29 Березня 2019, 10:00

Що заважає розслідувати справи за фактами катування в тюрмах? Чому Бердянська колонія — «не санаторій», чому розв’язати проблеми деяких СІЗО можна лише побудувавши нове, а в’язнів досі лікують аспірином і зеленкою? Про це Слідству.Інфо розповів В’ячеслав Свірець — начальник управління ГПУ, яке наглядає за місцями несвободи. Це відомство стежить за правами засуджених та ініціює провадження, якщо їх порушують.

Журналістка Слідства.Інфо поговорила з ним, зокрема, й про Покровський виправний центр, ув’язнені жінки якого до жовтня 2018 року працювали в кар’єрі феросплавного заводу. Вони не мали трудових договорів, і не тільки не отримували зарплати, а й залишалися винні державі. Наразі ніхто за це не покараний. В’ячеслав Свірець подзвонив у Дніпро, щоб запитати про хід розслідування. Наприкінці інтерв’ю Свірцю зателефонували. «Підозру вже підписали», — сказав він, поклавши слухавку.

«ОРГАНІЗАЦІЯ КАТУВАННЯ» В ОДЕСЬКОМУ СІЗО

Влітку 2017 року засуджений Одеського СІЗО вбив інспектора установи. Після цього адміністрація закладу провела так звані «режимні заходи» — влаштувала масове побиття засуджених. Кримінально-виконавча служба і Мін’юст це спростовували, поки ГПУ не оприлюднила відео з камер спостереження. Відтак відкрили кримінальне провадження за статтею «перевищення влади», а потім перекваліфікували на «катування». Чи притягнули когось до відповідальності?

Заступнику начальника південного міжрегіонального управління слідство готове було оголосити про підозру по статті 127 — «організація катування». Але жоден ув’язнений не написав заяви. Справа не можлива без потерпілих. У СІЗО змінився начальник і справа нині в суді.

Чому взагалі цей випадок став можливим?  

Засудженого не повинні були виводити ні на які роботи, він повинен був перебувати на обліку як схильний до нападу, і як людина, що лікувалася в психлікарнях. Цим адміністрація фактично створила всі умови для скоєння злочину, чим він і скористався.

Хто були ті озброєні люди, які зайшли в СІЗО?

Наскільки я розумію, це була група швидкого реагування Південного міжрегіонального управління. Про те, що вони будуть заходити в СІЗО і застосовувати спецзасоби, вони повинні були попередити принаймні за добу. Це все замовчувалося. І зрозуміло, що без відома начальника СІЗО група озброєних людей в установу не зайде. Кримінальна справа взагалі стала можливою завдяки цим записам з камер, які вони не здогадалися вимкнути.

В’ячеслав Свірець — начальник управління ГПУ, яке наглядає за місцями несвободи. У повноваженнях його відомства — стежити за правами засуджених та ініціювати кримінальні провадження у разі їх порушення. Фото — Слідство.Інфо

Наскільки СІЗО і колонії забезпечені засобами відеофіксації?

Незадовільно. Хоча в колишній Державній пенітенціарній службі був проект по встановленню в кожній установі відеонагляду (принаймні там, де утримують засуджених), але чомусь після ліквідації служби ідею не реалізували.

Для вас те, що ув’язнених побили, виглядає як помста персоналу?

Не виключено, що це спроба силою навести порядок, можливо, й помститися. Але ув’язнені там справді мають багато заборонених речей. Одеське СІЗО побудоване з ракушняка і засуджені можуть з камери в камеру передавати заборонені речі через стіни.

Як це можна вирішити?

Побудувати нове СІЗО.

Але за часи незалежності жодного закладу так і не побудували. Єдине, що пропонували — це проект продажу теперішнього Лук’янівського СІЗО та побудови на його місці нового.

Нема й проекту. Це було не більш ніж презентація та бажання Мін’юсту, яке вже тепер навіть не озвучується, бо це — утопія. Будівництво не зацікавило ні українських, ні іноземних інвесторів. Можливо, якби був проект переобладнання, було б інакше. Але крім гучних заяв нічого не було.

Згідно зі статистикою, яку надало ГПУ, за останні 5 років проти співробітників кримінально-виконавчої служби відкрили 211 кримінальних справ за фактами катувань та жорстокого поводження. Тільки 8 з них передали до суду.  Чому так мало?

Можливо, доказової бази немає. Можливо, засуджені змінюють свою позицію — як у ситуації з начебто зґвалтованим у Бердянській виправній колонії, який відмовляється свідчити. Можливо, між подією і розслідуванням минуло багато часу.

За останні майже 5 років за статтею «катування» до суду передали взагалі тільки один обвинувальний акт. Злочини частіше кваліфікують за іншими статтями. Чому немає практики застосування цієї статті?

