За місяць до повномасштабного вторгнення Росії в Україну низка опікунів дітей-сиріт та керівників дитячих будинків з Херсонщини зверталися до місцевої влади та радниці-уповноваженої президента України з прав дитини Дарʼї Герасимчук із проханням надати їм маршрути для евакуації та повідомити, куди саме вони із вихованцями могли б виїхати, проте не отримали відповідей.

Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися з одним із батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу та головою Херсонського підрозділу ГО «Всеукраїнська асоціація прийомних батьків» Олександром Васильєвим про евакуацію з Херсона разом із девʼятьма дітьми на початку повномасштабного вторгнення та участь у цьому місцевої та центральної влади.

Ким вперше порушувалося питання евакуації до повномасштабного вторгнення? Це тільки ви зверталися чи був запит і від інших батьків?

Це був запит від інших батьків також. Ще навесні 2021 року, коли почалася перша хвиля — збиралися війська російські, ми мали традиційну зустріч у Службі у справах дітей, на якій запитували: «Чи є у вас відповіді на ті виклики, які можуть бути?». Вони (держслужбовці, — ред.) сказали, що їм, звичайно, теж страшно, вони також стурбовані, але, крім хвилювання, нічим допомогти не можуть. І потім це питання ставало все гостріше і гостріше. Одного разу ми зустрілися з батьками і сказали: «Ну то давайте щось самі будемо робити». Дитячі будинки підпорядковані міській Службі у справах дітей, а опікунські сім’ї підпорядковані районним радам. Батьки-опікуни почали писати районним радам та міському голові Херсона Ігорю Колихаєву. Це був вже січень 2022 року.

Ви писали запит у січні й на початку лютого 2022-го. Яка була реакція місцевої влади на нього?

Мені ніхто не відповів (з Херсонської міськради, — ред.), а ось Суворівська районна рада відповіла одному з наших батьків: «Панікувати не треба — війни не буде». Але ми між собою вирішили, куди ми будемо виїжджати, домовилися зустрітися на Заході України, а потім діяти кожен як зможе. Ми розуміли, що нас покинуть напризволяще: а в мене 10 дітей, ще в однієї опікунської родини — взагалі 17. У нас зрештою було три маршрути, якими ми думали, що можемо виїжджати з Херсона.

Ідеться про Миколу Нестерука. На початок повномасштабного вторгнення він був опікуном вісьмох дітей. Ще до 24 лютого чоловік двічі з офіційним запитом звертався до виконавчого комітету Суворовської районної ради із проханням надати йому плани евакуації для сімей, де перебувають статусні діти. Відповіли йому лише на один. Зазначивши, що «станом на сьогодні (11.02.2022) згідно з офіційною заявою Міністерства оборони України, немає підстав очікувати повномасштабного військового вторгнення з боку РФ».

А куди ви мали евакуюватися з Херсона?

Ми колись познайомились із директором дитячого санаторію в Яремче. Я додзвонився до директора. Почав з ним розмовляти. Якщо щось буде, то ми до вас приїдемо. Він каже: «Ну можете і без війни приїздити до нас, хай діти місяць побудуть у нас, а там подивимося, бо зараз якраз напруга така велика. Зможемо і на 3 місяці продовжити перебування». Туди ми зрештою і поїхали, коли почалася війна.

Ви говорили, що радниця-уповноважена з прав дитини Дар’я Герасимчук приблизно у січні 2022-го проводила онлайн-зустріч з батьками. Яка була тема цієї зустрічі?

Я точно не памʼятаю тему зустрічі. Памʼятаю лише, що темою наступною зустрічі мали бути вступні екзамени для дітей-сиріт. Ну і тут я вже не витримав і сказав: «Слухайте, які там вступні екзамени? Давайте ми подумаємо про евакуацію?». Є ж навіть закон про цивільний захист населення, який, як мені здається, всі чиновники повинні читати і керуватися ним. І там написано, що є попередня евакуація, що є навчання під час евакуації. І я говорив, що для нас тоді було найважливішим зрозуміти, куди виїжджати. Ми розуміли, що про нас і так турбуються за залишковим принципом, тоді справді страшно було не знати, куди ж їхати.

Водночас коли журналісти «Слідства.Інфо» спілкувалися із Дарʼєю Герасимчук, то вона зазначила, що усі Військово-цивільні адміністрації мали розпорядження про те, які регіони повинні приймати дітей-сиріт у разі евакуації. Проте, посадовиця відмовилась показати журналістам документи, посилаючись на те, що ця інформація «закрита і була доведена лише до ВЦА». Батькам-опікунам вона сказала, що ця інформація секретна.

Ми з нею комунікували в месенджері та вона писала, що плани є, але вони секретні. Це мене шокувало. Що значить секретні плани? Я вже думав, що, можливо, не хочуть, щоб паніка якась розвивалася і тому обрали таку тактику. Що, можливо, почнеться війна і всім нам прийдуть повідомлення типу: «Їдьте туди. Вас там зустрінуть».

