«У нас розділяється сім’я: мама — це душа, тато — серце. І у даний момент серця у нас не вистачає», — каже Яна Григор’єва. Її батько Сергій Григор’єв з 2019 року воював на сході, а на початку відкритої війни потрапив у полон у Маріуполі. Незабаром рідні Сергія отримали відеозвернення від чоловіка з неволі, де він сказав: «Сподіваюсь, я вас ще побачу». Проте зустрітися в Григор’євих не вийшло — у травні 2023 Сергій загинув у неволі.

У лікарському свідоцтві про смерть російський лікар назвав причиною інсульт. Проте українська судмедекспертиза встановила, що смерть Сергія — насильницька. Журналістам «Слідства.Інфо» також вдалося знайти експолоненого, який засвідчив, що стан Сергія Григор’єва значно погіршився після системних побиттів.

Про це йдеться у матеріалі «Слідства.Інфо».

«У шлюбі ми з чоловіком 36 років. Шлюб у нас був щасливий, двоє дітей. Ми познайомилися і розписалися за місяць. Як жінка, я була щаслива в усьому. Сергій прекрасний хазяїн, людина, він спокійний був, врівноважений. У нього були золоті руки, які робили б усе», — розповідає «Слідству.Інфо» Галина Григор’єва. 

Разом із чоловіком Сергієм у 90-ті вони звели будинок у Пирятині на Полтавщині, де й разом мешкали. 

Галина каже: Сергій дуже прагнув мати власний будинок, а біля нього — фруктовий сад. Тож незабаром Григор’єви придбали ще трохи землі й висадили на ній яблуні. Найбільший врожай за десятки років Григор’єви зібрали минулоріч — коли дізналися, що Сергій помер. «Так вродив сад, що на землі яблука лежали, гілки гнулися», — каже дружина Сергія Галина.

Нині жінка доглядає за обійстям самостійно, хоча й каже, що щоночі у снах бачить, як усі побутові речі вирішує удвох із чоловіком: «У снах все відбувається: ми живемо тим життям, їздимо на машині, працюємо. День у день». 

Доньки Григор’євих — Яна та Оксана — мешкають за кордоном, проте нині приїхали у Пирятин, бо за кілька днів їхньому тато мало б виповнитися 62. Тож цього дня хочуть бути усі разом у рідній оселі.

Галина, Оксана та Яна Григор’єви

«ДЛЯ ХЛОПЦІВ ВІН БУВ БАТЬКОМ»

Сергій Григор’єв пішов воювати у 2019 році. Рідні згадують, що чоловік ніби помолодшав: «Він був в учебці і розказував, як бігав крос. Каже: «Та я ж ще не останній!». У нього з’явився ентузіазм. Для хлопців, з якими він там був, він був батьком. Його всі поважали», — переповідають рідні Сергія.

Сергій Григор’єв

4 січня 2022 року Сергій Григор’єв знову відправився в зону АТО (ООС), був під Маріуполем. Вже за кілька днів спливав термін його контракту, проте почалася широкомасштабна війна. Чоловік був водієм у 209-му окремому протитанковому дивізіоні. 

У перші дні відкритої війни під Маріуполем техніку Сергія та його побратимів розбили росіяни. Тоді їм на допомогу прийшли морські піхотинці, разом із якими Сергій заїхав у Маріуполь. Там військові перебували на заводі Ілліча.

Сергій Григор’єв, фото зроблене в Маріуполі

«Я ЖИВИЙ, ЗДОРОВИЙ. ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ»

12 квітня доньці Сергія зателефонувала дружина одного з його побратимів й повідомила, що їхні рідні вийшли у полон.

24 серпня 2022 року Григор’єви отримали лист від Сергія: «Дорога Галочко, я живий, здоровий. Все буде добре». 

Фразу «Все буде добре», написану Сергієвим почерком, його дружина й доньки відтворили на зап’ястях, набивши однакові татуювання.

«Це наша сила. Це слова тата, які написані в неволі, в полоні. Останні слова, які були написані в листі, адресовані нам, що все буде добре», — каже донька Сергія Оксана.

Рідні Сергія набили однакові татуювання

У 2023-му рідні Сергія також отримали відео, яке чоловік був знятий у  полоні. Оксана Григор’єва каже, що воно було записане у Камишині. До того Сергія утримували у Оленівці та, ймовірно, у Таганрозі. 

Якщо хочете бачити більше викриттів злочинів Росії на нашому сайті, підтримайте нашу роботу одноразово або щомісяця. Також ви можете підписатися на щомісячний донат на Монобазі!

На відеозверненні Сергій Григор’єв одягнений у тюремну робу з рефлекторними стрічками. Чоловік зморений і значно схудлий. 

«Мої дорогі, я живий-здоровий, чекаю, коли повернуся. Сподіваюся, що я все-таки побачу вас», — каже Сергій Григор’єв на відео.

Сергій Григор’єв у полоні

«У словах: «Сподіваюсь, я вас все-таки побачу» ми зрозуміли, що щось не те», — згадує донька Оксана.

«А що може бути «те»? По тому, як він дивився на відео, я зрозуміла, що він уже не бачив. Він йшов служити в окулярах з товстою лінзою. І зубів [на відео] немає. У людини в роті були всі свої зуби. Це вставні, не дай Боже, могли б повипадати. Але то свої», — додає дружина Сергія Галина Григор’єва. 

