Вже майже місяць, відколи російські окупанти залишили Північ України, на Сумщині відносно спокійно. Щоправда, у ніч на 4 травня ворог знову обстріляв населені пункти області з гелікоптерів та «Градів»: влучили у сільську школу. На щастя, без жертв.
Сумська область розташована на кордоні з Росією, тому окупанти були там вже у перші ж години війни 24 лютого. Майже вся область постраждала від окупантів. Найбільше ж — міста Тростянець, де стояли росіяни та тероризували місцеве населення, та Охтирка, де авіаударами була зруйнована частина міста. У обласному центрі Суми внаслідок бомбардувань загинули 24 особи.
Після понад місяця окупації та терору регіон починає відновлюватися. «Слідство.Інфо» відвідало Сумщину та поспілкувалося з головою обласної адміністрації Дмитром Живицьким.
Опишіть, будь ласка, що відбувалося на Сумщині під час окупації росіянами? Де була найважча ситуація?
Протягом лютого-березня була дуже важка ситуація. У більшості випадків окуповані території не мали зв’язку та електроенергії, не було можливості повноцінно доставляти хліб, продукти харчування, воду. У нас окупованих територій було менше, але багато населених пунктів були відрізані від зовнішнього світу. Суми знаходилися в оточенні. Стояли блокпости росіян, всі основні проїзди контролювалися, їхня техніка вільно пересувалася.
Північна частина (області, — ред.) практично була заблокована і відрізана, бо там через Конотопський район постійно пересувалася техніка. Росіяни зрозуміли, що місцеві мешканці, партизани, тероборона, «байрактари», артилерія атакують їхні позиції, і останні три тижні пересувалися Конотопським районом під прикриттям авіації. Зробити з ними щось тими силами, які ми мали в регіоні, було неможливо.
Найбільше від окупації постраждала Тростянецька громада, де практично не можна було вийти на вулицю. Людей розстрілювали просто на вулиці — особливо тих, у кого в руках бачили мобільні телефони, бо росіяни боялися, що будуть передавати телефонами їхні координати, фотографувати позиції. Окупанти не давали ховати загиблих. У Тростянці розстріляли та знищили автомобіль ритуальної служби — нікого не допускали на кладовище ховати людей. Перші дні вони ще випускали та дозволяли виїжджати автомобілям екстреної медичної допомоги до дітей. Мародерили по магазинах, брали алкоголь і цигарки, крали цивільний одяг.
Після ротації зайшли інші підрозділи — більш жорстокі, можливо, більш підготовлені, які вже чинили терор і геноцид по населеним пунктам. Вони ходили по хатах, забирали їжу, грабували, виводили людей на свої позиції та змушували ночувати там, де було скупчення їхньої техніки, особливо по селах Лебединської громади. Тоді на Сумщині було -10-15 градусів на вулиці.
Які саме російські військові підрозділи були на Сумщині?
Основна частина, яка була найжорстокішою, — це Кантемирівська дивізія, московська елітна (танкова дивізія, що базується в Московській області, — ред.). Були підрозділи «ЛНР»/«ДНР», які поводилися дуже зухвало. Вони говорили місцевим, що прийшли здійснювати помсту за 8 років, протягом яких йде війна (на Донеччині, — ред.). Це люди з абсолютно збоченим розумінням ситуації в світі. Були псковські дивізії.
Однак перші (росіяни, — ред.), що заходили, не були готові та налаштовані воювати з мирними мешканцями. У документах, які забрали наші військові та місцеві у російських полонених, зазначалося, що за 3-5 днів вони вже планували знаходитися в Києві на військовому параді. Це так звані парадні війська. У танках не було боєкомплектів, іржаві стволи. Вони вже йшли такі красиві з наклеєними георгіївськими стрічками, червоними зірками. Вони не збиралися воювати на території Сумської області, тут майже не було регулярних військ.
Вже зараз, аналізуючи ситуацію, це нас певним чином врятувало. Вони також про це знали і збиралися просто маршем пройти територію Сумщини та вільно дійти до Києва.
Що з того, що відбувалося на Сумщині у часи окупації, особисто вас найбільше вразило?
Зачепив авіаудар на Роменській, будинок, де загинула вся родина. Коли ми туди приїхали, я взяв медичну картку маленького хлопчика. Коли бачиш дитячі речі, усвідомлюєш, що ще вчора ціла родина: тато, мама, троє синів, дідусь і бабуся жили нормальним життям, а на завтра немає ні їх, ні будинку, нічого. Це найскладніше, чіпляє найбільше смерть дітей.
Чи проводяться зараз в області слідчі дії? Як відбувається документування шкоди, завданої росіянами?
Документуванням всіх злочинів займається Нацполіція. Відкрито більше 200 проваджень за статтею «Порушення звичаїв та законів війни», плюс відкриті провадження за фактами вбивств і пограбувань. Майже щоденно відкриваються 5-10 проваджень. До сьогодні мешканці звертаються до поліції з приводу загибелі їхніх рідних, зниклих безвісти, з приводу руйнувань, грабунків, знущань.
