Генеральний прокурор Юрій Луценко, нещодавно пообіцяв народним депутатам притягти до відповідальності злочинне угрупування Януковича. В тому числі за корупційні оборудки. І слід визнати, підлеглі Генпрокурора розвили бурхливу діяльність в судах по державному обвинуваченню Януковича та його спільників. Але чомусь тільки тих, які знаходяться в Росії. І яким байдуже на вердикти українського правосуддя. При цьому, діячі колишнього режиму, які знаходяться в Україні, почувають себе напрочуд комфортно і спокійно. І Генпрокуратура їх особливо не турбує. Про це докладніше Максим Опанасенко.

Скандальні законопроекти, сумнівні тендери, переділ сфер впливу – усе це у часи президентства Віктора Януковича відбувалося за стінами непримітної будівлі в самому центрі Києва. Кіноцентр «Зоряний» на Московській був штаб-квартирою Партії Регіонів, а завгоспом «Зоряного» – Андрій Кравець.

Коли її чоловік пішов у велику політику, штаб Партії регіонів очолила дружина Кравця – Марина Пелих. Обидва втекли з країни у лютому 2014-го. Тоді «Зоряний» зайняли активісти Майдану – так журналісти отримали доступ до бухгалтерських документів регіоналів. Ці папери свідчать – керівник державного управління справами Андрій Кравець займався широким спектром господарських питань  – від забезпечення резиденції Януковича продуктами і алкоголем, до відчуження цих самих державних резиденцій.

Здавалося, доказів вистачить для кримінального переслідування, однак влітку 2014-го Кравець повернувся в Україну і навіть дав інтерв’ю «Українській правді».

Відтак, Кравець з дружиною не лише не потрапили на лаву підсудних, але й зберегли під контролем численну нерухомість. Скандальновідомий «Зоряний» не було повернуто у власність міста, як того вимагали активісти та прокуратура. Будівлю кінотеатру, що розташована в центрі столиці, наприкінці 2016-го було продано фірмі «Фуд Ріелті», де одним із засновників є бізнесмен Віктор Шустер. Він значиться помічником народного депутата Максима Полякова, з якого нещодавно колеги по по парламенту зняли депутатський імунітет. Крім посиленої уваги медійників до своєї персони, Полякову доводиться тепер захищати від журналістів ще й свого помічника Шустера.

Втім, нардеп все пояснює стандартно:

«Ви бачили його декларацію? Ні? Сходіть подивіться у податкову. Віктор Шустер дуже заможна людина. Він може купити, що завгодно в цій державі».

Крім «Зоряного» у Кравців не відібрали і триповерховий маєток у Пущі-Водиці, зведений між державних санаторіїв, де завгоспу Януковича на папері виділили лише дві кімнати.

Вцілів і сімейний бізнес. Компанія «Київ-Арт» Марини Пелих виграла суд у прокуратури Києва. Нардеп Ігор Луценко ще до обрання до Верховної Ради боровся із незаконною забудовою міста у часи Януковича. Ім’я Андрія Кравця йому добре відоме.

Луценко каже – всьому виною безкарність:

«Чесно кажучи, якщо б у нас була Генпрокуратура і був Генеральний прокурор, котрий цікавиться цими питаннями, то Кравець потрапив би до цього списку, де зараз Злочевський, Захарченко та інші люди. Він був би принаймні нев’їздний в Україну. На жаль, він на сьогодні продовжує лобіювати свої рішення, люди від нього ходять в різні інституції…»

Саме з Кравцем пов’язують забудови на місці Гостинного двору та Поштової площі. 2011-го історичну будівлю «Гостинний двір» намагалися перетворити на торговельний центр. Втрутилися кияни. Марія Лебедєва – одна з них.

«Тогда просто люди до крови защищали Киев. И когда узнали, что еще и Гостинный, что еще и старый город, который они так любят, и у них заберут центр этого города – конечно же, они возмутились. И произошло следующее. Это был День Киева и активисты решили провести альтернативную акцию – они пришли под стены Гостинного двора и провели там, условно говоря, “пикник на обочине”. В ходе которого люди вошли в пространство, которое было закрыто многие годы,» – каже активістка.

Так акція трансформувалася у протест, активісти відмовилися залишати стіни Гостинного і включилися в судову боротьбу за будівлю. Лебедєва також пройшла через це:

«Ему вернули охранный статус, землю и все остальное так же вернули. И вот этот договор аренды – единственное, что мешает продолжить работу с Гостинным и возобновить, и помочь ему выжить… Арендатор вот этот, против которого мы воевали до Майдана, на протяжении Майдана и сейчас – он все еще там находится. И на сегодняшний день даже зайти туда невозможно, потому что на территории находится этот арендатор».

