Створення патрульної поліції стало чи не єдиною справжньою реформою після Революції Гідності. Набрані з нуля поліцейські, і зовнішнім виглядом і роботою почали доводити суспільству, що створити європейський правоохоронний орган в нашій країні цілко можливо. Але, останнім часом на роботу патрульних з’являється все більше нарікань. Чимало громадян скаржаться, що прибуття поліцейських доводиться чекати все довше і довше. Інколи на виклики патруль взагалі не приїздить. Крім того, більшає число копів, які звільняються з лав поліції. Чому так відбувається? І що станеться з патрульною поліцією, якщо нічого не міняти? Про це в сьогоднішньому спеціальному розслідуванні Слідства.Інфо.
15 осіб змагалися за одне місце у патрульній поліції Києва на початку 2015-го року. Запеклий конкурс, у якому етап за етапом відсіювали, тестували і навчали, щоденно відстежували вітчизняні та іноземні медіа. Перші 2 тисячі поліцейських присягнули на Михайлівській площі у самому центрі столиці.
Спершу вони приїздили на виклик за лічені хвилини, а тепер їх часом і не дочекатись. Патрульні, які були героями телерепортажів і статей про нову поліцію, розміщують у соціальних мережах оголошення про звільнення. Хтось відмовляється від коментарів із солідарності із вже колишніми колегами, а хтось не приховує причин зміни професії, як це робить киянин Андрій Кобилінський.
“Ти поступово просто розумієш, що реформи не відбуваються, що ти є просто ширмою, щоб прикрити відсутність реформ в Україні, красивою картинкою”, – каже Андрій Кобилінський.
Що сталося за два роки із реформою поліції? Чому ті, хто присягнув, залишають ряди українських копів?
Селфі iз перехожими, щоденні телерепортажі, інтерв’ю iз журналістами – киянин Олексій Бардадим фіксував робочі будні патрульних із першого дня як оператор ріаліті-шоу про столичних копів:
“Я їздив із ними в автомобілі, ми потрапляли в різні ситуації, починаючи від побутових алкоголічних істерій, закінчуючи якимись перестрілками і погонями. Вони ризикують своїм життям. Я бачив, як вони працюють: там повний ентузіазм, горять очі, вони дійсно щось роблять” – згадує Олексій.
Два роки потому його обікрали у центрі Києва. Посеред білого дня із його машини витягли вартісну професійну техніку:
“Крадіжка із автомобіля сталася три хвилини назад, я знаю напрямок, куди побіг злочинець, я знаю, як він був одягнений. Мені сказав це свідок, що це шорти були і зелена футболка. Це підтвердилося потім на камерах. Можна було зробити по гарячим слідам. Три із половиною години – до мене ніхто не приїхав. Я сам поїхав у відділення писати заяву. Я просто чекав через кожні 20 хвилин, дзвонив, питав. Вони казали: “Ми можемо продублювати ваш виклик. Вибачте, ми нічим вам не можемо допомогти” – доповнює потерпілий.
Олексій змушений був сам їхати у відділок і просити прийняти заяву про злочин. Потім вмовляв слідчих взяти відео із числених камер спостереження, за якими можна було прослідкувати, звідки прийшов злодій, із ким взаємодіяв та куди втік із вкраденим. З часу крадіжки минув місяць – ані викраденої техніки, ані підозрюваних слідчі не знайшли.
Історія Олексія не єдина. На сторінках патрульної поліції у соціальних мережах відгуки вдячності губляться серед численних обурень на кшталт: викликали поліцію, а вона не приїхала, або ж приїхала, та надто пізно.
Чому так відбувається, пояснює Андрій Кобилінський. Один із упізнаваних копів столиці звільнився з лав патрульних цієї весни.
“Немає ні машин, ні людей. Там така гонка йде жорстка — чого стане менше. Зараз менше машин, а завтра менше людей, а потім навпаки”, – виправдовує вже колишній колег із поліції Андрій Кобилінський.
