Мешканці столичного району Нивки, де розташований завод «Антонов», все частіше чують вибухи у своїх дворах і змушені ховатися від уламків снарядів. Зранку 23 березня у мікрорайоні росіяни обстріляли приватні будинки та багатоповерхівку. За даними рятувальників, постраждали четверо людей.
Раніше російські війська вже цілили у цей район — річ у тім, що тут розташований завод «Антонов», що випускає літаки. Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися з мешканцями Нивок після чергових обстрілів.
На проїжджій частині помітні шматки навколишніх дерев. Російські снаряди прилетіли вглиб масиву і вибуховою хвилею тут пошкодило чимало будинків. Схоже, гілкою дерева вбило голуба — він так і лежить тут, на дорожньому полотні. Навколишні тротуари рясно вкриті розбитим склом. Люди лагодять вибиті вибухом шиби, вимітають друзки скла із своїх квартир. Місцеві комунальники прибирають наслідки.
Заходимо у двір. В одному із будинків вибите вікно. Місцеві переживають, чи не поранило нікого в середині, гукають через вікно, та намагаються потрапити у зачинений підʼїзд. Після кількох хвилин невдалих спроб приходять до висновку, що там нікого немає та вирішують повернутися до пошуків людей згодом.
Проходимо повз жінку, яка палить на балконі. На ньому потрощило всі шиби. Питаємо у неї, куди ж поцілили російські війська. Вона махає рукою вглиб приватного сектора, а на питання, чи у неї все нормально, каже, що так. У цей час її сусід з поверху вище кричить «Обережно!», і повз її балкон на землю зі дзвоном падають уламки вікна.
Місце падіння серед приватних будинків знаходимо за «аварійкою». Тут комунальні служби уже почали лагодити пошкоджені комунікації. У дворі будинку навпроти ще годину тому вирувала пожежа — зараз про неї нагадують лише почорнілі уламки прибудови та легка курява над ними.
Наталія, його мешканка, стоїть поруч із парканом та розбирає обгорілі фотоальбоми. «Ось альбомчик який лишився. Це кумі в Москві показати… Кума думає, що я палю, що я Русланчика альбом спалила. Уявляєте?», — примовляє вона, дістаючи одна по одній мокрі закіптюжені фото. «Це Москва спалила, Москва». Питаємо, чи є у неї родина в Росії. «Кума, так. Вона мені ось днями в телеграмі вислала ось таку штучку (стікер, — ред.) «окей». Я була така обурена. Я їй вислала цю голову, з якої йде вогонь. І вона перестала мені писати. Її тато, її сім’я на Виноградарі. Я їй показала, який «Ретровіль» (за день до цього російські військові поцілили у торговий центр на Виноградарі, є загиблі, — ред.), хай побачить, який».
За словами Наталії, снаряд потрапив у прибудову, де знаходився підвал. На щастя, вони із чоловіком у цей момент (попри повітряну тривогу) були в будинку. В погріб вирішили не ховатися, бо чоловік боявся, що їх може там поховати. Так би і сталося, адже від прибудови залишилася лише велика купа тліючих вуглів. Вся побутова техніка, яка там зберігалася, згоріла.
Наталія — вихователька у дитячому садку. Працює з дітьми з особливими потребами. Вже чекала, коли вийде на роботу, аж тут у двір її будинку поцілили. «Бачите, що з моєю хатою зробили. Москалі прокляті. Це було в пів восьмої ранку, я почула, дуже бахнуло. Я встигла одягнутися, подивилася у вікно, а тут вже нічого не було, все розбомбило. Замки заклинило. Я яку силу мала, не знаю, як я вийшла, бо не можна було… ну я якось вийшла, бо вогонь дуже великий був, ми з чоловіком вийшли», — розповідає вона про події того ранку.
Жінка каже, що удар був такої сили, що металеві ворота посікло, покрутило та зірвало з завіс. У сусідніх будинках теж повиносило рами. Найбільше її турбують сімейні фото, вона акуратно розбирає вцілілі фотоальбоми і розповідає, де фото весілля із чоловіком, де чоловік працює у школі, а де вона займається з дітьми.