У нас масштаби не такі, як на Київщині, загиблих, на щастя, менше, але вже на даний момент зафіксовано та ідентифіковано більше 120 мирних мешканців, які загинули від рук (російських, — ред.) військових. Також є багато людей, що зникли безвісти.
Чи були колаборанти? Нам траплялися випадки, коли окупанти чітко знали, до кого йти, — наприклад, хто має мисливську зброю.
Таке спостерігалося в багатьох громадах. У росіян були дані, вони чітко приходили до людей із зареєстрованою зброєю, але звідки вони взяли інформацію, мені не відомо. Служба безпеки України знає про цю ситуацію. І зараз у мене є низка питань до них. У Боромлянській громаді окупанти розміщувалися у школі. Місцеві кажуть, що ворогам допомагав голова громади, однак відповіді від СБУ, що він з ними співпрацював, немає. Ми, як військова організація, не є слідчим органом, який може перевіряти ці факти та проводити слідчі дії. Відверто кажучи, є питання з приводу організації цієї роботи. Є питання і по інших громадах.
Розкажіть про російську техніку, яку жителі Сумщини забрали чи знищили
Переважно це були місцеві мешканці, партизани, з мисливською зброєю. Для місцевих це було полювання на техніку. Загруз чи зламався танк — приїхали наші, зрозуміли, що не можуть нічого зробити, поїхали. Приїхали росіяни — також нічого не можуть зробити. Знову наші — забрали або росіяни забрали. Це було таке полювання між нашими та окупантами, хто ж цю техніку швидше відремонтує й забере.
Ось ці всі відео, що ви бачили в інтернеті (так звані тракторні війська, — ред.) — це все Сумщина. Ми зараз жартуємо, що наші «тракторні війська» працюють не за призначенням, поки що обробляють землю.
Зараз скрізь у звільнених регіонах триває процес розмінування. Наскільки ця проблема є великою на Сумщині?
Заміновані великі площі, особливо це стосується населених пунктів Тростянецької громади — там, де вони найдовше стояли. До цього часу перевірки відбувалися за заявками місцевих мешканців, підприємств, органів місцевого самоврядування.
Потреба дуже велика. У Тростянецькій громаді по деяких населених пунктах є настільки великі мінування по лісах та полях, що зараз вже таким «килимовим» методом йдуть та прочісують цілі поля та лісовища.
Де було знайдено найбільше?
Місто Тростянець, околиці міста та населені пункти Тростянецької громади. Багато мирних мешканців загинули на мінах і розстяжках вже після звільнення. Майже щодня хтось отримує травми чи гине. У перший день після звільнення Тростянця місцеві бачили чоловіка, у якого на велосипеді був прив’язаний снаряд. Поміж місцевими ходять чутки, що у снарядах є цінні метали. Я боюся, що ще певний період ми будемо спостерігати, коли злітають у повітря гаражі внаслідок спроб розпиляти ці снаряди, щоб дістати нібито присутні там цінні метали.
У вас на Сумщині, на диво, збереглися непогані дороги, як для області, якою їздили російські танки. Як так вийшло?
Ті дороги, що будувалися останні два роки, витримали, залишилися практично неушкодженими. Сільські дороги по Конотопському району, де росіяни між хатами їздили, не були розраховані на такі навантаження. Близько 2 тисяч одиниць бронетехніки там пройшло, тож від доріг нічого не залишилося, просто ніби перепахане поле, без асфальту. Зараз вони грейдеруються, посипаються щебнем, рівняються, їх роблять проїзними, а вже далі робитимемо капітальний ремонт.
Є ще підірвані мости в області, це вже складніша задача. Проводиться ремонт, встановлюються понтонні та інші переправи.
Чи в усіх пунктах відновлений зв’язок, світло, газ?
Комунальники працюють дуже добре. Гуманітарна допомога налагоджена. Вже є жарти, що наші комунальники протягом 30 років накопичували сили, щоб розпочати з початком війни дуже активну роботу.
Під час окупації вони під обстрілами проводили ремонтні роботи. Електрики у нас — найбільш відчайдушні люди. На жаль, серед працівників комунальних служб є застрелені, ті, хто підірвався на міні, та важкопоранені.
Як вплинула окупація на посівну, а, відповідно, і на економіку регіону?
Посівна розпочалася у повному обсягу, окрім смуги вздовж кордону. Є великі корпорації, які відмовляються (засівати, — ред) — «Кернел», наприклад (найбільший експортер соняшникової олії, засновник — бізнесмен Андрій Веревський, — ред.). Ведемо зараз роботу і з ними, і з меншими фермерами. Місцеві фермери вже звикли до ситуації, їм не так страшно. Тому ми за те, щоб все-таки ця земля була засіяна місцевими фермерами.
Відновлення економіки — наразі одне з перших питань. По понеділках у нас зустріч з аграріями, по вівторках — з банками, по середах — із середнім бізнесом, по п’ятницях — із великим бізнесом. От приїжджав голова правління «Ощадбанку», ми спілкувалися про кредитування. Вже десь на півмільярда (гривень, — ред.) прийнято заявок на кредитування від аграріїв. Це досить серйозні кошти. На щастя, у більшості вже були закуплені посівний матеріал, паливо та засоби для обробки, це полегшує ситуацію.
