Після захоплення Луганщини росіяни активно наступали на Сіверськ. Із понад 20 тисяч населення, яке жило тут до початку повномасштабної війни, у місті залишаються кілька сотень людей. Вони живуть у підвалах без світла, води і опалення. Ховати загиблих доводиться на подвірʼях будинків, бо відходити далеко від укриттів небезпечно через постійні обстріли.
Журналісти «Слідства.Інфо» побували у Сіверську та дізналися, як живуть місцеві та що думають про ймовірні повторні спроби російської армії взяти місто в оточення.
МАЙЖЕ РІК У ПІДВАЛІ
Сіверськ виглядає покинутим. Спершу складається враження, що ним пересуваються лише військові автівки. Людей на вулицях майже немає. Перший чоловік, якого зустрічають журналісти, зупиняє авто, просить поїсти та радить проїхати до багатоповерхівок, де у підвалах живуть люди.
-
- Сіверськ Донецької області, прифронтове місто
-
- Сіверськ Донецької області, прифронтове місто
-
- Сіверськ Донецької області, прифронтове місто
Довкола однієї з 9-поверхівок з вибитими вікнами розкидані речі: одяг, відра, дошки. На вході до підвалу білою фарбою написано «Люди».
Біля входу стоїть чоловік років 40. Це Дмитро. Він разом з батьками та ще двома сусідами живе у підвалі. Зі своєї квартири на 4-му поверсі вони переїхали ще у березні через сильні обстріли. Ліжка для свого нового помешкання зробили з дверей шафи.
«Військові нам пічку дали, то можна жити. Це один із небагатьох підвалів, де хоч сухо і тепло», — пояснює Дмитро.
Дмитро — мешканець прифронтового міста Сіверськ на Донеччині
Дмитро разом з батьком розтоплюють «буржуйку» дошками зі зруйнованих обстрілами сусідніх будинків. Кажуть, до міста інколи привозять паливні брикети, але їм не дістається.
«Їм купу якихось документів треба. Вони привезли брикети, а людей там немає, воно їм зараз не потрібно, а нам оце якраз би», — каже Олександр.
З їжею людям допомагають військові. Перед приходом журналістів захисники принесли в підвал варених яєць та хліба. Крім цього, у місті все ще працює п’ять магазинів у різних районах, проте купити продуктів — дороге задоволення.
«Воно то все є в магазині, але ж ціни. Те, що коштує 50 грн, тут — 120. Сигарети ті ж самі. Ну або масло, наприклад, коштує гривень 40, а тут — 85. Розумієте, що це таке? Це обдираловка називається», — обурюється Олександр.
«ВДОМА І СТІНИ ДОПОМАГАЮТЬ»
Виїжджати з Сіверська родина відмовляється. Пояснюють, що двічі пробували евакуюватися, але щораз поверталися. Востаннє — перед Новим роком.
Олександр — майже рік живе у підвалі будинку
«У мене пенсія 3 900 грн, у дружини — 2 800. Хіба можна так прожити? 7 тисяч тільки однокімнатна квартира коштує, а ще ж комуналка. Хто буде її платити? Дочка? Нафіг воно їй треба. А вдома, як то кажуть, і стіни допомагають», — говорить Олександр.
Дмитро залишився у Сіверську, щоб допомагати старшим людям — нарубати дрова або принести води. Чоловік каже, що виходити з укриття варто, дотримуючись певних правил.
«Треба старатися йти місцями, де ти можеш впасти, треба оцінювати, де є якесь прикриття, щоб ти міг відразу падати на землю, бо уламки ж летять… а на відкритій місцевості ти вже легка ціль», — пояснює Дмитро.
«ПІВ МЕТРА ВИКОПАЛИ, В ЦЕЛОФАН — І ЗАКОПАЛИ»
Майже за рік від обстрілів у місті загинули десятки людей, розказує продавчиня у місцевому магазині Надія: «Був у нас хлопець, хороший такий. Він, поки в Бахмуті працювали банкомати, їздив людям знімати пенсії. Його убило. Потім Наталя — теж бігла в хату ховатися, а уламок через вікно в хату і прям у скроню їй. Просто цивільних дуже багато загинуло тільки серед моїх покупців».
Надія — продавчиня магазину
Ховають людей здебільшого на подвірʼях багатоповерхівок та на території місцевої лікарні.
«Пів метра викопали, в целофан поклали, написали хто це і закопали, а там вже чи будуть його перезаховувати, чи ні. Сусіди здебільшого ховають, щоб не було запаху, чи кому не байдуже», — пояснює місцевий житель Олександр.
Однак люди помирають не тільки від уламкових поранень, а і через брак медикаментів та відсутність медичної допомоги.
«Лікарня то є, але то чисто формально. Там дві медсестри. Можуть тільки дати якийсь мінімум ліків і пораду. Швидка вже також не памʼятаю скільки не виїжджає», — каже Дмитро.
У Сіверську не залишилося ані поліції, ані рятувальників. Представники влади, кажуть місцеві, приїздять до міста раз-два на тиждень — привозять гуманітарку.
«У МЕНЕ ДВА БРАТИ В РОСІЇ, АЛЕ Я НЕ ХОЧУ, ЩОБ ВОНИ БУЛИ ТУТ»
Попри загрозу повторного наступу місцеві, що залишаються у місті, не планують виїжджати, але не тому, що «чекають росіян».
Так, продавчиня Надія виходила працювати під обстрілами, у свята та вихідні і зараз сподівається, що росіяни не дійдуть до Сіверська. Заспокоюють місцевих мешканців і військові, які тримають тут рубежі.
«Я не хочу про це думати, хай вони краще не просуваються. Сподіваюся, наші військові не допустять їх сюди. Що хорошого з того буде? Ми 2014 рік пережили, я тоді втратила і батька, і зятя. Хоч у мене і два брати в Росії живуть, але я не хочу, щоб вони тут були», — говорить жінка.