Залишків снаряду не залишилося на території, або ж вони поховані під уламками прибудови. На дорозі поруч із будинком знаходимо маленький металевий кубик. Такими росіяни начиняють свої снаряди, щоб ті завдавали більше шкоди. «Візьму собі як талісман, на памʼять, як врятувалася», — каже Наталія. Питаємо, чи буде вона залишатися. Вона каже, що хотіла би залишитися, але син може вивезти в безпечніше місце.
Сама ж вона каже, що її біда — маленька, і неспівмірна із тим, що відчувають люди, які втратили близьких через обстріли. Та навколишні починають її переконувати, що всі, хто постраждав від війни, мають спільну біду. Вона не менша і не більша, просто різна. Жінка повертається розбирати фотографії.
За кілька кварталів від цього місця уламки снаряду потрапили у багатоповерхівку. Кажуть, наче обійшлося без загиблих — це новобудова, і багато сімей просто не встигли заселитися у неї. Біля будинку вже працюють робочі — розчищають вулицю від розбитого скла. Поки тривають роботи з розмінування, на територію нас не пускають.
Навпроти будинку працює відділення «Нової пошти». Туди, як і у багато інших відділень, стоїть величезна черга. Це відділення працює попри те, що фактично у його прийомну зону зі зворотнього боку від фасаду влучили уламки російської ракети — вікна розбиті, а стіна поруч зі сходовим майданчиком просто обвалилася. Серед понівеченого обладнання помітний хвіст російського снаряду. На місце також приїздять військові для розмінування.
Щоб потрапити на територію новобудови, знаходимо місцевого менеджера забудовника Дениса. Він проводить на територію та показує, що сталося — в одну із будівель влучило два снаряди. Всього, каже, на територію прилетіло їх вісім. «Люди тільки прокинулися. Слава богу, що всі живі. Дуже багато вибито вікон — десь у трьохсот-чотирьохсот квартир. А декілька квартир повністю зруйновані. Далі будемо дивитися… Ми тільки що з колегами спілкувалися — настільки якісно збудували, що шибки навіть не повилітали, тільки скло. Бачимо хоч у цьому якийсь позитив», — каже він. Поки проходимо територією комплексу, люди разом із дітьми та речима прямують до автомобілів.
Кілька днів тому інший район, зовсім поруч із заводом «Антонов», постраждав від російських обстрілів. У двір будинку впали залишки ракети — у навколишніх будинках не залишилося жодного цілого вікна. Жінка-очевидиця розповідає, що спочатку був дуже гучний гуркіт, а потім вибух, і всюди повилітали шибки. «Було дуже страшно», — ділиться вона.
Залишки російського снаряду залишили вирву на газоні поруч. А також поцілили у бетонний бордюр. На ньому помітна вирва. Самі уламки звідси вже вивезли військові, але нам показують фото.
На місце відразу привезли плівку для того, щоб заклеювати вікна. Люди стають у чергу, міряють рами та відмірюють собі потрібні шматки. Їм кажуть, що спочатку потрібно заклеїти вікна, аж потім вже балкони.
Поруч із підʼїздом стоїть чоловік із закривавленою собакою. Собака Умка труситься — у неї розсічена нога. Чоловік розповідає, що коли це сталося, вони вийшли погуляти, стояли поруч із підʼїздом, коли залишки снаряду влучили у бордюр. Сам він цілий, а от в собаку потрапив уламок скла. «Ветеринари вже обробили рану, сказали, що серйозних пошкоджень немає. Але вона дуже налякана», — каже він.
Поруч одна із жінок починає плакати та клясти росіян. Кричить і просить закрити нарешті небо. Вона бере шматок плівки і тремтячими руками намагається заклеїти своє вікно. Каже, що не поїде звідси, бо це її дім. Інша жінка заспокоює її, просить припинити істерику та переконує переїхати. «Ти ж розумієш, що тут небезпечний район, виїжджайте! Росіяни не заспокояться, поки не зруйнують завод. Усі, хто може, мають виїхати звідси, бо прилітатиме і прилітатиме».
