Марія Горбань, Слідство.Інфо
«Діяльність викривачів не всім подобається. А надто тим, кого викривають», — каже Лариса Гольник. У 2015 році вона відмовилася за хабар закрити справу проти колишнього міського голови Полтави Олександра Мамая. Та це не минуло для судді просто так. У листопаді 2017 року на неї та її чоловіка напали. А торік у серпні після скарг голови Октябрського райсуду Полтави Олександра Струкова, в якому працює Гольник, Вища рада правосуддя оголосила їй догану. Саме тому суддю не допустили до конкурсу у Вищий антикорупційний суд.
Лариса Гольник каже, що іноді в неї виникає відчуття безвиході. Хоча щойно вона повернулася з Лондона, де отримала спеціальну відзнаку організації Blueprint for Free Speech «за сміливість, чесність та боротьбу з корупцією».
Слідству.Інфо Лариса Гольник розповіла про тиск, з яким щоденно стикається суддя-викривач, участь у конкурсі до Антикорсуду, чому вона не спілкується ні з ким у суді, де працює, та чому попри все бути викривачем важливо для суспільства.
Про тиск на викривачів корупції
Сьогодні я спілкувалася з інспекторами Вищої ради правосуддя, розповідала про ситуацію, що склалася в Октябрському райсуді. Вони дуже дивувалися й казали: «Ви нам такі жахливі речі розповідаєте, в Києві такого немає».
Вони дуже дивувалися й казали: «Ви нам такі жахливі речі розповідаєте, в Києві такого немає».
Коли суддя дискримінує іншого суддю, то навряд чи він може рівно ставитися до учасників судового процесу. Я зверталася в НАЗК щодо тиску на мене з боку голови суду Олександра Струкова. Він позбавив мене відпусток, надав характеристику, що я не відповідаю займаній посаді, хоча суддя не може давати таку характеристику, це робить ВККСУ (Вища кваліфікаційна комісія суддів України — ред). І НАЗК визначили це тиском на мене й внесли припис.
Про спілкування з колегами
Нині я не спілкуюся ні з ким у суді, де працюю. Була ситуація, коли в колеги виникли проблеми з авторозподілом справ. Я намагалася їй допомогти, з’ясувати, в чому саме проблема, можливо, її права порушують. Вона не хотіла нічого казати, а потім узагалі почала мене уникати. Мені важко це пояснити, це страх, мабуть, що хтось дізнається, що вона зі мною спілкувалася.
Були судді, які чекали, куди ж схиляться терези, на мій бік чи до голови суду. І коли побачили, що Струков, фактично, уникнув реального покарання, перестали підтримувати мене. Мабуть, з’явилась якась установка мене уникати.
Попри це, в місті все ж є певне середовище — активісти, громадський сектор, які підтримують і розуміють мене. Вони часто пишуть, ми спілкуємося.
Про догану та Антикорупційний суд
Догана, яку я отримала через скаргу голови суду, стала перешкодою для участі в конкурсі до Антикорупційного суду. Я доводила Вищій раді правосуддя, що згідно із законом «Про запобігання корупції» (53 стаття — ред.) викривача не можуть притягнути до дисциплінарної відповідальності або навіть піддати такій загрозі. Однак вони не зважили на це.
Ураховуючи суспільний інтерес, їм було б простіше мене допустити, а потім уже, на етапі співбесід, якщо ми не оскаржили б догану, виключити з конкурсу. А так цей орган фактично долучився до переслідування викривача.
Учора я вирішила все-таки спробувати податися повторно на конкурс, хоч і повернутися, мабуть, неможливо. Але все ж ми можемо звернутися із заявою до ВККС, щоб вони розглянули це питання.
Ми живемо в час, коли створюються прецеденти. Уже те, що суддя стала викривачем і публічно висловлюється про тиск, із яким зіткнулася внаслідок викриття, — це вже прецедент
Ми живемо в час, коли створюються прецеденти. Уже те, що суддя стала викривачем і публічно висловлюється про тиск, із яким зіткнулася внаслідок викриття, — це вже прецедент. Я думаю, це варто зробити, а вже державний орган повинен подумати, як виправляти свою помилку.
Про напад
Нині ведеться досудове розслідування щодо нападу на нас з чоловіком. Успіхів немає, й навряд чи будуть успіхи. Від самого початку я дуже переживала, щоб не назвали винним когось, хто таким не був, абсолютно непричетну людину. Це було б навіть небезпечніше, ніж нерозслідуваний злочин.
У справі затягували час. Усі клопотання проходили через Октябрський райсуд, де я працюю. Для моїх колег розглядати цю справу було б конфліктом інтересів, тому вони заявляли про самовідвід, що також затягувало час. Однак, якщо потерпілий працює в цьому суді, провадження передаються іншій установі, є така норма закону, це визначає Апеляційний суд.
Інколи, чесно кажучи, з’являється відчуття безвиході: я ж знаю, що в них є можливості зробити все оперативно. Але ні, це роблять настільки повільно, що втрачається сама суть слідства. Я вважаю, що напад може мати зв’язок з оточенням екс-міського голови Мамая або голови суду Струкова. Людина, яка представляла інтереси Мамая на суді, є водночас і дуже близькою до Струкова, тому я пов’язую це саме з ним. І я знаю, що на рівні обласної прокуратури блокували слідчі дії, які могли б перевірити таку версію.
Про статус викривача
Звичайно, діяльність викривачів не всім подобається, а надто тим, кого викривають. Але робити це важливо для суспільства — без викривачів не будуть розкриватися злочини, зокрема й корупційні.
Коли я відмовилася закривати справу за хабар і розповіла про це, розкрила корупційний злочин, багато людей мені казали: «Якщо вийде у вас, то й у нас є шанс»
Коли я відмовилася закривати справу за хабар і розповіла про це, розкрила корупційний злочин, багато людей мені казали: «Якщо вийде у вас, то й у нас є шанс». Але те, як це відбувається, створює так званий «охолоджувальний ефект», і люди все ще сумніваються — казати їм відверто про корупцію, з якою вони зіткнулися, чи все ж замовчати цей факт, щоб не мати зайвих проблем.
Бути викривачем усе ще небезпечно в нашій країні. Визнання суспільства — це добре, але коли людина опиняється на самоті з тиском, який на неї чиниться, продовжувати дуже складно. Я розумію, як важко людям, які на це наважилися.
Потрібно ухвалити закон «про викривачів», який реально міг би їх захищати. На сьогодні є лише декларативна норма й навіть судді не розуміють, як це працює. Я навіть чула запитання якось: «А у вас є довідка, що ви викривач?»