299

В умовах окупації гуманітарна криза торкається не лише людей, але й тварин. Зокрема, у зоопарках. Приватний зоопарк «ХІІ місяців» розташований біля села Демидів у Київській області. Нині ця територія, як і кілька інших населених пунктів на півночі Київщини, підконтрольна російським окупантам. Без поставок кормів, світла, тепла і газу, із мінімумом персоналу, нині зоопарк опинився на межі виживання. Вивезти звірів, особливо таких як жирафи чи носороги, в умовах війни виглядає неможливим.

«Слідство.Інфо» намагалося потрапити на територію зоопарку, щоб розповісти про тварин, які страждають від окупантів. З безпекових причин це виявилося неможливим. Однак нам вдалося поспілкуватися з директором зоопарку, який розповів про те, що й серед тварин вже є жертви цієї війни.

На Facebook-сторінці приватного зоопарку «ХІІ місяців», що розташувався поблизу села Демидів, це місце називають «парком щасливих тварин». Він замислювався як цілорічний парк, де тварин можна побачити щодня незалежно від пори року. Для цього передбачили спеціальні вольєри з підігрівом підлоги, збалансований раціон з урахуванням потреб кожного мешканця парку та цілодобовий догляд за тваринами. 

Нині тут немає відвідувачів із дітьми, які захоплено розглядають носорогів чи жирафів. Без електро- та газопостачання, із мінімальним доступом до продуктів, під снарядами, які постійно пролітають над вольєрами, невелика група працівників намагається врятувати жирафів та інших тварин у парку від загибелі. 

Як прийшла війна

Від початку повномасштабної війни 24 лютого російські війська почали наступ на столицю з півночі. Село Демидів, а заразом і зоопарк поблизу нього, майже відразу окупували. Повз територію почали рухатися колони російської техніки, а над парком відтоді майже не припиняються бої.

Одна з ракет впала на території парку і зруйнувала паркан. Але власник зоопарку, Михайло Пінчук, говорить: порівняно із нинішніми проблемами можна вважати, що шкоди вона не завдала.

Того ж таки 24 лютого у зоопарку провели ревізію усіх запасів, закупили дизель. На той момент тут все ще працювали газ та електропостачання, були запаси їжі для тварин.

Хоча сам зоопарк під обстріл не потрапив, повз нього регулярно пролітали літаки і снаряди — включно із тими самими вертольотами, які летіли на Гостомель — проходила колона російської техніки, чулися вибухи. Тварини, не звиклі до таких звуків, пережили сильний стрес.

Так, у ніч на 26 лютого, на 3-й день війни, носоріг Арчік бігав загородою через обстріли і вирвав зі стіни поїлку, вварену в бетон. Співробітникам залишилося тільки обрізати гострі краї.

Фотографія зі сторінки Михайла Пінчука у Facebook

«Були випадки, коли наші тварини вбивалися до смерті — просто у паніці носилися і вбивалися головою об стіну у прямому сенсі слова (йдеться про мавпочку, фото якої публікував Михайло — ред.). Це дуже сумно. Шкода, яка сьогодні наноситься зоопарку — це не лише прямі влучання ракет чи снарядів. Тварини цього ніколи не бачили, і вони не розуміють, що це таке. Їх неможливо всіх заспокоїти», — говорить Михайло.

На своїй сторінці у соцмережах власник зоопарку опублікував фото загиблої мавпочки

Без їжі, електроенергії та газу

Основні поставки до зоопарку планувалися на 28 лютого, але цього не сталося. Звичні для парку партії їжі раніше привозили вантажівками. Через окупацію ті рідкісні партії харчів, які все ж потрапляють до зоопарку усіма можливими шляхи, вимірюються мішками.

Тому раціон тварин довелося суттєво змінити на такий, що за мирних умов був би для них тут просто неприпустимим:

«Якщо лишилося трохи пшона, а ним вовків ми ніколи не годували, то тепер це пшоно висипається, робиться розчин, щоб пахнув м’ясом — і вони їдять. Бо краще розлад шлунку, ніж голодна смерть. Такими хитрощами намагаємося вберегти тварин від смерті», — говорить Михайло.   

