У травні Міністерство освіти і науки отримало заяву від Приватного вищого навчального закладу «Київський університет культури» з проханням провести акредитаційну експертизу. Фактично – перевірку кожної спеціальності. Її кожен ВНЗ проходить що п’ять років, інакше його можуть позбавити ліцензії, а з нею – права набирати студентів та видавати дипломи.
МОН, згідно з наказом, зібрав експертну комісію.
Журналісти «Слідство.інфо» потрапили на одну з таких перевірок разом з членами комісії. Проте за юридичною адресою університету, яка вказана в установчих документів, ВНЗ нам знайти не вдалося. Як, у принципі, і за рештою адрес, де мали б бути його корпуси.
Куди зник цілий приватний університет? Остання акредитація приватного КУКа, як називають «Київський університет культури» в народі, за напрямом філологія датована червнем 2010-го року. У січні 2014-го ВИШ отримав продовження ліцензії. Обидва документи підписані екс-міністром освіти і науки Дмитром Табачником.
За документами, «Київський університет культури» має чотири приміщення.
Перші два корпуси – на Чигоріна, 20 та Щорса, 36 – КУК нібито орендував у Фонду держмайна. Проте замість нього у будівлях знаходиться Київський національний університет культури і мистецтв.
Ще два приміщення на Щорса 36 Б та В, згідно зі Свідоцтвами на право власності, належать безпосередньо КУКу. Проте в реальності замість них – практично в центрі Києва – виросли дві висотки.
Аналогічно з приміщеннями, де ані ми, ані члени комісії не побачили жодного студента чи викладача. Або навіть натяку на їхнє існування.
Де вони «ховаються»? Під патронатом МОНу функціонує система «Конкурс, яка створена для того, щоб абітурієнти могли відстежувати, як вони рухаються у рейтингу на вступ в університет, до якого подали документи. Після завершення вступної кампанії в цій же системі з’являється перелік новоспечених студентів ВИШів. Ми розшукали тих, хто офіційно вчиться в КУКу, у соціальних мережах. Усі 20-ть знайдених нами студентів на своїх сторінках вказували, що вчаться в державному університеті. З приватної переписки з ними ми зрозуміли: більшість знає, що вчиться у приватному КУКу, але всі на 100% впевнені, що дипломи матимуть від державного ВИШу. А саме Київського національного університету культури і мистецтв.
Ймовірно, схема працює так: студентів-контрактників зараховують до приватного КУКу, де вони вчаться на базі державного ВИШу. Після третього курсу їх відраховують з КУКу і переводять на контракт до державного університету, де вони отримують відповідні дипломи.
Кому це вигідно? За даними реєстру фізичних та юридичних осіб, прямий засновник Приватного вищого навчального закладу «Київський університет культури» – компанія «Укрконцерт». Остання, в свою чергу, має двох засновників. Це – орел української естради, нардеп, а до того ще й ректор державного Київського національного університету культури і мистецтв Михайло Поплавський, а також його син Олександр.
Ми спробували отримати пояснення від представників обох навчальних закладів – приватного й державного, але марно. У приміщення нас не пускають, пояснюючи це карантином, сайти в них не працюють (на сайті Київського національного університету культури і мистецтв працює тільки головна сторінка, приватний «Київський університет культури» взагалі не має сайту), а за телефонами, які значаться в установчих документах, слухавки ніхто не знімає.
Скільки грошей може принести така схема з двома ВНЗ – приватним та державним? Наразі встановити остаточні суми неможливо. На сайті МОНівського «Конкурсу» останні офіційні ціни на навчання в КУКу вказані за 2011 рік. Сума залежить від факультету та форми навчання. Якщо, для прикладу, взяти хоча б найнижчі – 4 500 гривень на денній формі навчання та 3 500- на заочній і припустити, що відтоді ціни не змінилися, а всі студенти вчаться на найдешевших спеціальностях – щороку КУК отримує майже 18 мільйонів гривень.
Ми продовжимо пошуки КУКа. Наразі ми чекаємо на відповіді на наші інформаційні запити стосовно кількості вступників та виданих дипломів за останні три роки, а також про студентів, які були переведені з приватного ВНЗ до державного.
МАРІЯ ЗЕМЛЯНСЬКА, Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» для проекту «Слідство.інфо»