Матеріал «Слідства.Інфо» про військову медикиню Оксану, яка звернулася до редакції через домагання в армії, менш ніж за тиждень отримав понад мільйон переглядів. Кілька місяців тому її колега-військовий вимагав від жінки інтимної близькості. Проблему домагань в українській армії стали активно обговорювати у соціальних мережах, адже на сьогодні це ніяк не вирішується на належному рівні. Наразі немає жодного судового позову, який був доведений до кінця і винні були покарані.
У Сухопутних військах кажуть, що причина у малій кількості звернень та відсутності доказової бази. Натомість дослідники з гендерних питань та юристи, які надають допомогу військовим, вважають, що проблема якраз у процесуальному керівництві. Оскільки працівники державних органів правопорядку відразу налаштовані скептично, коли чують про випадки сексуального домагання в армії. Вони, на думку активістів, не довіряють потерпілим у таких справах.
Журналісти «Слідства.Інфо» зібрали коментарі експертів щодо розслідування та загальної проблематики випадків сексуального домагання серед військових.
«ЧОМУ ТАК ПІЗНО ЗВЕРНУЛАСЯ, А ЯКІ ДОКАЗИ»?
Після публікації матеріалу «Слідства.Інфо» про медикиню, яка заявила про домагання до неї в армії, на цю тему виникла суспільна дискусія у різних соцмережах. Одні коментатори дякували військовій за сміливість говорити та бажали сили у цій боротьбі, а інші — критикували: вина, що не дала потужний відпір кривднику, довго мовчала про інцидент, сама спровокувала, вирішила хайпувати, а журналісти разом з нею…
У групі критиків опинилися і представники, які займають керівні посади у Збройних силах України, з ними журналісти особисто говорили після публікації. Люди, які мають стати на захист та оперативно і незалежно відреагувати, натомість кажуть про хайп, апелюють до тез «не на часі» та «все не так однозначно».
Журналісти «Слідства.Інфо» звернулися за коментарями до юристів і дослідників гендерних програм.
Під час розслідування сексуальних домагань або зґвалтування однією з ключових проблем, пояснюють фахівці громадської організації «Принцип», є те, що такі інциденти зазвичай відбуваються без свідків: тобто є слова потерпілої людини і є слова насильника, який часто є вищим за званням, а отже, більш авторитетним. Водночас у постраждалої людини рідко залишаються тілесні ушкодження або, якщо і є, вони зникають до моменту проведення експертизи. За словами експертів, правоохоронні органи не оперативно реагують на такі заяви, не вносять відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань відразу та не починають слідство вчасно.
«Через відсутність вагомих доказів органи правопорядку або швидко закривають провадження, або й зовсім його не починають. Звернення до слідчого судді по суті також не розв’язує проблему, оскільки втрачається час на відбирання зразків, збір доказів та проведення розслідування. Додаткова проблема — психологічний тиск з боку вищих за званням, ніж постраждала(ий), їх примушують до статевого звʼязку, погрожують відправити у гарячу точку на передову, «звідки ніхто не повертається», чи перевести на нижчу посаду, позбавити грошового забезпечення тощо», — коментують у ГО «Принцип».
Історія військової медикині Оксани, яка вирішила розповісти журналістам про домагання, підкреслює необхідність введення ефективного механізму протидії таким випадкам, вважає Ганна Гриценко — дослідниця проєкту «Невидимий батальйон» громадської організації «Інститут гендерних програм».
У підрозділі військової все ще чекали на формальний рапорт від неї, хоча жінка навіть написала заяву до ДБР, а згодом подзвонила на гарячу лінію Міністерства оборони. Разом з тим, командири її оцінюють як морально нестійку. Очевидно, що прозорий механізм, який би давав інструкцію, як діяти у такій ситуації, допоміг би уникнути хаосу. А розуміння сексуальних домагань як факту зловживання, в якому винен тільки кривдник, зніме питання про пошуки провини у психологічному портреті постраждалої.
«Команда проєкту «Невидимий батальйон» ГО «Інститут гендерних програм» вважає, що механізм протидії має бути побудований на розгляді ситуацій домагання окремим уповноваженим органом, зовнішнім відносно конкретної частини. Це допоможе йому бути по-справжньому незалежним та кваліфікованим, зосередженим на своїй спеціалізації. Зараз таку функцію не можуть виконувати ні командири частин, ні гендерні радники, останні, зокрема, тому, що це додаткове навантаження до основної посади, яка взагалі може стосуватися бухгалтерії», — розповідає Ганна Гриценко.