Єврокомітет визнає катуванням навіть самі умови в установах, де немає доступу денного світла, нормальної вентиляції. Але кому тут можна інкримінувати катування? Керівнику установи, який годує тим, що йому поставив центр? Центру, який закупає через  Prozorro? Інша справа, коли є тілесні ушкодження та завдана шкода здоров’ю. Будемо сподіватися, що ДБР напрацює практику по розслідуванню таких злочинів.

Ви кажете, що засуджені відмовляються свідчити. Часом так стається тому, що вони бояться посилення репресій, застосування сили. З кореспонденцією також проблеми — не всі мають змогу без цензури поскаржитися з-за ґрат. Виходить замкнуте коло: факти є, люди бояться говорити — покараних немає.

Я не бачу великої проблеми з кореспонденцією. Є чітка вимога закону: скарга в прокуратуру чи Уповноваженому надсилається в закритому конверті. Ми щодня отримуємо по кілька скарг.

Засуджених, які скаржаться на дії адміністрації колоній, інколи переслідують за статтею 391 — за злісну непокору вимогам адміністрації. Таким чином до основного строку може додатися ще покарання за порушення режиму — до трьох років. Європейський комітет проти катувань ще у 2016 році вперше заявив про необхідність скасування цієї статті. Чи не здається вам її застосування порушенням прав засуджених?

Якщо людина дійсно злісний порушник, у неї неодноразово вилучали речі, заборонені речовини, тоді стаття має сенс. Якщо статтю забрати, в адміністрації не залишиться механізму впливу на тих, хто категорично відмовляється виконувати вимоги адміністрації.

В’ячеслав Свірець — начальник управління ГПУ, яке наглядає за місцями несвободи. У повноваженнях його відомства — стежити за правами засуджених та ініціювати кримінальні провадження у разі їх порушення. Фото — Слідство.Інфо

БЕРДЯНСЬКА КОЛОНІЯ — «НЕ САНАТОРІЙ»

Нещодавно засуджені Бердянської колонії 77 заявили про насилля з боку адміністрації, а в їхніх рідних нібито вимагали гроші. Коли була остання прокурорська перевірка закладу та якими були її результати?

Нагляд місцевої прокуратури залишає бажати кращого. Ми ще в травні 2017 року зверталися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Повідомляли, що перевірки — формальні, що місцеві наглядовці не відвідують установу, не володіють ситуацією. Комісія чомусь не знайшла в діях місцевих прокурорів порушень. Можливо, вона туди не дивиться, бо начальник колонії підтримує не те щоб зразковий, але жорсткий порядок. Є дідівщина, а є уставщина. У цій колонії якраз усе по уставу. Цього дуже бояться арештанти, які зараховують себе до каст. Тюрми поділяються на ті, в яких вплив мають злодійські авторитети й ті, де впливає адміністрація. Другі досить незручні для авторитетних злодіїв, які заносять туди заборонені предмети — телефони, наркотики, грають в азартні ігри тощо.

Але Бердянська колонія — мінімального рівня безпеки. Там перебувають люди, які вперше скоїли злочини, які не мають зв’язку з кримінальним світом.

Менше з тим.

Тобто ви також вважаєте, що кримінальні авторитети намагаються «перефарбувати» колонію?

Минулого тижня наші працівники були там. Так, не санаторій. Але набагато краще, ніж деякі психіатричні заклади.

Інколи гнітючій атмосфері закладу не зарадять красиві стіни. Вам здається, що в Бердянській колонії здорова психологічна атмосфера?

Я особисто там не був. Працівники нашого управління не помітили чогось неймовірного.

За вашими даними, що це були за люди, яким батьки перераховували гроші?

Коли в’язень потрапляє в залежну ситуацію, то не дзвонить до мами й не зізнається, що в карти програв. Зазвичай у таких випадках потім звинувачують працівників колонії.

Але здебільшого засуджені, які програли в карти, не дають відеоінтерв’ю, не розповідають про катування і не кажуть, що телефонувати рідним їх примушували, як це зробили Денис Кметь і Сергій Подложнюк.

Я не знаю цієї справи щодо Кметя. Якщо був рух банківських коштів, побачимо хто їх знімав.

У багатьох чоловічих тюрмах, зокрема й мінімального рівня безпеки, серед засуджених існує каста «опущених». Для них є окремі столи, окремі ліжка, посуд. Це часто призводить до насилля одних засуджених над іншими. Чому адміністрація установ таку практику допускає?

Це питання до Мін’юсту, який взявся реформувати цю систему. Нехай змінюють, запрошують нових працівників, облаштовують умови, врешті ізолюють ці касти, якщо вони вже утворилися. Потрібно залучати психологів до роботи з засудженими, залучати громадські організації.