Прибутковий бізнес, яким заробив на квартиру і позашляховик, Андрій два роки тому змінив на службу у новій патрульній поліції:
“Як планувалося із початку, як Згуладзе нам розказувала: обіцяли там певний кар’єрний ріст, що будете туди, туди залучені… І перші кілька місяців я дійсно вірив, що так буде. Ми думали, що все буде нехай не так, як в Штатах чи в Канаді, хоча б як в Грузії. Але сталося, як завжди буває в Україні. Певно, вище керівництво, тобто Аваков, подумав, що то занадто небезпечно, так багато молодої крові вливати. Краще на старих професіоналів сподіватись”, – каже колишній коп.
Два роки тому на патрулювання у Києві вийшло 2000 патрульних, 200 екіпажів на новеньких “Пріусах”. Тепер через звільнення та переходи копів до інших підрозділів, недобір серед патрульних складає понад 20 відсотків. Андрій каже, що люди йдуть із поліції насамперед через виснаження та брак часу на особисте життя.
“Ну а як можна, коли о сьомій ранку вже на шикуванні потрібно бути, або з нічної зміни приходиш мінімум о дев’ятій годині ранку. Ніяк не вдається. Просив жінку, коли я під час зміни там, ну, йшов коли ще дитя спить, а повертався, коли вже спить, то я просив, щоб скидувала у вайбер фотографії під час дня. Це одне із небагатьох речей, які додавали енергії під час роботи — фотографії дитини”, – пригадує Андрій Кобилінський.
Сьогодні колишній поліцейський може набагато більше часу приділити родині. Наприклад, може особисто забрати молодшого сина із дитячого садка. Дружина Андрія, Наталія, згадує часи, коли чоловік працював у поліції, як найважчі у їхньому подружньому житті:
“Чоловік приходив сонний. Майже все робила я сама. Від нього допомоги я й не чекала. Хотілося, щоб він відпочив тільки від роботи, виспався хоть чуть-чуть”, – зітхає Наталя Кобилінська
Типовий робочий день українського копа – це щонайменше 12 годин. Разом із дорогою на роботу та з роботи, отриманням-поверненням зброї та патрульної автівки – це усі 14, а іноді й 15 годин. Якщо зміна закінчується о сьомій ранку, додому патрульний потрапляє близько десятої ранку. Це у найкращому випадку, якщо не сталося затримань або інших подій, які потребують оформлення документів. А вже о сьомій вечора треба заступати на нову зміну. Для цього на роботі треба бути, як мінімум, на півгодини раніше. Час, що залишився — це не лише на сон, але й на підготовку форми. У патрульного лише один комплект, який видали ще на початку служби. Треба випрати, висушити, випрасувати. На сон часу майже не залишається. Про перевтому вже відкрито пишуть у соцмережах копи усієї України.
“Скільки б в день не спала, а друга нічна жахливо важка. Особливо, коли в піший патруль поставлять. О 5 ранку піший патруль вже схожий на примару”, – пише у соцмережі Ксенія Боянова, інспекторка патрульної поліції України з Охтирки (Полтавська область).
Проблема була б менш гострою, якби у патрульних не крали вихідні:
“Вогнева підготовка, тактиці постійно потрібно навчати, бо ці навички пропадають, якщо не навчати, якимось юридичним речам потрібно навчати, повторювати. Коли ж це все пробувати? Тільки у вихідний день. А якщо ще якісь події у місті – мітинг великий під Верховною Радою чи річниця того, того, того, то, звичайно, крім чергової зміни залучаються ті, у кого зараз вихідний”, – каже Андрій Кобилінський.
Через перевтому знижується швидкість реакції. А буває, патрульний просто засинає за кермом. Як наслідок — ДТП.