Але, не було нічого: ні листів, ні смс. І з 5:00 24 лютого я постійно перевіряв телефон, ніяких повідомлень так і не було. І я зрозумів, що треба діяти за нашим планом. Я ще за місяць почав готувати дітей: просто проговорювати це, показувати фільми у YouTube про те, як надавати першу медичну допомогу, ще за місяць ми склали список з необхідними речами для евакуації. Діти навіть подумали, що це я їм просто навчання проводжу.

Олександр Васильєв з родиною

Тобто, коли ви говорили з Герасимчук, вам так і не повідомили ні евакуаційні маршрути, ні куди саме можна виїхати у разі чого?

Нічого, абсолютно нічого. Коли я вже, мабуть, сильно їй набрид із запитаннями, то вона мені написала: «Я запитувала у батьків — воно їм не треба». У яких вона батьків запитувала — не сказано. У нас був конкретний запит. Я їм казав, у нас тут до кордону 100 кілометрів. Так є мостів з десяток, якщо всі підривають, то це ну 2-3 дні й вони (росіяни, — ред.) будуть тут. Ну я так думав, що 2 дні, а виявилося, що в нас всього 4 години було.

І ми били на сполох, ми запитували. У нашій активній групі було 5 родин, які писали в адміністрації та не було ніякої відповіді.

Можете пригадати, як зрештою все відбувалося 24 лютого?

Я розбудив дітей, сказав, щоб вони збиралися. Старші діти роздали рюкзаки всім молодшим. Я збирав дітей, дружина — їжу в дорогу. Вона сама зрештою залишилася, бо в неї мама хворіла.. Коли бомбили аеропорт в Херсоні , я подумав, що має бути перерва, і от тоді можна буде проскочити повз. Я трохи заспокоївся, коли побачив військові насипи біля аеропорту. Я подумав, що значить наші військові були готові. Потім уже в Миколаєві побачив, як поліція вже працює. Я зрозумів, що якась влада тримається більш-менш. До міста Яремче (Івано-Франківська область, — ред.) ми доїхали вже 25 лютого.

Коли з вами вперше зв’язалися представники влади після того, як ви виїхали?

Я сам звʼязувався, коли стояв у пробці біля Миколаєва, бо мені дзвонили батьки з Херсона, які не мали транспорту й не могли виїхати. Я почав дзвонити у Службу в справах дітей, щоб направили для дітей автобус. Заступниця начальника Служби у справах дітей сказала, що стоїть на зупинці та не може потрапити на роботу в свій кабінет, бо маршрутки не ходять. А я їй кажу: «Так а навіщо вам кабінет, якщо у вас телефон під рукою. Подзвоніть і скажіть, що треба автобус». Вона сказала, що нічого не може зробити. Зрештою ми звернулися у церкву і вони допомогли вивезти ту родину.

А крім того, що ви самі дзвонили в Службу у справах дітей, чи був якийсь ще зв’язок із департаментами або міністерствами?

Не було, ніхто нічого не розумів. Я телефонував заступнику міського голови Херсона. Він був дуже роздратований і сказав, що і без мене там вистачає проблем. Потім ми десь до 4 березня побули в Яремче і виїхали в Польщу.

Як ви думаєте, чому так сталося? Тобто, крім того, що евакуація не була організована владою заздалегідь, чому держслужбовці не реагували навіть на ваші спроби отримати хоч якусь інформацію про евакуаційні маршрути? Чому говорили, що вони секретні?

Думаю, що влада некомпетентна, а рівень чиновників дуже низький. Мабуть, вони пішли з якоюсь своєю ціллю на свої місця. Не для того, щоб служити народу України, а, мабуть, собі служити. Я ображений на них, тому я кажу, можливо, не дуже приємні речі.

Що вам відомо про інші дитячі будинки сімейного типу з Херсонщини?

По різному, хтось так само виїхав сам і зараз в Польщі чи Швейцарії, а є сімʼї, які так і не наважилися. Я знаю принаймні дві такі родини, які залишилися в окупації. Потім їх росіяни вивезли в Крим чи Росію, і зараз з ними немає звʼязку.

Згідно з інформацією від Служби у справах дітей у Херсонській області, нині на окупованих Росією територіях або в РФ перебувають 1009 дітей-сиріт чи дітей позбавлених батьківського піклування. Це майже половина від усіх статусних дітей, зареєстрованих в області до початку повномасштабної війни.

Загалом понад 19 тисяч українських дітей, серед яких велика частина дітей-сиріт, викрадені росіянами та перебувають або на території Росії, або на окупованій нею території України.
Україна не може ані перевірити, в яких умовах цих дітей утримують, ані встановити їхню точну кількість, бо Росія цю інформацію не надає. А поки українських сиріт за спрощеною процедурою віддають у російські сімʼї, вчать співати російський гімн та бути росіянами.

Читайте також: «Ми взагалі не знали, що буде такий напад»: хто відповідальний за залишених в окупації дітей-сиріт».

війна, окупація, Херсон