Одного зі співробітників Замкової колонії Василя Мокринського обвинувачують в  нанесенні смертельних тілесних ушкоджень засудженому Андрію Данилюку. Спершу суд відправив Мокринського під домашній арешт, потім відпустив під особисте зобов’язання. Увесь час він продовжував працювати в колонії. А в січні цього року Мокринський став в.о. начальника Замкової колонії. Чому так сталося?

Про цього начальника колонії давно з Мін’юстом та Денисом Чернишовим (замміністра юстиції, — ред.)  ідуть розмови, але з якихось певних причин він утримується на цій посаді.

Правозахисники розповідають, що в Замковій колонії температура не піднімається вище 10 градусів, в’язні скаржаться на насилля з боку персоналу, на знак протесту часто самоушкоджуються. Що вам відомо про це?

У 2017 році ми туди приїздили, наші працівники дивилися приміщення. Було там не 10, а 16 градусів. Так, колонія — в колишньому приміщенні монастиря, але вона далеко не гірша від тих, які ми бачили.

Які ж тоді найгірші?

Була в нас Райківська колонія на Житомирщині. Там на 500 засуджених було 50 тарілок, в їдальні не було води, не було лазні. Кожна скарга на життя там в Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ — ред.) — виграшна.

ЄСПЛ за 5 років ухвалив 73 справи щодо катувань на користь засуджених. Україна витратила з бюджету на компенсацію 800 тисяч євро. Але порушення зазвичай не виправляє. Чому?

Ми так само про це питаємо в Мін’юсту. Можливо, краще один раз вкластися, побудувати нові приміщення, а не програвати по 7-10 тисяч євро кожному засудженому? Так у нас на відшкодування бюджету не вистачить.

Засуджені жінки з Покровського виправного центру до жовтня 2018 року працювали в кар’єрі феросплавного заводу. Вони не мали трудових договорів, і не тільки не отримували зарплати, а й залишалися винні державі. Прокуратура відкрила кримінальне провадження за грубе порушення законодавства про працю, але досі нікого не покарали.

Ми були там. Перевіряли, ініціювали провадження. Але проблема в тому, що ми не маємо можливості їх контролювати. Чого так недолуго виходить — важко сказати. У нас на сьогодні обмежені можливості.

Виправні центри давно зобов’язані укладати трудові договори. Наші працівники були здивовані тим, що відрахування перевищують доходи. Це — небачене нахабство. Якщо підозри не буде, я їх не зрозумію. 

В’ячеслав Свірець — начальник управління ГПУ, яке наглядає за місцями несвободи. У повноваженнях його відомства — стежити за правами засуджених та ініціювати кримінальні провадження у разі їх порушення. Фото — Слідство.Інфо

«ЛІКУЮТЬ УСІХ АСПІРИНОМ І ЗЕЛЕНКОЮ»

Правозахисники неодноразово попереджали: для того, щоб на медичний персонал у тюрмі не впливала адміністрація й вони могли чесно описувати тілесні ушкодження, варто відмовитися від відомчої медицини. Замість того, щоб підпорядкувати медичну службу установ МОЗу, Кабмін створив Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби, підпорядкувавши його самій кримінально-виконавчій службі. Чи потрібно врешті відмовитися від відомчої медицини?  

Нині медики в тюрмах не підвищують кваліфікацію, не акредитуються тому, що мають особисто за це платити. Вони живуть за старими наказами, тому й лікують всіх аспірином і зеленкою. ГПУ взяла невластиву функцію арбітра по цій ситуації. Ми  запросили до себе Уляну Супрун, Валерію Лутковську, Павла Петренка (очільницю МОЗ, екс-омбудсмена, міністра юстиції, — ред.). Пояснили, що медики залежать від адміністрації, що обладнанням там не те що лікувати, а ще більше покалічити людину можна. Уляна Супрун вважає, що всіх засуджених треба возити в цивільні лікарні. Мовляв, МОЗ усе одно, чи засуджена людина, головне, що вона хвора. Це добре. Але в такому разі в кожній лікарні повинна бути обладнана палата. Де до цього ще взяти штат працівників для конвоювання та охорони? Тому спершу вирішили вивести медицину з підпорядкування адміністрації закладів — створити Державну установу. Далі МОЗ має прийняти її до себе. Ми спонукали МОЗ створити управління чи відділ, який був би готовий це зробити.

Чи погодиться Мін’юст на втрату контролю за медициною?

Питання не в цьому. Потрібна воля МОЗ, якої на даний момент немає.  

В’ячеслав Свірець подзвонив у Дніпро, щоб запитати про хід розслідування щодо порушення трудового права жінок з Покровського виправного центру. Наприкінці інтерв’ю Свірцю зателефонували. «Підозру вже підписали», — сказав він, поклавши слухавку. Фото — Слідство.Інфо

Матеріал підготований у межах проекту, який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Більше текстів у проекті  #Правосилля

ми в соцмережах

напишіть нам