19 червня 2017 року о 5:30 ранку “Пріус” патрульної поліції врізався у дерево у парку біля Голосіївського озера. Андрій Кобилінський упевнений — патрульний, що був за кермом, заснув від перевтоми:
“Там однозначно по характеру пошкодження і по фотографії видно, що патрульний зранку просто собі помалу, помалу їхав, поки не заснув. А тоді, заснувши, продовжив рух і врізався в дерево. Ще добре, що в дерево, а не в озеро заїхав. Оскільки я сам часто фактично засинав за кермом, я знаю, як це буває”.
Начальник столичної поліції Юрій Зозуля каже, що людей дійсно не вистачає. А тому на тих, хто лишився, навантаження збільшилось. Якщо два роки тому вулиці патрулювало 200 екіпажів, то нині лише півтори сотні. Але втрати персоналу не пов’язані із перепрацюванням, переконує керівник, а розповіді про перевтому — це перебільшення, як і скарги на вихідні, половину з яких доводиться проводити на роботі.
“Я якось висипаюсь. Безумовно, бувають там моменти із охороною громадського порядку, якісь великі збори, великі акції проводяться, але це не є настільки часто, не є кожного дня. Для того, щоб проводити якісь навчання, нам доводиться залучати патрульних у їх вихідні дні. Але це відбувається не настільки часто, якби нам хотілося проводити якісь тренінги”, – пояснює Юрій Зозуля.
Львів. Це друге після столиці місто України, де з’явилася патрульна поліція. Нас зустрічає Лілія Таранда. Їй 30. Півтора роки тому вона проміняла сімейний бізнес на поліцейський значок.
“Я дуже хотіла іти в патрульну поліцію, – розповідає Лілія Таранда. – Це була дуже велика ідея, тому що у мене троє дітей. Я завжди хотіла, щоб в Україні краще відносилися до правоохоронних органів”.
Мати трьох дітей влучно стріляє, вправно кермує і непогано керує. Спортсменка швидко отримала посаду заступника командира взводу обслуговування доріг державного значення. Каже – здоров’я не витримувало перепрацювань навіть у молодих хлопців:
“В мене було у взводі 42 людей. Із 42 у мене завжди п’ять-шість мали високий тиск. Їх відправляли на лікування, не допускали на зміну. Хлопці йшли у лікарню нашу і їм лікарі говорили: “Синдром хронічної втоми. Треба відпочивати”. Тобто, єдине лікування — це просто виспатися, а часу не було. Тому що у кожного вдома є сім’я, діти, робота. І тих вісім тисяч явно не вистачає для проживання на всю родину”.
Машини патрульної поліції в усій Україні не мають страхування КАСКО на випадок аварій, тому не лише у Львові копи ремонтують автівки за свої гроші.
“Розбиті “Пріуси” патрульні ремонтують за свої кошти. І ремонт цей дуже коштовний”, – пише Ксенія Боянова, інспекторка патрульної поліції із Охтирки.
Патрульні роблять ремонти добровільно, запевняє один із керівників львівських копів Андрій Богуш:
“За власним бажанням, якщо, скажімо, незначне, якась царапина, чи легенько бампер, там тріщина, патрульний може написати рапорт, поклопотати за власний кошт зробити. До цього ніхто не силує, ніхто не заставляє їх це робити. Просто, якщо от робиться ДТП, надалі йде службове розслідування і там відповідні”…
Мало хто з патрульних хоче потрапити під санкції. Бо це догана у особисту справу і деприміювання, іноді неодноразове. За таких умов копам не здається дотепним жарт міністра Арсена Авакова про ДТП на нових поліцейських джипах Mitsubishi Outlander:
“Враховуючи високу вартість цих машин і особливо їхню специфіку… Ми домовилися перших трьох розстріляти, хто потрапить в аварію» – пожартував тоді міністр.
Патрульна поліція України працює за північноамериканською моделлю. Інструктори із Канади другий рік поспіль передають власний досвід українським копам. Ми зв’язалися із поліцією Калагрі, звідки приїздили тренери для наших патрульних. Наш співрозмовник Кен Тоуер. Він досвідчений поліцейський, який сдужить вже багато років. Про відсутність страхування КАСКО для автівок патрульних канадієць вперше чує саме від нас.
