руки, тому не послухала їх і прийшла до будинку. Каже, що все налагоджено, всі один одному допомагають.

«Якщо ми всі ховатимемося — це не закінчиться. Не повинно таке продовжуватися. Я не знаю, як це зупинити. Це неправильно. Я бачила стільки дитячих згорілих речей, ось щоденники, малюнки, просто по дорозі, які вже відносить вітром звідси».

На пеньку сидить чоловік із великою чорною собакою. Її звати Берта, і вона дивом врятувалася із пошкодженого будинку. Її господар, Вадим, каже, що вони жили на пʼятому поверсі, прокинулися від вибухової хвилі. Пожежні евакуювали його майже відразу за допомогою пересувної драбини, а от собаці довелося зачекати — її витягнули із задимленого будинку лише близько девʼятої ранку. Розповідає, що вона дуже налякалася, але її все ж змогли витягнути через драбину.

«Я цілий поверх ніс її на собі, 45 кілограм живої ваги. Але це найдорожче, що в мене є», — каже він. Тим часом Берта відганяє від нього інших собак, зате до людей ставиться дуже приязно і дає себе погладити.

Поруч з ним його сусід Микола, який мешкав двома поверхами нижче. Як і багатьох інших мешканців, вибух заскочив його — прокинувся від вибухової хвилі.

«Ми на третьому поверсі. Якраз удар був з тої сторони — між першим поверхом і другим. Просто пощастило то, що удар був не трохи правіше, то ми ще встигли вискочити і все. Через вікно, самі. Без нічого. Документи були з собою, і все», — каже чоловік.

«Ми їм цього ніколи не простимо. Сімʼя жива, я живий, а то все. Так що перемога буде за нами. Ладно ми, мужики, ну а жінки, діти, кому вони що винні, в чому?», — емоційно каже чоловік, витирає сльози та вибачаючись відходить убік, погладити Берту. 

Поруч з будинком ми зустріли Михайла. Зовні наче спокійний, але обличчя посіріло. Питаємо, чи мешкає він тут.

«Та у мене донька тут живе. Подзвонила десь без двадцяти шість, що у будинок щось потрапило. Вона зателефонувала, що не може відчинити двері. Я зателефонував до поліції, вони сказали, що передадуть», — каже він. Через комендантську годину не зміг приїхати, як тільки наступила сьома ранку — кинувся із другом сюди. Каже, що потрапити туди неможливо.

«Вона потім зателефонувала, що не може двері відчинити — чи зруйнувалося, чи заблокувало. Тепер чекаємо. Шансів дуже мало. Чесно вам кажу», — говорить чоловік.

За його словами, спочатку якийсь звʼязок із нею був, але зараз «абонент поза зоною досяжності». Він вже був готовий полізти її рятувати самотужки, але пожежні не дають, бо небезпечно.

Питаємо: «Скільки доньці років?».

Микола каже: «Двадцять. 13 березня був день народження. Не захотіла з нами жити», — і замовкає.  

По подвірʼю та навколишніх вулицях вітер розносить аркуші дитячого зошита та віршів про армію. Хтось вчився в цьому зошиті писати букву «Ґ». Чимало людей навколо із врятованими тваринами. Будинок і досі димить та знов чути вибухи. Через те, що пожежні і досі гасять його, зʼявляється веселка.

Ми довго шукали Михайла, який чекав на порятунок доньки, біля будинку, але не знайшли. Під вечір товариш Михайла, з яким у нас був зв’язок, повідомив, що 20-річна донька його товариша загинула.