Поштову площу віддали під забудову у 2013-му як інвестиційний об’єкт. За її облаштування інвестор, пов’язаний з компанією Марини Пелих,  отримав право розпоряджатися торгiвельними площами. Справа про будівництво на Поштовій зараз у Вищому господарському суді.

Київ. Вулиця Еспланадна, 17. Готель в самому центрі міста виріс на землі, якою користувалося держпідприємство Міністерства молоді та спорту. За умовами інвестиційного договору компанія, пов’язана з Кравцем, мала передати частину новобудови у державну власність. Обіцяні міністерству квадратні метри, за словами колишнього міністра молоді та спорту Дмитра Булатова, довелося буквально видряпувати з рук пов’язаних з Кравцем фірм. Екс-чиновник також додає – до них регулярно приходили люди, що просили «не сваритися з Кравцем» і натякали, що завгосп Януковича – досі впливова і дуже багата персона.

Після короткої «заморозки» на час Революції, будівництво готелю відновили. Нині зведення на фінішній прямій. До слова, назва саме цього готелю зазначена на Фейсбук-сторінці як  місце роботи старшого сина Андрія Кравця – Володимира.

Один же з останніх об’єктів, що дістався «Київ-Арту» в якості інвестпроекту, знаходиться біля метро «Святошин». Після революції прокуратура намагалася довести незаконність будівництва тут, але програла в суді. Будівництво йде повним ходом. За планом тут має вирости паркінг і «будівля громадського призначення». Найімовірніше, мова йде про приміщення фаст-фуду, зведення яких і є основним профілем «Київ-Арту».

Вулиця Мечникова, 20. Тут розташувався офіс «Київ-Арту». Ця будівля була у комунальній власності міста, утім відійшла компанії дружини Андрія Кравця. Ми приїхали сюди аби розпитати про вражаючі бізнесові успіхи дружини Кравця та, схоже, охороняють офіс Пелих пильніше, ніж середньовічну цитадель. Втім, охорона таки поговорила з нами. Щоправда запевнивши, що Марини Пелих тут немає.

Отримати коментар самого екс-завгоспа Януковича виявилося не менш складно. Проїхати до його маєтку у Пущі-Водиці без перепустки – неможливо. Квартира у елітному житловому комплексі на Подолі, де прописаний його син Володимир – порожня. Дачу на Русанівці Кравець одразу після Революції Гідності переписав на сина одного з керівників «Київміськбуду».

З «Київміськбудом» у Кравця особливі стосунки – «Слідство.Інфо» неодноразово розповідало про його тісний зв’язок з адміністрацією будівельного гіганта.

Врешті нам вдалося зв’язатися з юристами Андрія Кравця електронною поштою. На запит “Слідства.Інфо” до компанії “Київ-Арт” ми отримали коротку відповідь. З довгого  переліку запитань нам відповіли лише на одне  – щодо продажу «Зоряного». У листі йдеться про те, що Кравець і Пелих керували «Зоряним» з 2003 по 2014 роки, утім не мали права власності:

«Ні Кравець А.В., ні члени його сім’ї ніколи не мали жодного стосунку як до прав власності на ТОВ «Кіноцентр «Зоряний», так і до прав власності на будь-яке рухоме або нерухоме майно цього підприємства, у тому числі на будівлю Кіноцентру».

Чим зумовлена безкарність завгоспа Януковича та «зелене світло» для розвитку його бізнесу після Революції гідності? Нардеп Ігор Луценко має свою точку зору:

«Я би сказав, що це була дружба Льовочкіна, який свого часу мав страшенний вплив на Київську міську раду. І ті питання, які були потрібні для Кравця, вирішувалися достатньо швидко».

В тому ж таки інтерв’ю «Українській правді» трирічної давнини Кравець сам фактично підтверджує цю тезу, називаючи Льовочкіна – близьким другом.

Що про Андрія Кравця думає нинішній Генпрокурор – Юрій Луценко, який оголошував війну людям Януковича?

Нічого. Про цю людину Луценко просто… забув. Втім, після нашого нагадування Генпрокурор згадав завгоспа колишнього Президента. І заявив – якісь провадження по ньому, нібито, були і ця людина викликалася на допити.

Та чомусь далі справа не зайшла. Шкода, бо під час порятунку і обробки «межигірських документів» журналісти і волонтери думали, що це стане фундаментом сотень кримінальних справ. Докази там містилися беззаперечні. Містяться і зараз. Щоправда, вже під товстим шаром пилу десь за стінами прокуратури.

/Максим Опанасенко, бюро “Свідомо” для “Слідства.Інфо”