«Ні, наші поліцейські ніколи не платять гроші за ремонт авто із власної кишені, це правда. Поліція міста Калгарі має страховки на авто, які компенсують витрати на ремонт пошкоджень», – каже Кен Тауер, інспектор поліції із канадійського міста Калгарі.
Де копи ремонтують «Пріуси» після ДТП? Про це у поліції не говорять на камеру.
За офіційною інформацією, пошкоджені «Пріуси” у Дніпрі мають ремонтуватися на сертифікованому автосервісі Тойоти “Алмаз- Мотор”. Від нього до управління патрульної поліції менше восьми кілометрів. Але насправді активісти знаходять побиті поліцейські автівки зовсім в інших місцях.
Щоб дістатися місця, де ремонтують автівки дніпровські копи, доводиться подолати майже 20 кілометрів. Половина шляху — суцільні вибоїни. На міській околиці, в глибині приватного сектора, стоять одразу три патрульні “Пріуси”. Саме там їх знайшли міські активісти.
Кожна із патрульних машин обладнана GPS, а її місцезнаходження контролюється із пульту керування міського управління поліції. Але ці машини стояли у приватному секторі кілька днів і їхньою долею не зацікавився ніхто, окрім активістів. Вони вирішили, що поліцейські автівки або вкрадерні, або продані, або відбувається спроба видати “Пріус” за поліцейську машину.
Оперативна група слідчих, що прибула на виклик громадських активістів, зафіксувала три автівки патрульних зі слідами пошкоджень і навіть частково розібраних.
“Патрульных во дворе стоит сколько машин? Я вижу две визуально, – пояснює слідчий своєму керівництву у телефонній розмові. – Сколько тут машин? Визуально две и одна на улице, разбитая. Получается, спереди там бампера нету. Это как отсюда видно, может, за домом еще машины”…
Власник подвір’я, де стояли машини, відмовився пояснити їх місцезнаходження у себе і усі питання переадресував на вулицю Красну, 2А. Площа Красна, 2А, нині Троїцька, 2А — це адреса Дніпровського міського управління патрульної поліції. Того дня громадські активісти виявили ще два гаражних СТО, де ремонтують патрульні авта. Вже наступного ранку після імпровізованого рейду, усі поліцейські “Пріуси”, навіть розібрані, зникли з них.
Представники поліції протягом 20 днів відмовлялись віповідати на запити активістів про причини ремонту машин у місцях, що ніяк не нагадують сертифіковане СТО “Тойоти”. Врешті відповідь надійшла — патрульні ремонтують свої автівки добровільно. Безкоштовно для бюджету поліції означає, що копи платять із власної кишені. Про це розповідає вже колишній патрульний із Дніпра Володимир Олексієв:
“Нам спочатку сказали, що бережіть “Пріуси”. Негласно, якщо будуть у “Пріуса” пошкодження, то, відповідно, це будуть ваші витрати. Крім того, не тільки “Пріуси”. Патрульний несе відповідальність за бодікамери, за планшети. Якщо десь вам вибили з рук планшет, ви його розбили – ви підете за власні кошти його ремонтувати”.
Володимир був патрульним у Дніпрі довше року. Пішов у поліцію на хвилі ейфорії, але у квітні 2017-го вирішив звільнитися. Рекламні гасла, які супроводжували набір до поліції, і реальність — це зовсім різні речі, пояснює колишній коп. Реальний розмір заробітної плати виявився вдвічі меншим. Друга половина зарплатні — це премія, якої можуть позбавити за будь-яку провину.
