Батьківський підпис на бланку — і дитина відправляється «по етапу». Будинок дитини, школа-інтернат чи в найгіршому випадку — психоневрологічний інтернат.
Володі Пилипенку 26 років. За своє життя хлопець змінив 12 інтернатних установ. Він з жахом згадує ці роки, адже усі його спогади – це знущання, приниження та катування.
«Мене здали в 4 рочки в інтернат, точніше — в дитячий будинок. В 4 з половиною мене на Слобідку в психушку поклали. Почали препарати колоти»
Володимир розповідає – мало що може згадати з дитинства, але ті уколи запам’ятав на все життя. Попереду у хлопця мав бути ще не один інтернат, і, не важко здогадатися, яке майбутнє на нього чекало. Якби не випадкова зустріч.
«В Піщанському інтернаті я знайшла Вову Пилипенка, йому було тоді 12 років, там були миші, пацюки, короста. Через те, що Вова рарозповідав, його, караючи,відправляли в психушку», — розповідає Тетяна Макарова, правозахисниця, член громадської організації захисту прав дітей-сиріт та інвалідів «За право жити».
Тетяна роками допомагала дитині як могла, і коли вже здавалося, що ось-ось воно повноліття – Володю роблять недієздатним.
«Недієздатність мені поставили у 18 років в Білгородському, тому що багато розповідав — зробили дурнем, почали колоти. Що галоперидол, що аміназин, себазол — робили овочем» — додає хлопець.
«У нас у недієздатної людини ніяких прав немає, це страшно. Їм дають статус недієздатної людини для чого – щоб вони були керовані, щоб вони були як річ», — каже правозахсниця.
Вона була шокована коли дізналася, що чиновники просто масово робили недієздатними молодих людей, які були приречені працювати, жити і помирати у стінах інтернатів:
«Я побачила на власні очі цю молодь красиву, яка хотіла вийти на свободу, але мені сказали — на жаль, вони не можуть вийти на свободу, вони недієздатні.»
Сергія Неделевича та Дениса Холостенка спіткала та сама доля – недієздатний. Хлопці розповідають, там в інтернатах їх використовували, як безкоштовну робочу силу і повністю ізолювали від зовнішнього світу.
«Неделевич працювати не хоче! — Як не хоче працювати? Все, значить зараз укольчик і на відпочинок. — Словом, там я і всі інші хлопчики, щоб нас не кололи так і працювали. Я працював у кочегарці, я працював інструктором, я працював двірником і охоронцем»
Пізніше з’ясувалося, що на Сергія та інших вихованців Новосавицького психоневрологічного були оформлені документи як на штатних працівників закладу.
«Я ще виходить три з половиною роки пропрацював там офіційно, на мене була заведена трудова книжка, картка зарплатна», — додає Сергій.
Свідчення підопічних нікого не цікавили, тому що вони мали статус недієздатних. А на рахунку Тетяни Макарової вже не один виграний суд, а отже — врятовані долі. Серед яких Володимир, Сергій та Денис. Хлопці нарешті отримали нормальне життя – вони офіційно дієздатні, працюють, навчаються, створюють сім’ї. Та на цьому жінка не зупиняється, головна мета – покарати винних:
«Ми намагалися притягнути до кримінальної відповідальності всіх. Потрібно ж довести, що це масове знущання. На те, що я кажу, вони відповідають — це ж не доведено. Сьогодні ми з прокуратурою області вже порушили кримінальні справи і доводимо, що це було масове насилля над особистістю», — каже правозахисниця.
Вона показує нам виписки з історій хвороб хлопців, де чорним по білому написано, що їх лікували психотропними лікарськими засобами.
Паралельно вивчаємо лист від головного позаштатного спеціаліста МОЗ України за спеціальністю «Психіатрія, наркологія», в якому зазначено, що такі психотропні засоби як аміназин та галоперидол не можуть застосовуватись в інтернатах, а їхнє призначення може розглядатися як катування.