«ДОМАГАЛИСЬ В АРМІЇ? НУ А ЩО ТИ ХОТІЛА, ЧОЛОВІЧИЙ СВІТ!»
У Міністерстві оборони працює гаряча лінія 1512, на яку радять звертатися у відомстві відразу на випадок сексуального домагання. На прикладі військової медикині, яка згадується у матеріалі «Слідства.Інфо», жінка наважилася на цей дзвінок через два місяці після домагання. Його відразу зафіксували, на наступний день з військовою сконтактувала радниця Сухопутних військ з гендерних питань, а ще через день у військову частину приїхала з перевіркою комісія. Медикині порадили передати журналістам, які вже записали з нею інтервʼю, не публікувати матеріал. Мовляв, це може нашкодити розслідуванню та вплинути на її психологічний стан.
«Щоб потерпілі не боялися звертатися на гарячу лінію, необхідно перш за все забезпечити дві речі: конфіденційність для постраждалих та заходи їхньої безпеки, а саме переведення з підрозділу, де служить насильник, щоб вони не перетиналися. Зараз, якщо навіть справі дали хід, часто потерпіла продовжує службу зі своїм кривдником. І це важко психологічно, а іноді й небезпечно. До того ж вирішення таких ситуацій не можна доручати тим, хто вчиняв насильство, або тим, хто потенційно може покривати кривдника, а тому направлення таких повідомлень у військову частину, де служить потерпіла(ий) повинно бути обмеженим», — розповідають у ГО «Принцип».
8 березня 2024 року на сайті Офісу Президента була зареєстрована петиція про протидію з проханням до Володимира Зеленського сприяти якнайшвидшому впровадженню механізму реагування на повідомлення про сексуальні домагання, насильство за ознакою статі в ЗСУ.
У петиції підписанти, серед яких ГО «Юридична сотня», ГО «Жіночий ветеранський рух» та інші, закликають сприяти системній протидії сексуальним домаганням і гендерному насильству у військовій сфері, яка відповідатиме сучасним підходам до управління військовим і цивільним персоналом у Силах оборони держави.
У відповідь на петицію президент повідомив, що звернувся до прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля з проханням комплексно опрацювати порушені в електронній петиції питання та про результати їх розгляду поінформувати автора.
«Коли ми почали просувати петицію щодо прийняття механізму протидії домаганням та насильству в армії, зіштовхнулись з нерозумінням від багатьох людей — хіба таке є? Ті, хто визнавав проблему, відмовлялись поширювати петицію, бо не хотіли займати позицію. Деякі, навіть серед військових, наполягали, що проблема надто надумана, і набагато важливіше, що зґвалтувати можуть росіяни», — розповідає Альона Грузіна, комунікаційниця експертного ресурсу «Гендер в деталях».
Нині відомо про дві справи, коли постраждалі говорили публічно, називали ім’я свого кривдника і ініціювали судовий розгляд — це справа Валерії Сікал та справа Ольги Деркач. В обох випадках, за оцінкою команди проєкту «Невидимий батальйон» ГО «Інститут гендерних програм», справедливість не була відновлена і постраждалі зазнали додаткового психологічного тиску на себе.
«Це, безумовно, демотивує розв’язувати проблему в офіційний спосіб, і постраждалі знаходять способи звільнитися. У свою чергу, це шкодить не тільки їм, їхній кар’єрі і планам на життя, а і боєздатності Збройних сил, які втрачають кваліфіковані кадри», — зауважує дослідниця проєкту «Невидимий батальйон».
На думку експертного ресурсу «Гендер в деталях», проблема в тому, що в суспільстві досі панує «культура зґвалтування». А коли сексуальне насильство та домагання спрямовані на чоловіків, то це взагалі у патріархальному світі багатьма вважається неможливим або сприймається як приниження.
«Дуже часто навіть у цивільному світі панує думка, що говорити про якісь проблеми в армії або ж про злочини, скоєні військовими — це дискредитація армії. Однак наразі наша армія — це великий зріз суспільства. Так само як у світі, так і в армії, є унікальні спеціалісти й прекрасні люди, а є люди без будь-яких моральних принципів. І останні — мають нести відповідальність», — додає комунікаційниця експертного ресурсу «Гендер в деталях».
Читайте також: «Він почав тертися тазом», — військова заявила про домагання в армії та надала журналістам відеодокази