“Кажуть, у патрульних високі зарплати. Спростую. Зарплата у патрульних – 4 000 гривень. Плюс 4 000 гривень – премія в Дніпрі. У Києві – 10 000 зарплата із премією. Існує такий механізм депримаціі. Відповідно, на розсуд керівництва вас до кінця місяця можуть залишити із чотирма тисячами. Відповідно, людина, яка повністю залежить від керівництва, буде і лагодити “Пріус” за свій рахунок, і виконувати будь-які установки керівництва. Тому що є така залежність”, – стверджує Володимир Олексієв.
Як і більшість інших копів, з якими ми спілкувалися, Володимир каже, що проблеми у роботі поліції почали з’являтися за півроку від початку її роботи:
“Деякі автомобілі в жахливому технічному стані. Коли заводилося – стукали, крекотали. Вони не призначені для наших доріг. Були зношені покришки, до не можу зношені, страшно приймати автомобіль. А не прийняти ти його не можеш – треба якось їхати на зміну. Повністю голі покришки. Це було і влітку, і навесні – за зиму все позношувалось. Нам не поспішали їх змінювати. Кожен раз на свій страх і ризик виїжджали – тільки не розганятися, щоб потім нікуди не влетіти».
Львівянка Лілія Таранда не знайома із Володимиром, але розповідає те ж саме. Вона навіть показує фото, які робила на машинах свого, вже колишнього взводу, коли забороняла виїзд. На них стерті до ниток протектори коліс, гулі, шо видулися на резині і могли призвести до ДТП, тормозні колодки, які просто вилетіли на ходу.
“Це не стається за один день, правда? Напевно, треба було досить довго поїздити. Ми завжди писали рапорти, що зламані автомобілі потребують ремонту. Хто водій, той зрозуміє. Гальмівні колодки просто зірвало. Їх там майже не було. Вони такі затерті, що просто злетіли. 100% писалися рапорти, що автомобіль несправний. Ми зробили такий флеш-моб — рапортами закидували. Може, через місяць-два воно мінялося. Але це не було відразу і автомобілі все одно виїжджали на лінію. Був випадок, де не мінялося мастило в коробці і просто коробка заклинила. Той “Пріус” до сих пір стоїть і не ремонтується. Його на евакуаторі доставляли”, – коментує Лілія Таранда свої фото із стертою резиною коліс поліцейських “Пріусів”.
Дніпровець Володимир Олексієв каже, що на інтерв’ю із нами його вмовили колишні колеги, які не можуть говорити відверто без дозволу керівництва, адже депримація – це ще одне табу у розмові із копами. Прості патрульні про неї говорити не хочуть. Наприклад, керівництво столичної поліції стверджує, що покарання грошима – це крайня межа. Навіть за розбиті з вини патрульного машини можуть не оштрафувати.
“На гроші ми намагаємося не карати патрульних ніколи. Щоб була депримація – ми намагаємося мінімізувати цей момент, тому що, в першу чергу, грошей ти позбавляєш не самого патрульного, а його родину. Тому цей вид стягнення ми намагаємося використовувати вкрай рідко”, – стверджує Юрій Зозуля, начальник управління патрульної поліції м. Києва.
Заступник начальника управління чергової служби патрульної поліції у Львові Андрій Богуш каже про депрімацію більш відверто:
“Скажімо, інспектор такий-то такий-то, на вас зараз проводиться службове розслідування. Під час служби ви разом із інспектором таким-то, теоретично, спали. Вас знайшов відеомоніторинг, це все задокументовано. З вас цього місяця будуть зняті 2-3 тисячі гривень”.
Одеса. На умовах анонімності один з поліцейських розповідає, що покарання деприміюванням практикується часто. Закон сполучуваних посудин: без зняття премії в одних патрульних її не отримають інші:
“Я кажу: ось у мене розкриття. Чи можу я розраховувати на якусь премію? Ну, ти розумієш, в цей місяць ніхто не проштрафився. Ми нікого не оштрафували. Тому ми не зможемо виплатити премію. Тобто, для того, щоб преміювати співробітника, потрібно у когось із родини забрати ці гроші. Як цей співробітник буде дивитися на того, хто отримав премію? Тобто, це буде конфлікт всередині колективу”.
