Після короткого затишшя у неділю 20 березня російські окупанти поновили обстріли столиці. Вдень російський снаряд влучив у двір одного з будинків у районі Академмістечка, сталася пожежа. Рятувальники змогли її оперативно загасити. Кількість постраждалих у ДСНС ще уточнюють.
Журналісти «Слідства.Інфо» одразу після обстрілів побували на місці події та поспілкувалися з місцевими.
Відразу після влучання журналістів традиційно близько до місця події не підпускають — кажуть, тривають оперативно-слідчі дії. Доводиться трохи зачекати.
Поки чекаємо, помічаємо кавʼярню, до якої вже вишикувалася невеличка черга відвідувачів. Заходимо всередину. Бариста Захар, який вже робить капучіно та лате для двох місцевих дівчат, розповідає, що заклад відкрився кілька днів тому. У момент вибуху він був у кавʼярні — вибуховою хвилею потрощило всі сиропи та інше начиння. На підлозі закладу помітні сліди від липкої рідини. За стійкою — купа битого скла та розлитих сиропів. «Було дуже швидко, менше секунди. Просто гуркіт, все труситься, падає, і ми вже намагаємося зрозуміти, що відбулося», — пригадує він.
Каже, що військові прибули на місце блискавично швидко. «Ми побачили на вулиці дим і людей, які намагалися вже щось зробити. Але треба відзначити, що найшвидше зреагували військові. Реально, вони були тут найперші, десь за 5 хвилин після падіння снаряду», — розповідає Захар. Питаємо, чи заклад продовжить працювати. Він каже: «Ну бачите, я ж уже працюю. Працюватимемо, допоки не прилетить снаряд». Зовні біля стіни кавʼярні лежить великий шматок асфальту, який докинуло сюди від місця потрапляння снаряду — за 200 метрів звідси.
Повертаємося до будинку, Воронка від потрапляння російського снаряду розташувалася метрах у двадцяти від підʼїзду, ближче до дитячого майданчика. Глибина її — понад метр.
У навколишніх будинках повибивало вікна. Подекуди настільки сильно, що людям повиносило цілі рами.
У самому ж будинку, біля якого це сталося, потрощило фасад до 5 поверху. У вікнах помітно людей, які пораються у своїх квартирах — збирають ще вцілілі речі.
Поруч розташувалися дитячий садок і школа. Там теж всі вікна розбиті.
Під одним із балконів лежить величезна купа чиїхось речей. Серед них — домашні фотографії, іграшки, кухонне начиння. Все це вже непридатне для використання — частково обгоріле та потрощене.
Сергій — мешканець одного з підʼїздів будинку. Розповідає, що був удома, коли російський снаряд влучив у двір будинку. Спочатку почув звук вибуху, всі шибки повилітали. Він визирнув у вікно, побачив дим від місця попадання. «Спалахнули оці дві машини, видно в якійсь зі них була газова установка, бо через 5 хвилин знову був вибух», — розповідає він. Пожежа в будинку, за його словами, сталася саме через вибух автівки.
Сам Сергій каже, що квартира тепер не дуже придатна до життя, але наразі він залишиться у сусідів, у яких вікна виходять на інший бік будинку, тому руйнування не такі сильні. «А там буде видно, що далі», — каже він.
Зустрічаємо кілька групок літніх жінок. Кожна з них кляне Путіна, який вторгся у нашу країну, і емоційно бажає росіянам «нарешті уже передохнути на нашій землі».
Раптом лунає крик: «Кияни! Якщо вам потрібна плівка, щоб заклеїти вікна, і вам її забракло — вам до нас!». Двоє дужих чоловіків заносять у двір кілька рулонів плівки. Схоже, що купили її у місцевому будівельному магазині. Зазвичай плівкою та фанерою мешканців постраждалих будинків забезпечує місцева влада та рятувальники. Та інколи пошкодження настільки руйнівні, що на всіх цих будівельних матеріалів не вистачає.
У будинку навпроти люди гуртом виносять речі. Вхід охороняє поліцейський, аби забезпечити порядок і не дати мародерам проникнути всередину. Поруч жінка голосно інструктує, певне, свою сусідку — що їй робити з пошкодженим майном і до кого звертатися.
Поруч на паркані лежить кіт. Сусіди виносять йому їжу, кажуть — це місцевий, з другого поверху. Але не знають, чи зможе його хтось забрати.
Заходимо до будинку і зустрічаємо його мешканців. Двоє літніх людей пораються на спільному балконі, прибирають уламки розбитого скла. Кажуть, що в момент вибуху були тут, і було насправді страшно. У жінки трохи трусяться руки, але помітно, що вона намагається триматися. «Не знаємо, що далі буде, — каже чоловік. — Мабуть, доведеться переїхати. Але зараз скрізь небезпечно».
Дорогою від будинку на вулицю виходить літній чоловік із собакою. Кажемо, аби не йшов до будинку — земля там рясно вкрита склом, собака ще лапи поріже. Питаємо, чи не думає їхати звідси. А він каже: «Я десять днів як із Горенки (село у Бучанському районі Київської області, — ред.) приїхав, евакуювався. Мені вже 71 рік, куди мені втікати? Тут моя земля».
Читайте також: «Цих падлюк треба ловити і душити»: як столична Троєщина ловить диверсантів та обороняє свій район