У ніч на 26 лютого Демидів, Димер, Литвинівка та інші села і містечка опинилися без електрики. На підстанції у Козаровичах на дамбі обірвалася високовольтна лінія. У ДТЕК приїхати і ремонтувати її відмовилися, оскільки у регіоні продовжувалися бойові дії.

Фотографія Ніки Клубнікіної

Фотографія Ніки Клубнікіної

Для парку це означало, що тут не буде ні води (оскільки насоси не викачуватимуть її зі свердловини), ні опалення. А, отже, забезпечити природні умови для утримання тварин стало практично неможливим. За словами Михайла Пінчука, відсутність тепла тут так само критична, як і відсутність їжі. Він пояснює:

«Нормальних умов не залишилося ні для кого тут. Погано тим тваринам, які живуть у природних умовах. Дуже погано — тим, хто нервується, не може витримувати всі ці вибухи. І пекельно погано всім теплолюбним — зокрема, жирафові і носорогові — бо їм треба тримати температуру. Є види, яким, коли температура менше 17 градусів, вони уже не виживуть».

Тварин перевели у менші загорожі, деяких погрупували і перемістили до спільних залів, які краще прогрівають завдяки генератору. Тому проблема із дизпаливом залишається стабільно гострою. Привезти його сюди дуже складно через окупацію і зруйновані дороги.

Зрештою, 8 березня тут зникло і газопостачання.

За таких умов транспортабельних тварин намагалися вивезти. На жаль, спроби виявилися невдалими. Прилеглі дороги вщент зруйновані снарядами. За словами Михайла, більших тварин із зоопарку вивезти за таких умов неможливо: «вона вийде, почує поза територією чи поза вольєром вибух і втече — і на цьому її життя завершиться».  

Ті, хто залишилися на передовій

Для нормального функціонування зоопарку, як каже Михайло, потрібно 60 людей. Частина працівників — місцеві, але на роботу стало виходити все складніше під постійними обстрілами.

Зараз тут залишилося близько 10 людей, які повністю взяли на себе догляд за тваринами. Переважно це не місцеві — «зоологи на рівні начальників відділів, які, фактично, забезпечують життя тваринам у мирний час». Ці люди живуть у зоопарку, сплять на сіні і мерзнуть разом із тваринами. 

«Якби їх там не було — усі тварини вже б померли. Я дивлюся на цих людей точно, як на героїв на передовій. Тому що це і є передова. Вони виконують роботу під бомбами, без перебільшень. Це дійсно люди, які займаються своєю справою», — говорить Михайло.


Вижити попри все

У зоопарку намагаються стукати у всі можливі двері. Контактування з місцевою владою поки не дало результатів. Здебільшого, вони висловлюють співчуття, але зробити нічого не можуть.

«Було кілька моментів, що казали «нащо думати про тварин, коли є проблема з людьми». Я щиро і абсолютно так не вважаю, навіть якби це був не мій зоопарк», — говорить Миайло. 

Зараз тут найбільше просять про можливість доставити до зоопарку їжу для тварин і людей, дизпаливо для генераторів. 

«Немає електрики 2 тижні, немає газу 3 дні, і це вже взагалі не життя. Ми повільно помираємо, — говорить Михайло. — Не від ракети, а від холоду і голоду. А що, є різниця, від чого помирати?». 

Попри війну та постійні вибухи, життя тут продовжує брати гору. За час війни у зоопарку народилося телятко і кілька поросят. 


Придумати ім’я для теляти Михайло запропонував своїм підписникам у соцмережах. Серед пропозицій — Байрактари і Джевеліни. Утім, поки новий мешканець зоопарку залишається безіменним. Михайло говорить: не хоче називати на честь зброї. Краще щось позитивніше — як-от Перемога. 

Дізнатися про потреби зоопарку та як можна допомогти — у Facebook-сторінці директора Михайла Пінчука