Ми отримали можливість зазирнути до закритих чатів, де поліцейські обговорюють щоденну рутину. Про це вони не зізнаються на камеру, але головний показник успішності підрозділу це – кількість адмінпротоколів. Щоб отримати премію, потрібно оформити їх якомога більше. Бюрократична статистика, як в старій добрій міліції, знову важливіша за реальну боротьбу зі злочинністю.
-У нас есть рота, которой дают наряды постоянно. Они списывают вызовы и стоят, лупят постановы.
-Бо всім пох..й, що в тебе куча викликів, має бути показник, от і все…
Українські копи не мають обіцяного медичного страхування. Натомість, патрульному пропонують застрахувати своє здоров’я власним коштом, як і будь-якому іншому громадянину, розповідають копи у Одесі:
“На самом деле ему предлагают защищать себя в суде и с того человека, который нанес ему увечья, получать свой ущерб. — А если деньги прямо сейчас нужны? – Собираемся по пять гривен, по десять гривен, по 50, по 100 гривен, кто сколько может, всей патрульной полицией собираемся ему. Да, вот девочка, которая пострадала в ДТП, ей сбрасывались все на счет”.
Понеділок, дев’ятнадцяте червня. О 14:30 у дворі управління патрульної поліції Дніпра стоїть 39 автівок із 96. Майже половина. Тобто мільйонне місто патрулює лише 57 екіпажів. Для порівняння канадське місто Калгарі із мільйоном мешканців патрулює майже утричі більше поліцейських машин, каже інспектор поліції Кен Тауер:
“В звичайний день різні райони міста патрулюють до 120 автомобілів із поліцейськими. У вечірні години може бути по 2 поліцейських у кожному авто. Але патрульних автівок на виїзді зазвичай від 90 до 120”.
Юлія Бриндіна не знає цієї статистики, однак зменшення кількості патрульних екіпажів відчула на собі. О третій ранку четвертого липня цього року мешканці багатоповерхівки на вулиці Новоорловській, 2Б в Дніпрі почули, як злодії вдерлись у гараж.
“Прокинулися від того, що був дикий скрегіт металу і крики жінки: «Перестаньте ломитися, зараз викличу поліцію». Коли кричали, що зараз викличуть поліцію, з інших вікон, вони тільки сміялися, але ніхто нікуди не тікав. Вони не боялися, що поліція приїде”, – обурюється Юлія.
Жінка одразу зателефонувала 102, адже минулого року пограбували її гараж і приватний будинок, а у квартиру матері вдерлися минулого тижня. Виявилося, що навіть сусіди вже зробили кілька викликів:
“Дзвонили до нас, робили виклики, ми. Ось – поліція: вихідний дзвінок, в 3:29 виклик, в 3:45 ми повторно дзвонили, питали, де машина”.
Зрештою самі ж мешканці будинку відлякали злодіїв, а от копи на виклик приїхали лише за годину. Юлія запитувала чергового у телефонній розмові, чому так трапилося?
“Колись в нашому районі регулярно їздили патрульні, блимали синіми вогнями. Останнім часом машин немає. На що він відповів, що раніше була тисяча людей, працювало патрульних, зараз працює 500 осіб тому говорить: «Ідіть до нас працювати, будете вчасно приїжджати»”.
Колишня патрульна Лілія Таранда зі Львова каже, що довго вагалася перед тим, як написала рапорт про звільнення. Мати-одиначка зізнається – не змогла прогодувати трьох дітей на зарплату копа:
“Вижити за рахунок того, що заробляла не вдавалося – це комунальні послуги і харчі. І мама із трьома дітьми одна — це було важко. Мені самій вже приходили в голову ідеї десь ще щось працювати, але мені було це нереально. Тому що я була одна із трьома дітьми і такий графік — це було дуже важко”.