Експлуатація дитячої праці — не рідкість в інтернатах. Так, у вересні прес-служба уповноваженого Верховної Ради з прав людини повідомила про те, що в Мукачівському дитячому будинку-інтернаті вихованців використовували як безкоштовну робочу силу. Частина підопічних регулярно здійснювала виїзди в села Мукачівського району, де виконувала різні господарсько-польові роботи: збір фруктів, обробка сіна, посадка картоплі.
Людмила Волинець – експерт з прав дитини пояснює: «Як правило, мова йде про трудову експлуатацію стосовно закладів мінсоцполітики, коли в цих закладах утримуються діти з ментальними проблемами – із затримкою в психічному розвитку.»
«Слідство.Інфо» потрапило в один з таких закладів. Залучанський дитячий будинок-інтернат. Тут проживає 124 вихованці, з них третина — лежачі діти та молоді люди з особливими потребами. За словами волонтерів, умови утримання дітей – просто жахливі.
Василь Футерко керівник організації «Українська благодійницька мережа» часто відвідує цей заклад:
«Тут є десь 51 — 52 працівника, у них посада — молодша медична сестра, санітарка, нянька, але це 51 на 4 зміни. Ну а мало би бути десь 70 — 80. Поки не дадуть з бюджету гроші, то не буде більше тих няньок. Якщо так лежати, якщо немає реабілітації… це ж треба займатися. Напевне, вже ніхто не скаже скільки дітей безповоротно втратили шанс хоч якось пересуватися – на візку, повзати.»
Василь Футерко розповідає, що в цьому інтернаті ще більш менш пристойний догляд за дітьми, на відміну, від, наприклад, Делятинського чи Коломийського дитячого будинку-інтернату. Тут же питаємо одну з підопічних інтернату:
— Луїза, як в Делятині годують?
— Погано! Хліб, вода, каша.
— А в Коломиї?
— В Коломиї теж.
— М’ясо давали в Коломиї?
— Ні.
— А рибку?
— Ні.
— А соки?
— Сок,нє.
Ми вирішили навідатися до Коломийського інтернату, але за поріг нас не пустили. Та ми зателефонували директорці інтернату і запитали, чому волонтери та журналісти не мають можливості потрапити до дітей і як розподіляється допомога в її закладі.
Марія Денис – директорка Коломийського дитячого будинку-інтернату все заперечує:
«Я просто сказала, що, дівчата, волонтерів ніяких не допускати поки у них не буде медичних книжок. Фрукти роздали, за це не переживайте. Взагалі-то фрукти, якщо привозяться, то має бути сертифікат на всі вироби. Волонтери привозять, пишеться акт, хто привіз. Якщо це є продукти харчування – це включається в меню, якщо засоби гігієни — це сестра-господиня виписує раз в місяць.»
Експерти, волонтери і колишні вихованці будинків-інтернатів хвилюються. І стверджують – інтернатна система сама по собі не повинна існувати. Через ту форму, в якій існують ці заклади, умови утримання близькі до катастрофічних.
Ангеліна Чендарова – волонтерка і сама в минулому вихованка дитячого будинку-інтернату згадує: «Нам казали, що ви нікому не потрібні. Так і казали. Ви нікому не потрібні, ми вас годуємо, ми працюємо. Всі працівники захищають інтернатну систему. Вони хочуть там працювати і відповідно гроші мати.»
«Взагалі інтернати — це є ліжкомісця, а не люди і не діти, і послуги там не надаються ті, які повинні надаватися, вони там просто не можуть надаватися. В залишку ми отримуємо недоглянутих дітей, це є негідне поводження і майже межує з тортурами» — каже Галина Курило, директор українського офісу Міжнародної організації захисту прав людей з інвалідністю (DRI Ukraine).
І скільки б не викривали журналісти інтернатну систему, скільки б волонтери та правозахисники не звертались про допомогу, кількість дітей в цих закладах не зменшується. Як і раніше, це близько 100 тисяч підопічних. І держава замість того, щоб зосередитись на усиновленні сиріт, підтримці сімей, чи створенні будинків сімейного типу, знову і знову наповнює інтернати новими дітьми – майбутніми жертвами цієї системи.
/Олена Козаченко, Слідство.Інфо