Після Камишина Сергія Григор’єва етапували до виправної колонії №12 міста Каменськ-Шахтинський, що у Ростовській області Росії. «Слідство.Інфо» розшукало військового, який перебував там у той же час, що і Сергій Григор’єв.

«Він виділявся серед навіть нашого віку. Він був літньою людиною. Разом з ним ми ходили в столову. В перший час тримався бодрячком. Ясно, що його не залучали на роботи, які часом з’являться. Його не залучали на чергування по загону. Але він досить жваво, як на його вік, як на ті умови, себе поводив», — пригадує військовий Олександр, який повернувся в Україну у жовтні цього року після 3,5 років неволі. 

«НА ТЕРИТОРІЮ ТЮРМИ ЗАНЕСЛИ ТІЛО В ЧОРНОМУ ПАКЕТІ»

Проте згодом стан Сергія у колонії став погіршуватися. Військовий Олександр пояснює, що це сталося після системних побиттів упродовж місяця, які полоненим влаштовували співробітники Федеральної служби виконання покарань з іншого регіону.

«Для себе ми поділяли людей, які працювали у колонії. Це були місцеві, потім був спецназ (це люди, яких залучали з інших регіонів, і вони слідкували за порядком у випадку можливого заворушення), і паралельно з тим були придані сили (це працівники ФСВП). Вони заїжджали з різних регіонів. Саме по Сергію можу сказати, що тоді заїхала не дуже дружня зміна «приданих». І кожна їжа, кожен вихід у їдальню — це був неприємний квест», — каже експолонений Олександр.

Експолонений Олександр, обличчя приховано на прохання співрозмовника

Військовий пояснює, що зміна «приданих» влаштовувала бранцям так звані червоні коридори у їдальні — до прийому їжі та після: «У цьому «коридорі» майже кожен отримував удар пилицею, чи кулаком, чи ще чимось. Удари наносили серйозні. Це не було таке, що давай швидше, давай швидше. Це були саме серйозні удари. Намагалися бити по больових точках».

Олександр додає, що орієнтовно за тиждень Сергій Григор’єв почав скаржитися на стан здоров’я. У чоловіка боліло серце, почалася задишка.

«Було очевидно, що стан його здоров’я погіршувався. Він не вивозив оці фізичні навантаження, побиття, які відбувалися кожного разу. Наш загін був на 8 поверсі, йому важко було підніматися сходами, його перевели вже на перший поверх, на 7-й загін. А потім його забрали на штрафний ізолятор (ШИЗО)», — згадує свідок.

Сергій Григор’єв

У штрафному ізоляторі разом із Сергієм Григор’євим перебував полонений бойовий медик. Проте врятувати Сергія не вдалося: «Просто сказали перед обідом, що він помер. І потім на територію тюрми занесли тіло в чорному пакеті».

Дружина Сергія Галина та доньки Яна й Оксана дізналися про смерть батька 6 січня 2024 року. Напередодні відбувся обмін полоненими, й у чаті, де об’єднані рідні військових, яких утримують у Каменськ-Шахтинському, з’явився один зі звільнених. 

«Я НЕ ЗГОДНА ПРОБАЧИТИ, РОЗУМІЄТЕ?»

Оксана Григор’єва одразу надіслала експолоненому фото батька та запитала, чи той його не бачив. Військовий прочитав повідомлення, проте впродовж двох днів не відповідав. Оксана каже, що мовчання вже наштовхувало на тривожні думки, проте все ж сподівалися на краще. 

Уранці 6 січня колишній звільнений написав Оксані Григор’євій повідомлення: «Юрійович помер у середині травня 2023-го. Співчуваю». 

У березні 2024-го Григор’євим повідомили, що тіло Сергія повернули в Україну. У червні Сергія Григор’єва поховали у Пирятині на Полтавщині.

Росія видала лікарське свідоцтво про смерть на ім’я Сергія Григор’єва. У документі лікар визначив причиною смерті військового «глибокий внутрішньомозковий крововилив в праву півкулю головного мозку», тобто інсульт.

Проте українська судмедекспертиза, яку вдалося провести після репатріації тіла Сергія Григор’єва в Україну, встановила, що його смерть — насильницька. Зокрема, причиною смерті вказали «закриту тупу травму черевної порожнини з ушкодженням селезінки».

«Лікар-судмедексперт була обурена тим, що Росія видала фіктивне свідоцтво про смерть. Вона казала, що звісно, тут видно, що людина була закатована. Була внутрішня гематома. Він помер, бо стікав кров’ю», — каже старша донька Сергія Яна Григор’єва.

На могилі Сергія стоїть маленька ялинка та горить свічка. Поруч все ще квітнуть червоні троянди, які висадила Галина. Вона приходить до чоловіка кожної суботи: «Я відчуваю, що я не можу їм (росіянам, — ред.) пробачити. Не тільки за свого чоловіка не можу пробачити, але й за всіх молодих хлопців, за всіх дітей… Може це і мій гріх, що я не маю права так вчиняти. Але от я не відношуся до цієї частини людей. Я не згодна пробачити, розумієте?»

«У нас розділяється сім’я, мама — це душа, тато — це серце. І в даний момент серця в нас не вистачає», — додає донька Сергія Яна.

Читайте також: «Він — психопат»: «Слідство.Інфо» знайшло співробітника російської колонії, який вбив українського полоненого та жорстоко знущався з інших

війна, воєнні злочини росії, російські воєнні злочинці