Коп у минулому Андрій Кобилінський тепер допомагає колишнім колегам заробляти у вільний час. Не всі можуть собі дозволити піти із поліції – знайти іншу роботу непросто.
“Деякі навіть, бувало, у мене підробляли вже після того, як звільнилися. Я плачу людям без кваліфікації, просто студентам, які приїхали на один день підробити, майже стільки, скільки поліцейський за зміну отримує. А працювати в мене треба менше, ніж триває зміна у поліцейського”, – зізнається Андрій. Але називати імена відмовляється, щоб поліцейських не покарали.
Постраждалий від крадіїв Олексій Бардадим про складності роботи поліції не знає, але контраст між тим, що було і як стало, відчув на собі:
“Мені здається, що це питання системи. Тобто системи не має. Система просто занепала. Її не має і незрозуміло чому. Я закриваю очі і не можу уявити масштаби і не можу уявити грошей, які пішли на цю реформу”.
Наразі чи не єдиним досягненням реформи патрульної поліції є відсутність системного хабарництва, так, як це було раніше в ДАІ. Про це кажуть і ті, хто звільнився, і ті, хто служать і досі. Та чи на довго це?
“Коли відмовляєшся від півтори тисячі доларів, які тобі пропонують, коли ловиш за кермом заможну людину у нетверезому стані — багато про що замислюєшся: варто — не варто. Мою родину годував сімейний бізнес. А у кого лише одна зарплата?” – міркує Андрій Кобилінський.
“Чим сильніше будуть затягувати людей фінансово, я думаю, тим складніше буде боротися з цією спокусою”, – прогнозує Володимир Олексієв. Як і решта колишніх і діючих копів, він каже, що робота патрульного захоплює. Вона дає адреналін і безліч вражень, які нічим не заміниш. Але коли родину нічим прогодувати, то рано чи пізно патрульні почнуть брати хабарі або знайдуть іншу роботу. Кому є куди йти — вже пішли, міркують патрульні.
Через такі розмови не варто хвилюватися, вважають у керівництві київської поліції. Мовляв, якби всі хотіли, вже б звільнилися, переконує Юрій Зозуля:
“Приходили патрульні, пишуть рапорти за власним бажанням, кажуть, що їх не влаштовує фінансова сторона, ще чогось – це абсолютно нормальний процес. Казати, якщо не піднімуть, то всі звільняться, це непрофесійно і нелогічно. Якби так було – вже всі б звільнилися. Багатьох це задовольняє. Їм подобається їхня служба і вони готові працювати так все життя”.
Але факти кажуть і про те, що нові набори не в змозі компенсувати дефіцит патрульних, у той час, як у Північній Америці бажаючі служити в поліції готові по кілька років в черзі стояти. Навіть із високими результатами тестів беруть не одразу — перевіряють. Констебль поліції канадійського міста Торонто Володимир Світличний ділиться власним досвідом:
“У моєму випадку, я не провалив жодного етапу. Співбесіда тривала чотири години. Вона була дуже непростою. І пішло майже два роки, щоб потрапити в цю службу”.
Інший пункт, що гарантує непідкупність і якість роботи копів — це достойна оплата ризикованої праці, каже Володимир:
“Я не хочу менять эту работу ни на какую другую. Потому что у нас хорошая, стабильная зарплата, контракт на 30 лет. Никто не будет рисковать ради этой мелкой взятки всей этой карьерой и вот этой стабильностью. Потому что, если вдруг попасться на взятке — это не просто потеряешь работу — это сразу попадешь в тюрьму. И это есть срок 10 лет тюрьмы, 15 лет тюрьмы”…
В українських патрульних інша ситуація: щоденний стрес, хронічна перевтома та високий ризик для життя, невисока зарплата і відсутність медичного страхування. Відтак, чи не єдина справжня реформа, якою пишалася і влада, і суспільство, перетворюється на розчарування. І на радість тим, хто заробляє на життя, порушуючи закони.
/Олександр Курбатов, “Слідство.Інфо”