Українські військові 66-ї ОМБр, які три тижні тримали позиції на Лиманському напрямку, розповіли, у яких умовах їм доводилося перебувати. Попри це, бійці наголошують, що витримати допомогла підтримка побратимів: «Найголовніше — психологічне налаштування і впевненість у людині, яка поруч. Ми знали, що є підтримка, що нас ведуть, що з нами на зв’язку».
Про це йдеться у репортажі «Слідства.Інфо».
Піхотинці 66-ї окремої механізованої бригади розповідають, що на позиції їм скидали їжу та воду дронами.
«Воду скидали, але з п’яти пляшок після падіння залишалася одна. Тому топили сніг, лід, очищали — режим самовиживання. З їжею так само: тушонка, пюре — все перемішується після падіння. Те, що можна вишкребти, те і їси. Супи часто взагалі не доживають», — розповідають військові.
Попри це, кажуть бійці, саме в таких умовах змінюється сприйняття звичних речей: «Ми не думали, що хліб буває таким смачним, що каша така смачна. І що снігова вода — смачна. Сніг теж треба ще набрати — вийти, коли літає, щоб не спалити позицію. Але воно заходить. І ти цінуєш це зовсім інакше».
Найважчим випробуванням стали холод і постійна сирість.
«Холод і сирість — це найважче. Ми були в підвалі, де зверху проржавілі листи, і через них постійно капала вода. Вилізти не можна — дрони. І ти сидиш, накрився термоковдрою, а на тебе цілий день капає. Ми навіть збирали цю воду — натягнули ковдру, вона накапала, злили. Я жартував: уяви, скільки там елементів із таблиці Менделєєва», — розповідає один із піхотинців.
«Ти весь мокрий, а ввечері мороз. Свічку не запалиш — буде видно. Тому тільки грілки. За ніч трохи висихаєш, а зранку — те саме. Було до мінус 17, потім відлига і дощі, і одяг постійно сирий», — додають військові.
Через тепловізори повноцінно обігріватися було неможливо.
«Так особливо не потопиш, бо є тепловізори — можуть нас виявити. Тому тільки маленькі окопні свічки і грілки. Обліплюємося ними й так тримаємося», — кажуть бійці.
За словами військових, навіть вийти з укриття було ризиковано через постійну присутність дронів.
«Вони [росіяни] знали, що ми десь є, але не знали де. Потім починали шукати: один висить, другий підлітає, той відлітає — і так цілий день. Не вийти ні в туалет, нікуди. Воно [дрон] висить і жужжить, і ти просто сидиш і слухаєш», — згадують захисники.
Інколи окупанти застосовували важкі дрони-бомбардувальники.
«У них теж є «Баба Яга» (дрон, — ред.), бомбери. Носить із собою по три 152-міліметрові міни, і коли вони падають — аж земля трясеться. Було кілька таких періодів: ми в підвалах, і все здригається. Уявіть, який вибух. Звісно, страшно», — кажуть військові.
Попри складні умови, бійці наголошують: витримати допомогла підтримка побратимів: «Найголовніше — психологічне налаштування і впевненість у людині, яка поруч. Ми знали, що є підтримка, що нас ведуть, що з нами на зв’язку».
